Ослів вирішили позбутися — без досвідчених погоничів вони могли стати неабияким тягарем. Джейн Морна і Сен-Берен одразу ж розпочали переговори з жителями Каду. У селі їх зустріли дуже добре, кількома дрібними подарунками вони завоювали симпатії старости і при його сприянні ослів продали в Каду й прилеглі села по десять тисяч каурі (коло тридцяти франків) за штуку. Уже цією сумою забезпечувалося харчування для членів експедиції і плата п’ятьом носіям днів на двадцять. Староста обіцяв також забезпечити їх п’ятьма носіями або й більшою кількістю в разі потреби.

На торговельні переговори пішло кілька днів, і тільки 22 лютого вони були закінчені. На цей же час загоїлась і рана Тонгане — як уже згадувано, вона була поверхнева — і ніщо більше не затримувало від’їзд. Уранці 23-го розставили колом шість складаних стільців, посередині розстелили карти, і всі зібралися на чолі з Барсаком, з Тонгане і Малік в ролі слухачів.

— Засідання вважаю за відкрите, — промовив Барсак за звичкою члена палати депутатів. — Хто просить слова?

Всі непомітно усміхнулись. Амедей Флоранс, не моргнувши оком, відповів з прихованою іронією:

— Ми будемо говорити після вас, пане голова.

— Як хочете, — погодився Барсак, анітрохи не здивований цим титулом. — Перш за все, слід уточнити обстановку. Нас покинула наша охорона, але ми добре озброєні, маємо предмети обміну і знаходимося в глибині території Судану, на великій відстані від узбережжя…

При цих словах Понсен, від якого досі ніхто ніколи й слова не чув, витяг з кишені свою величезну записну книжку, начепив на кінчик носа пенсне і сказав:

— Точно за тисячу чотириста вісім кілометрів, п’ятсот вісімдесят три метри і сімнадцять сантиметрів, рахуючи від центральної жердини мого намету.

— В такій точності немає потреби, пане Понсен, — зауважив Барсак. — Досить буде сказати, що ми перебуваємо приблизно за тисячу чотириста кілометрів від Конакрі. Усім вам відомо, що ми збиралися проникнути ще значно далі, але нова ситуація вимагатиме, можливо, нового рішення. На мою думку, нам слід поставити собі за мету досягти населеного пункту, в якому є французький пост. Там ми заявимо про все і спокійно вирішимо, що робити далі. усі одностайно вітали таке рішення.

— Ознайомлення з картою, — продовжував Барсак, — показує, що нам треба постаратись досягти Нігера в будь-якому пункті. Чи не можна пройти до Сея через Уагадугу й Надіанго? Після падіння Тімбукту французькі пости продовжують просуватися вниз по Нігеру. Правда, мені не відомо, чи досягли вони Сея, але це цілком можливо, я б сказав, навіть імовірно. Якщо нам вдасться одержати нову охорону, цей варіант матиме ту перевагу, що відповідатиме нашим планам.

— Але в ньому є незручність, пане голова! — з за; палом вигукнув Понсен, гарячково пробігаючи цифри у своїй записній книжці. — Так нам доведеться зробити вісімсот кілометрів шляху. За моїми підрахунками, наш крок дорівнює в середньому сімдесяти двом сантиметрам. Отже, вісімсот кілометрів становлять один мільйон сто одинадцять тисяч сто одинадцять крокіи з дробом. Відкидаємо дріб. За годину ми робимо в середньому п’ять тисяч п’ятсот сорок три кроки з дробом. Відкидаємо дріб. Наші зупинки становлять в середньому, за моїми точними підрахунками, вісімнадцять хвилин чотири секунди на годину. Лишається дві тисячі п’ятсот двадцять секунд, тобто три тисячі шістсот і одна десята кроку. На ці вісімсот кілометрів шляху потрібно витратити один мільйон сто одинадцять тисяч сто одинадцять кроків, поділені на…

— Ой! Ой! Ой!!! — заволав не своїм голосом Амедей Флоранс. — Чи не простіше було б сказати, що в нас піде на це сорок три дні, коли робити за день п’ятнадцять кілометрів, або тільки сорок днів, якщо робити за день по двадцять кілометрів? Що ви хочете довести цими жахливими підрахунками?

— Я хочу довести те, — відповів з ображеним виглядом Понсен, ховаючи свою імпозантну записну книжку, — я хочу довести те, що краще було б досягти Нігера через Дженне. Тоді нам треба було б пройти наполовину менше, тобто чотириста кілометрів.

