396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний, 397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну 398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний. 399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати 400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.

401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв 402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв. 403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:

404] «Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись 405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю 406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон. 407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце? 408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають, 409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно. 410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають».

411] Поки він так розмірковував серцем своїм і думками, 412] З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних 413] І оточили його, готуючи власну загибель. 414] Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні 415] Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової, 416] Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить. 417] Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього 418] Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають. 419] Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили 420] Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом, 421] Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта; 422] Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома. 423] Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці, 424] Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив 425] Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю. 426] Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом, 427] Рідного брата великим багатством славетного Сока. 428] Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний, 429] До Одіссея наблизився й так йому став говорити:

430] «О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві! 431] Ти чи двома Пппасідами нині хвалитися будеш, 432] Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши, 433] Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!»

434] Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив 435] Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв, 436] Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир. 437] З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна 438] Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа. 439] Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся, 440] І, відступивши назад, став Сокові так говорити:

441] «Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча! 442] Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву, 443] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш 444] В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу, 445] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!»

446] Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати. 447] А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину 448] Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди. 449] Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:

450] «Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину! 451] Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути. 452] Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна 453] Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні 454] Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно. 455] Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!»

456] Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний 457] З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв. 458] Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце. 459] Трої відважні сини, лиш побачили крвв Одіссея, 460] Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього. 461] Став він назад відступати і кликати друзів на поміч. 462] Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих, 463] Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий, 464] І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:

465] «Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний! 466] Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос, 467] Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни 468] Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв. 469] Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо! 470] Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись, 471] Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!»

472] Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний. 473] Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни 474] Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши, 475] Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах 476] З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою, 477] Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна. 478] А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна, 479] Хижі шакали гірські починають його шматувати 480] В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить 481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає. 482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само 483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом 484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну. 485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним, 486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни. 487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою, 488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.

489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама 490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока, 491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта. 492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає 493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних, 494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато 495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, – 496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний, 497] Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого 498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська, 499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше 500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали 501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея. 502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо, 503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави. 504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї, 505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени, 506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду, 507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом. 508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї, 509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне. 510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:

511] «Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано! 512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою, 513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих. 514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший – 515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле».

516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний, 517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом, 518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов. 519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли 520] До кораблів глибодонних, – було це й самим їм до серця.

521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив 522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив: