Через американського дідуся з ціпком хода всієї процесії значно уповільнюється. Особливо нетерплячі виходять за межі: досить і трьох кіл, аби виконалося бажання розбагатіти, а сім кіл дають надію на здійснення заповітної мрії. Віддаю перевагу мрії...

6. Приходьте, діти, до Африки погуляти!

...Нарешті придбала собі «бора-бора» — національну білу хустку з тонкого льону. І по вечорах репетирую «позу бедуїнки», аби продемонструвати її домашнім. А от паранджу ніде так і не знайшла. Та й мало хто тут ходить, закутавшись у тканину по самі брови. Хіба що дружини якого-небудь магната, котрий ще може утримувати гарем з чотирьох-п'яти жінок. Але ці традиції поволі відходять у минуле.

Ділові жінки тут носять довгі сюртуки з брюками. На голові неодмінно має бути хустка. Я навіть бачила біля магазину продавчиню в джинсових шортах і відкритій футболці.

Здалеку зрозуміло — наша. Вона ліниво грілася на сонечку.

— Хочеш додому? — питаю її.

— Нє-а... — промовляє у відповідь. — Тут тепло. Море поруч... Гарно...

...Справді гарно.

Якщо звикнути до постійного галасу і метушні, до торгів, без яких не купиш і ґудзика, до нетрів за рогом респектабельних готелів.

А якщо уявити, що у твоєму рідному місті зараз мете сніг, свище вітер і люди ковзають погано освітленими вулицями...

Справді — гарно!

Я прокидаюсь під розлогу пісню-молитву муедзина, котра ллється над ще сонним і тихим містом. Потім іду до моря і плачу просто в маску, заливаючи її сльозами захвату при самому погляді на дивовижних кольорових риб...

Ночами мені сниться Клеопатра.

І прекрасна Нефертіті.

І перша феміністка Єгипту — цариця Хат-шепсут.

І юний Тутанхамон, що грається золотими і смарагдовими змійками.

Від усіх їх тут не залишилось жодної крапельки крові...

Єгиптяни як народ давно зникли з лиця Землі. Лишилися піраміди, храми, статуї — незбагненні і величні, ніби їх робили прибульці з іншої планети.

Зробили — і пішли у своє НІКУДИ.

На додаток

Смакує по-єгипетськи Кукурудзяний торт

1 літр молока, 250 г кукурудзяного борошна, 120 г цукру, 50 г масла, 3 яйця, 1—2 стручки ванілі, З—4 дольки свіжого або консервованого ананаса.

Молоко скип'ятити з ваніллю, під час кипіння додати борошно, весь час помішуючи. Зняти з вогню, додати жовтки, масло. Все добре перемішати. Перекласти до посипаної борошном форми. Випікати протягом години,

Подається з ананасом.

Відомі єгиптяни

Юсуф ас-Сібаї(1917-1978) — письменник, представник сучасної єгипетської літератури, обіймав посади Генерального секретаря Організації солідарності народів Азії та Африки, очолював Спілку письменників Єгипту, вбитий палестинськими бойовиками в терористичному акті в готелі «Хіл-тон». Варто прочитати: романи «Ми не самотні», «Життя — це мить».

Нагіб Махтуз(1911-2006) — найвідоміший єгипетський письменник, драматург, сценарист, лауреат Нобелівської премії 1988 року. Варто прочитати: збірник новел «Подих безуму», «Каїрську трилогію» («Бейн ал-Касрейн», «Каср аш-Шоук», «Ас-Суккарійя»), оповідання.

Салах Абд ас-Сабур(1927-1981.) — поет, драматург, засновник сучасної арабської поезії. Варто прочитати: збірники поезій «Люди в моїй країні», «Дерево ночі».

Малайзія

КІЛЬКА МОБІЛЬНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ З РАЮ

Я з сумнівом дивлюсь на мобільний телефон. Він блимає, довго шукає мережу і нарешті видає: «Вітаємо вас у Малайзії...» Техніка на межі фантастики! Адже я на Лангкаві — одному з островів Малайзії.

Більше того — посеред джунглів, у бунгало «на курячих ніжках», що здіймається над морем.

Я виводжу CMC: «У вікна вламуються мавпи!» Через кілька секунд отримую відповідь від подруги Лізи: «Яке диво! Вони хочуть украсти фрукти!» Я сміюся, адже фрукти — банани, гуава, манго і лайми — висять тут просто над головою на кожному кроці. «Ні! — пишу у відповідь. — Вони полюють на годинники, гаманці й окуляри!» І це справді так, адже разом із ключем від бунгало мені видали папірець-пам'ятку, на якій написано, як уберегти речі від хвостатих злодюжок. Але я спочатку сприйняла це за жарт. Доки на власні очі не побачила, як у прочинене вікно простяглася чорна волохата рука, пошаруділа на підвіконні і вмить поцупила баночку з йогуртом.

Відверто кажучи, моторошне видовище! Адже мавпи, які хазяйнують на території цього віддаленого готелю, зростом з людину. Такій краще віддати все відразу.

Мобільний зв'язок у Малайзії працює відмінно, і тому Ліза й далі закидає мене запитаннями і корисними порадами. Я намагаюсь відповідати на них докладно. Аби розвіяти деякі міфи своїх співвітчизників про краї, де на кожному кроці на тебе полюють небезпечні мухи цеце і здичавілі тубільці.

CMC перше: «СТЕРЕЖИСЯКОМАХ І ТВАРИН!»

Для того щоб поїхати до Малайзії, зовсім не обов'язково робити щеплення. Перед поїздкою це мене трохи насторожило. Але тепер, коли я сиджу на березі затоки, що відділяє острів Лан-гкаві від «великої малайзійської землі» і сусідньої Індонезії, розумію, що перестороги були марні. Адже ніїжих небезпечних комах на горизонті не спостерігається. Хіба що на вапняному даху веранди дрімає гігантська бабка. А комарі безпечні і нічим не відрізняються від наших. До того ж у кожному кутку, куди б не зайшов, куриться специфічне зілля, котре відлякує будь-яку комашню. Тому тут над головою пурхають лише... вивірки. Спочатку я вважала, що це велетенські кажани, котрі переплутали день з ніччю. Виявилося, що це білочки. Вони пурхають з дерева на дерево, стрімко пролітають просто над головою і теж видивляються здобич на веранді. Звичку до крадіжок перейняли навіть метелики! Вони також кружеляють над головами у пошуках свого улюбленого делікатесу — ананасів. Але ганяти чи ловити їх не можна: метелики в Малайзії на особливому становищі. Вони яскраві, розміром з долоню, і зазвичай мешкають на спеціально створених для них «фермах», де живуть мов у Бога за пазухою. Тут їм створено всі умови: напувалки, годівниці, гніздечка, а для коконів — спеціальний «дитячий будинок». У годівницях розкладено велетенські ананаси, котрі ці ніжні створіння виїдають до серцевини за мить. Зовсім по-свинськи. Хіба що плямкання не чути.

Але найбільші бешкетники — маленькі мавпочки, що зазвичай полюють на туристів поблизу траси. їх тут більше, ніж котів. Вони сидять обабіч дороги велетенськими галасливими зграями. Варто лише зупинитись, як мавпочки обліплюють авто у пошуках здобичі, сміливо залазять усередину і конфіскують усе, що бачать. Особливо полюбляють йогурти. Обережно знімають з пластикової баночки фольгу, випивають вміст і по черзі облизують свої тоненькі пальчики. Зовсім як діти.

А от слони, яких я собі уявляла, вулицями не ходять! Проте індійськими районами розгулюють корови і запросто кладуть свої «священні млинці» перед порогами заможних будинків. Корова для індусів Малайзії така сама священна тварина, як і в самій Індії.

До речі, населення Малайзії складають три чільних народності — індійці, китайці і власне самі малайці.

Але про це — в наступному повідомленні...

CMC друге: «ДИВИСЬ, ЩОБ ТЕБЕ НЕ СХОПИЛИ ДИКІ ПЛЕМЕНА!»

На жаль, жодних «диких племен»! Я навіть розчарована...

Столиця Малайзії — Куала-Лумпур вражає своєю цивілізованістю. Саме тут знаходяться найвищі у світі башти-близнюки. Від сумнозвісних американських їх відрізняє лише форма: вони циліндричні. Але їм нічого не загрожує.

До столиці Малайзії я потрапила вночі. Перед тим був довгий переліт, який теж можна зарахувати в «мандрівочку». Діставалися до іншого континенту, зробивши великий гак спочатку до Амстердама, далі до Сінгапура, а вже потім невеликим літаком ще з півгодини — до Куала-Лумпура.