— А ще краще було б, — зауважив Амедей Флоранс, проводячи по карті пальцем, — досягти Нігера в Сегу-Сікоро. Туди близько п’ятисот кілометрів, до того ж, ми йшли б по слідах капітана Марсенея.

— Цілком вірно, — підтримав доктор Шатонней. — А є ще одна можливість, по-моєму, найкраща: просто повернутися тим же шляхом, яким ми йшли сюди, якщо не до самого моря, то принаймні до Сікассо. Туди всього двісті кілометрів, а там наші земляки, які так гостинно нас приймали. Тоді можна буде вирішити, куди податися: на Баммако чи, як радить пан Флоранс, до якого і я приєднуюсь, на Сегу-Сікоро.

— Доктор має рацію, — погодився Амедей Флоранс. — Це найрозумніше рішення.

— Дуже ймовірно, пане Флоранс, — поміркувавши, заговорив Барсак, — що доктор і ви маєте цілковиту рацію. Але я прошу вас згадати про те, що повернення в Сікассо означало б відмову, хай і тимчасову, від місії, яку я взяв на себе. Так, панове, передусім — обов’язок…

— Ваші побоювання нам зрозумілі, пане Барсак, — перебив Флоранс, почуваючи, що зараз почнеться промова, — але бувають випадки, коли наш обов’язок — бути обережними.

— Лишається вирішити, — відповів Барсак. — чи такий це випадок. Наша охорона утекла, це правда, але я марно запитую себе: які небезпеки чекають на нас? Давайте поміркуємо. Адже ця підставна охорона легко могла повбивати нас усіх до одного! А вона цього не зробила. Більше того, нам турботливо залишили харчі, нашу зброю, боєприпаси, коней і певну кількість товарів. Не такі вже й страшні вчинки.

— А Тонгане? — напівголосно заперечив доктор Шатонней.

— Тонгане — негр, — відповів Барсак, — а для багатьох людей життя негра нічого не варте.

— Пан Барсак має рацію, — втрутився Флоранс. — Так, проти нас і справді діють дуже помірковано, і, безумовно, досі зазіхань на наше життя не було. Я кажу: досі, тому що наш невідомий супротивник легко може вдатися до більш дійових засобів нападу, якщо ми продовжуватимемо просуватись у тому напрямі, який йому не до вподоби. Рана Тонгане доводить, що в тих, кому ми заважаємо, розмова коротка.

— Цілком вірно, — підтримав доктор.

Кілька хвилин усі мовчали. Барсак глибоко замислився. Безумовно, висновки Амедея Флоранса були правильні, і, ясна річ, вельмиповажний депутат Півдня не збирався рискувати своїм дорогоцінним життям з єдиною метою уникнути нападок, які чекатимуть його в Парижі, якщо він повернеться туди, не виконавши своєї місії.

— Я приєднуюсь до пропозиції пана Флоранса, — заговорив він нарешті, бажаючи перевірити на своїх слухачах ті аргументи, які пізніше наведе в парламенті, і саме в тому вигляді, як її сформулював доктор Шатонней. Отже, я віддаю свій голос за повернення у Сікассо, маючи кінцевою метою Сегу-Сікоро. Справді, панове…

— Пробачте, пане голово! — перебив Амедей Флоранс, знову відчуваючи, що їм загрожує промова. — Якщо дозволите, я б хотів зауважити, що ми приймаємо рішення, не дізнавшись, якої думки додержуються мадемуазель Морна і пан де-Сен-Берен.

Зауваження було слушне. Джейн Морна і Сен-Берен весь час мовчки слухали, не втручаючись у суперечку.

— Пан Флоранс має рацію, — погодився Барсак і звернувся до Джейн Морна. — Будьте ж такі ласкаві, мадемуазель, поділіться з нами своїми міркуваннями.

— Дякую, пане Барсак, — відказала Джейн Морна спокійно, — але ми не повинні втручатися в обговорення, яке нас не стосується.

— Як вас не стосується?.. Чому ж, мадемуазель? Ми, здається, усі в однаковому становищі.

— Зовсім ні, відповіла Джейн Морна. — Вас обставини змушують відмовитися від своєї мети, а для нас ніщо не змінилося. Нам би не хотілося відокремлюватись від вас якраз тоді, коли у вас найбільше неприємностей, але ми маємо намір продовжувати подорож за встановленим маршрутом.

І ви все ще думаєте про те, щоб добратися до Гао?

— Так, ще більше, ніж будь-коли.

— Самі? Без охорони?

— А в нас і наміру не було добиратися туди з охороною.