106] Поки отак у серці і мислях своїх міркував він, 107] Лавами військо троян надійшло, їх очолював Гектор. 108] І відступив Менелай, залишивши Патроклове тіло 109] Й часто назад оглядаючись, наче той лев пишногривий, 110] Що пастухи і собаки його від кошари списами 111] Й криками геть відганяють, а серце відважне у грудях 112] Раптом холоне, і змушений він із обійстя тікати. 113] Так від Патрокла тоді відступив Менелай русокудрий. 114] Лав досягнувши своїх, він спинивсь і назад оглянувся, 115] Теламоніда Еанта очима шукаючи всюди. 116] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища, – 117] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм: 118] Жахом-бо Феб-Аполлон їм наповнив серця нездоланним.

120] «Друже Еанте, біжім за Патрокла полеглого збройно 121] Битися! Може, Ахіллові хоч би оголене тіло 122] Ми принесем: зняв-бо зброю вже Гектор шоломосяйний».

123] Мовивши так, він Еанту відважному дух підбадьорив. 124] Той тоді вийшов із лав, і з ним Менелай русокудрий. 125] Гектор же тіло Патрокла волік, озброєння славне 126] Знявши, щоб одрубать йому голову гострою міддю, 127] Трупа ж самого троянським собакам віддати в поживу. 128] Близько Еант підійшов, свій щит піднявши, як вежу. 129] Гектор назад відступив і, між лав замішавшися, скочив 130] На колісницю свою, а троянам зброю чудову 131] В місто віддав однести – на славу для себе велику. 132] В час той Еант, широким щитом прикриваючи тіло 133] Менойтіада, спинився над ним, як над дітьми левиця, 134] Що, левенят нерозумних виводячи, раптом у лісі 135] Стріне мисливців, і, впевнена в силі своїй, гордовито 136] Брови на лобі нахмурить, і трохи примружує очі. 137] Так зупинився й Еант над тілом Патрокла-героя. 138] З другого боку Атрід Менелай, Ареєві любий, 139] Став над убитим, у грудях великий ховаючи смуток.

140] Главк, Гіпполохів син, –полководець лікійських загонів, 141] Глянув спідлоба на Гектора й мовив до нього з докором:

142] «Гекторе, мужній на вигляд, в бою ж поступаєшся часом! 143] Слава даремно вважає відважним тебе, боягуза! 144] Час-бо подумать тобі, як місто своє і •Жердиню 145] Сам захищатимеш ти із людьми, що родилися в Трої? 146] Тож із лікіян ніхто вже не піде тепер на данаїв 147] Битись за місто. Хоча б безупинно й невтомно змагався 148] Ти у боях з ворогами, – яка тобі буде подяка? 149] Як в бойовій колотнечі врятуєш, нещасний, простого 150] Мужа, коли Сарпедона, товариша вірного й гостя, 151] Кинув у битві, аргеям у здобич лишивши й поживу? 152] Друга, який за життя так багато корисного вдіяв 153] Місту й тобі! А його від собак ти не смів захистити! 154] Хто із лікійських мужів готов мене слухати, разом 155] їдьмо додому! Згубна для Трої настала година! 156] Більше було б у воїв троянських одважної сили, 157] Запалу в грудях, що з ними, завзято б'ючись за вітчизну, 158] Труд і змагання на себе приймають мужі войовничі, – 159] Скоро б Патрокла тоді затягли ми за мур Іліона. 160] А опинивсь би в великім він місті державця Пріама, 161] Навіть і мертвий, та вирваний нами з жорстокого бою, 162] Скоро й аргеї озброєння славне вождя Сарпедона 163] Нам віддали б, та й його привезли б ми за мур Іліона.

164] Тут-бо соратник лежить найславнішого з воїв аргейських, 165] Що з кораблями приплив і загоном соратників вірних. 166] Але Еанта, духом великого, ти не одваживсь 167] Виждати, дивлячись в очі йому в бойовій колотнечі, 168] Ані змагатися з ним, адже він набагато сильніший».

170] «Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти! 171] Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішим 172] Серед усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній. 173] Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, ніби 174] Виждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь. 175] Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся. 176] Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса. 177] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить 178] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись. 179] Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі, 180] Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим, 181] Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий, 182] Наміру не відіб'ю боронити Патроклове тіло».

184] «Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні! 185] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу, 186] Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю Ахілла 187] Вславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу».

188] Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйний 189] З бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м'язи 190] Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаром 191] Товаришів, що несли Пелідову зброю славетну. 192] Від многослізного бою далеко він зброю міняє: 193] Зняту із себе троянам оддав однести войовничим 194] До Іліона священного, сам одягнувши нетлінну 195] Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батьку 196] Подарували небесні богове, а той, постарівши, 197] Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.

198] Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний, 199] Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю, 200] 11, головою хитнувши, у серці своєму промовив:

201] «О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебе 202] Смертна година! От ти одягнув уже зброю нетлінну 203] Мужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли. 204] Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем, 205] І недостойно зірвав з голови і з плечей його славну 206] Зброю. Нині надам я тобі ще великої сили, 207] Але зате із війни ти не вернешся більше додому, 208] Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда».

209] Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон. 210] Гектору зброю зробив до плеча. Страшний, войовничий 211] В нього Арей увійшов. Наповнилось сили й відваги 212] Тіло його. Пішов він до славних союзників Трої 213] З криком гучним. Перед лавами їх він з'явився в блискучім 214] Сяйві нетлінної зброї великого духом Пеліда. 215] Всіх він обходив і кожному дух підбадьорював словом – 216] Главкові й Хромію з ним, Медонтові ще й Терсілоху, 217] Астеропеєві, та Гіппотоєві, та Дейсінору, 218] Форкію, Местлу й Енному, що з птичого льоту віщує, – 219] Всіх підбадьорював він і слово їм мовив крилате:

220] «Слухайте, сотні сусідніх племен і союзників наших! 221] Я не числа в вас шукав, не в кількості мав я потребу, 222] До Іліона із ваших країв закликаючи воїв, ,

223] А закликав вас на те я, щоб наших дружин із дітками 224] Ви боронили ретельно від рук войовничих ахеїв. 225] Тим-то й дарами, і всяким виснажую я постачанням 226] Люд свій, щоб в кожному з вас відвагу підносити мужню. 227] Тож оберніться до ворога прямо, й одно з двох – загибель 228] Чи порятунок, – інших розмов на війні не буває. 229] Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам, 230] Коней впокірникам, дасть, .перед ким і Еант не устоїть, – 231] Я тому здобичі дам половину, собі залишивши 232] Другу. А славу зі мною він однакову здобуде».

233] Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв, 234] Високо знявши списи. Велика зросла в«них надія 235] Вирвать з Байтових рук Патрокла убитого тіло. 236] Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він. 237] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

238] «О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсь 239] Я на повернення наше з тобою з війни у вітчизну. 240] Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, – 241] Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, – 242] Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись, 243] Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довкола 244] Гектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила. 245] Клич, проте, кращих данайських бійців, – може, хтось нас почує!»

246] Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний. 247] Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути: