Гігантський барвистий метелик на залізному коні, що мчить вулицею, — теж одна з ознак країни.

У жінок із заможних родин тканина сукні розписана вручну, адже батик — це національний промисел малайзійських майстрів. Якщо й купувати тут якісь сувеніри, то, безперечно, батик — хустки, сукні чи картини на полотні. їх зроблено майстерно, за оригінальною малайзійською технологією.

Такі сукні коштують недешево. Хоча ті, що виготовлені фабричним способом за трафаретом відомих майстрів, можна взяти за копійки, а на кожному базарі продаються крихітні носовички чи маленькі нашийні хустки. І вони теж коштують недорого.

Взагалі Малайзія — ідеальна країна для шо-пінгу. Тут усе неймовірно дешеве. Автентичні сувеніри — вироби з олова, але блюда та келихи надто громіздкі. Зазвичай туристи набирають носовички, хустинки, барвисті сукні фабричної роботи (дуже зручно ходити в літню спеку по хаті), парео та босоніжки, розшиті бісером. Цього добра можна нагребти на цілий офіс, витративши не більше 25 у. о.

Сарі тут теж продаються, але коштують так само дорого, як і батик. В індійській крамниці тебе обгорнуть, мов лялечку, навчать поратися з кількома метрами шовку так, щоб це виглядало, як на Зіті і Гіті. Але, порівнявши ціну з нагальною потребою саме такого придбання, опановуєш себе і чемно дякуєш господареві. Вони приязно дозволяють сфотографуватися. Залюбки позують поруч. І на цьому все. За сарі не торгуються. І куди його вдягати? Та й технологія «обгортування» надто складна.

Тому на моніторі мобілки пишу лаконічне: «Ні». А всі подробиці сьогоднішнього шопінгу поясню, коли повернуся.

CMC п'ята: «АВЗАГАЛІ —ЯК?»

Звучить досить туманно. Як уранішня атмосфера острова Лангкаві. Того самого, де у вікна «вламуються мавпи»...

Справді — як?..

Чи вистачить місця на екранчику телефону, аби написати, що саме зараз я пливу в розмальованій яхті по тропічній річці Мангоф, а поруч, елегантно звиваючись, пропливає двометрова ігуана з кривавою раною на лискучій спині — ознакою запеклої боротьби з білим орлом...

Чи про те, як світиться вночі море, сповнене дивних живих організмів синього кольору, а до самого берега підпливають рибини розміром з невеличкий підводний човен...

Або розвіяти ще кілька міфів. Скажімо, про сезон дощів, котрі ллються з небес із вересня по лютий. Так, дощі тут ідуть, але не більше ніж півгодини один раз на день. Витримати досить легко.

Про нестерпну спеку.

Так, тут спекотно, але температура завжди тримається однієї позначки — плюс ЗО. Помилка хоча б на один градус навряд чи можлива...

І в цьому, незважаючи на температурні «плюси», є один великий і нарешті знайдений мною «мінус»: після десяти днів перебування в дивовижній країні починаєш відчувати себе... законсервованим у слоїк зі східними солодощами. Повітря не міняється, погода не міняється, вітер має один напрямок і не крутить свою стрілку в бік змін. Мабуть, така сама атмосфера панує в раю, в кінцевій крапці, якої прагнуть досягти грішники, малайзійці і... філософи.

Тим же, хто не належить до жодної з цих категорій, час пакувати валізу.

Але як написати про все це в одному мобільному повідомленні?

У відповідь пишу «Хто не бачив Малайзію — той не бачив світу!»

Ця фраза — плагіат. Але досить влучний. Якщо подруга не повірить мені, то Сомерсету Моему — напевно!

На додаток Смакує по малайзійськії Малайська кухня

Гострий курячий суп:2-3 цибулини, 3 зубки часнику, шматок кореня імбиру, 1 ст. ложка горіхів, 1 ч. ложка меленого насіння коріандру, 1 ч. ложка пасти чилі, 500 г курячого м'яса, б склянок води, 1 ч. ложка солі, 1,2 ч. л. меленого білого перцю,

2 склянки рисової локшини, 2 склянки квасолі (що проросла або замоченої), олія для смаження, 2 варених яйця, смажена цибуля-шалот для гарніру.

Імбир подрібнити, порізати цибулю і часник Обсмажити.

Додати коріандр, горіхи, пасту чилі. Курку порізати, обсмажити в цьому соусі 5 хвилин. Додати воду, довести до кипіння і тушкувати 45 хвилин.

Вийняти курку з бульйону. Бульйон добре процідити і знову довести до кипіння, додавши сіль та перець.

У великий полумисок викласти локшину, квасолю та шматочки курячого м'яса. Все залити бульйоном.

Подавати зі смаженою цибулею-шалотом та шматочками варених яєць.

Китайська кухня

Смажена локшина:2 цибулини, 2 зубки часнику, 2 ч. л. устричного соусу, 1 ч. л. подрібненого перцю чілі (за смаком і бажанням), 3 ч. л порошку карі, 150 г креветок, локшина швидкого приготування, 1 склянка курячого бульйону, 100 г квасолі, 1 солодкий червоний перець, 1,2 склянки води, 1,2 склянки олії.

Підсмажити цибулю, часник, чилі разом із порошком карі. Додати креветки, залити бульйоном і довести до кипіння.

Додати локшину і квасолю Тушкувати, доки не випарується рідина. Прикрасити нарізаним червоним перцем

Подавати гарячим

Індійська кухня

Гулаб-джамун (десерт)

Тісто-. 2склянки сухого молока, 1 ст. л. борошна, 0,5 склянки молока, 1 ч. л. масла (топленого), маргарин для смаження.

Сироп. 2склянки води, 2 склянки цукру, 2 зернини кардамону.

Перемішати борошно з сухим молоком.

Підігріти звичайне молоко, додати вершкове масло. Влити молоко в борошно та замісити тісто.

З тіста виліпити 25 маленьких кульок і покласти па тарілку, змащену маслом. На сковорідці розтопити масло, підігріти та вкинути для проби одну кульку, яка повинна опуститися на дно і через деякий час спливти. Коли кулька стане коричневою, можна витягати.

Сироп:роздавити зерна кардамону, вкинути їх у каструлю, додати цукор і воду. Закип'ятити і потримати на вогні 5 хвилин. Зняти з вогню.

Кульки гулаб-джамуну занурити в сироп і залишити на декілька годин. Подавати теплими, плаваючими в сиропі.

Відомі малайзійці:

Відомих на весь світ літераторів Малайзії не так уже й багато. Це романісти Абдул Самад Ахмад, Абдулла Сидик, Мансур Абдул Кадир, Ісхак Хаджі Мохамад.Китайські автори — Лінь Цаиь-тянь, Ван Гекун, У Тянь, Вей Юнь, Мяо Сю, Хуап Яй.

Англійською мовою писали Ван Ген'у, Тамбу, Вон Фуйнам

Греція

ЩО Є В ГРЕЦІЇ?

...Як відомо, там є все.

І тому легше відповісти на інше запитання: чого там немає, крім лютих морозів?

Є ще один (подовжений) варіант запитання-загадки: чого немає в Греції, якщо там у достатній кількості є туристи з країн колишнього Союзу і немає морозів?

За логікою, поєднавши всі варіанти, можна відповісти на загадку так ну, скажімо, в Греції немає зимового одягу.

Нічого подібного!

Перший же рекламний щит, котрий зустрічає тебе просто на виході з літака на Криті, промовисто проголошує: «ШУБИ. Всього за 800 євро. Розпродаж!»

І перше запитання, котре непокоїть тебе і не дає зосередитись на мальовничих краєвидах: навіщо в цій теплій країні шуби?

Чим далі ідеш — тим більше рекламних щитів із привабливими красунями і такими самими закликами: «Шуби зі складу», «Шуби за знижкою», «Шуби від виробника»...

Шуби... шуби... шуби...

Побачивши сотий гігантський щит на черговому повороті дороги, ти вже остаточно впевнюєшся, що саме за цим сюди й приїхав!

І починається «шубна лихоманка»: купити — не купити? Якщо купити — то яку і за скільки? Якщо не купити, чи не пошкодуєш про це згодом? Чи не виглядатимеш дурнем в очах інших, тих, що куплять? А головне: наскільки вони ТУТ дешевші, ніж ТАМ?

Це важливо.

Це дуже важливо.

Це надто важливо, аби замислюватися, що десь там, неподалік від столиці Криту Іракліона (чи по-тутешньому — Іракліо), ревів із-за мурів лабіринту царя Міноса його нещасний і жахливий пасинок Мінотавр, а о-о-он тією стежкою спускався до води хитромудрий Одіссей...