АВТАНДІЛОВА МОЛИТВА ТА ЙОГО ТАЄМНИЙ ВІД'ЇЗД

Він казав: «Створив ти, боже, шир землі й небес висоти,-

Ти нам гнів свій виявляєш, шлеш і ласку, і добро ти,

Невимовний, незбагненний царю, втілення чесноти!

Пане прагнень, подаруй же силу пристрасть побороти!

Боже, боже! Я благаю і землі, й небес владику,-

Дав любов ти і любовні дав закони чоловіку.

Доля хоче, щоб покинув я красуню сонцелику,

Але хай любов до неї житиме в душі довіку!

Боже, боже! Окрім тебе, я не маю більш нікого!

Поможи мені у мандрах, щоб не згинути убого,

Порятуй од хвилі в морі, від диявола нічного.

Послужу тобі я ревно, як вернеш мене живого».

Помолившись, сів він верхи, тайно виїхав до брами,

Відіслав там Шермадіна, що стерявся від нестями.

Раб ридав і бив у груди, скелі продовбав сльозами;

Жаль рабу, коли господар розлучається з рабами!


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: