“Вчора Джон Ендр’ю повісив негра Коромоко, який забув подати йому люльку після сніданку”.

“Завтра ввечері, о 6 годині, відправленая в Куркуссу й Біді десяти планерів з десятьма Веселими хлопцями під командуванням полковника Хірама Герберта. Повне спустошення цих двох сіл, яких ми не відвідували вже три роки. Повернення тієї ж ночі”.

“Як нам стало відомо, французька експедиція, очолювана депутатом, ім’я якого Барсак, незабаром має вирушити з Конакрі. Ця експедиція, очевидно, має намір досягти Нігера, тримаючи цілях на Сікассо й Уагадугу. З нашого боку вжито заходів безпеки: двадцять чоловік Чорної охорони і двоє Веселих хлопців вирушають негайно. Капітан Едвард Руфус приєднається до них в належний час. Капітан Едвард Руфус, що є, як відомо, дезертиром колоніальної піхоти, розіграє під ім’ям Лакура роль французького лейтенанта і використає чудову обізнаність з військовими звичаями цієї нації, щоб так чи інакше затримати Барсака, який — можна це твердити з певністю — не досягне Нігера”.

“Учора на Садовому мості в результаті суперечки радник Еле Уїлліс змушений був всадити порцію свинцю в голову Веселого хлопця Константена Бернарда. Цей останній упав у Червону річку, де й потонув, затягнений надмірною вагою своєї свіжозапломбованої голови. Негайно було відкрито конкурс з метою заміщення покійного. Перемогу здобув Гілман Елі, який має сімнадцять вироків французьких, англійських та німецьких судів, загалом на двадцять дев’ять років тюрми і тридцять п’ять років каторги. Отже, Гілман Елі переходить з Цивільного сектора до Веселих хлопців. Шлемо йому наші найкращі побажання!”

Як уже, безперечно, помітив читач, Джозайас Еберлі, Джон Ендр’ю, Хірам Герберт, Едвард Руфус та інші згадані тут особи позначені тільки двома власними іменами. Так було заведено в Блекленді: кожний новоприбулий одержував друге ім’я і втрачав прізвище, якого не знав ніхто, крім Володаря. З усіх мешканців білої раси він один (за винятком певної окремої частини населення, що про неї мова йтиме далі) мав прізвище, яке, правда, швидше нагадувало прізвисько, до того ж дуже лиховісне, його звали Гаррі Кіллер, що буквально означає Гаррі Убивця, Гаррі Душогуб.

Років за десять до наскоку на експедицію Барсака (чим закінчилася перша частина цієї оповіді), Гаррі Кіллер прибув невідомо звідки у пустиню з кількома такими ж як сам, поставив намет і сказав: “Тут буде місто”. І Блекленд звівся з пісків, немов чарами. Дивне це було місто. Побудоване на рівному місці, на правому березі Тафасассета, річки, зовсім пересохлої до того дня, коли волею Гаррі Кіллера вона наповнилася проточною водою, це місто розкинулося правильним півколом, протяжністю тисячу двісті метрів з північного заходу на південний схід, тобто вздовж течії ріки, і шістсот метрів з північного сходу на південний захід, його площа, що досягала, таким чином, майже п’ятдесяти шести гектарів, була поділена на три нерівні сектори, оточені неприступними глинобитними стінами заввишки десять метрів і майже такої ж товщини внизу.

Зразу понад берегом річки, якій Гаррі Кіллер дав назву Червоної (“Ред рівер”), лежав перший сектор, з радіусом в двісті п’ятдесят метрів. Бульвар завширшки сто метрів, що тягся над річкою вздовж другого сектора до початку третього, значно збільшував цей перший сектор, загальна площа якого становила майже сімнадцять гектарів.

У першому секторі жила аристократія Блекленда, ті, кого з похмурою іронією називали Веселими хлопцями (“Меррі феллоуз”). Ядро корпусу Веселих хлопців становили спільники Гаррі Кіллера з того часу, коли він вирішив заснувати тут місто, — за винятком кільщх, покликаних на вищі посади. Навколо цього первісного ялра скоро зібралася зграя збіглих бандитів, каторжників, приваблених тим, що Кіллер обіцяв ш необмежене задоволення їхніх низьких інстинктів. За короткий строк число Веселих хлопців досягло п’ятисот шістдесяти шести і це число не повинно було збільшуватися під жодним приводом.

Обов’язки Веселих хлопців були різноманітні. Організовані по-військовому, під керівництвом полковника, п’яти капітанів, десяти лейтенантів і п’ятдесяти сержантів, вони являли собою армію Блекленда. Їхні воєнні дії зводилися до грабіжницьких наскоків на убогі села і винищення тих, кого не забирали в рабство. Крім того, Веселі хлопці несли в місті поліцейську службу, а також підганяли дубинкою (а то й револьвером) рабів, які виконували всі без винятку роботи, в першу чергу сільськогосподарські. Але найпочеснішим обов’язком Веселих хлопців була охоронна служба при Володарі, поля якого сліпо виконувалася.

Третій сектор являв собою півкільце завдовжки тисячу шістсот і завширшки п’ятдесят метрів, яке тяглося довкола центральних кварталів, між зовнішньою стіною і сектором рабів, виходячи обома кінцями до парку першого сектора і Червоної річки. Там під загальною назвою “Цивільних” (“Сівіл боді”) мешкали білі, яким не вдавалося опинитись у першому секторі. Чекаючи вакансії серед Веселих хлопців, — а це траплялося нерідко, бо завдяки звірячим звичаям смертні випадки були в Блекленді річчю звичайною, — вони відбували тут своєрідний стаж; отже третій сектор можна було розглядати як своєрідне чистилище при корпусі Веселих хлопців. Щоб проіснувати, “цивільні” займалися торгівлею — Володар утримував казенним коштом тільки Веселих хлопців. У цьому комерційному секторі Веселі хлопці діставали за гроші найрізноманітніші товари, аж до предметів розкоші. Торговці купували ці товари у Володаря, який добував їх або грабежем, або, коли це були предмети європейського походження, такими способами, про які знали лише його найближчі.спільники.

В момент, коли Блекленд вперше згадується в цій розповіді, третій сектор налічував двісті вісімдесят шість мешканців, в тому числі,сорок п’ять білих жінок.

Другий сектор, розташований між першим і третім, займав найбільшу площу — понад тридцять, один гектар. Населення цього кварталу рабів досягало на той час п’яти тисяч семисот сімдесяти восьми чоловік, в тому числі — чотири тисячі сто дев’яносто шість чоловіків і тисяча п’ятсот вісімдесят дві жінки. Тут були їхні житла, тут минало їхнє сумне життя.

Щоранку розчинялися четверо воріт, пробитих у стінах цього пекла, і під наглядом Веселих хлопців, озброєних кийками й револьверами, негри, не зайняті в місті, вирушали на сільськогосподарські роботи… Увечері вони поверталися, і важкі ворота замикалися до ранку. Вирватись звідти не було можливості: з одного боку — Веселі хлопці, з другого — “цивільні”, істоти рівною мірою люті й жорстокі.

Багато з нещасливих рабів гинуло або від жахливих умов життя, або під ударами своїх наглядачів-мучителів. Це нікого не турбувало. Черговий наскок негайно поповнював нестачу, і нові жертви заміняли тих, кого визволила смерть.

Але Блекленд складався не тільки з описаних тут правобережних кварталів. Лівий берег Червоної річки був крутий, метрів п’ятнадцять заввишки; міська стіна продовжувалась тут, утворюючи прямокутник в тисячу двісті метрів вздовж річки і триста метрів завширшки. Це друге місто було не набагато менше від першого, — його площа дорівнювала майже тридцяти шести гектарам. Воно розділялося високою поперечною стіною на дві рівні частини. В одній половині, розташованій на північно-східному схилі горба, розкинувся парк — Кріпосний сад, який сполучався з півночі Садовим мостом з секторами Веселих хлопців і “цивільних”. У другій половині, на вершечку горба, містилися життєві центри міста.

У північному кутку, суміжному з парком, височіла велика квадратна споруда, оточена уступчастими стінами; північно-західний фасад її, заввишки біля тридцяти метрів, зводився прямовисно над Червоною річкою. Це був палац — так його звичайно називали, — де жили Гаррі Кіллер і дев’ятеро давніх спільників його злочинів, піднесених до рангу радників. Дивні це були радники — головним обов’язком їх було стежити за негайним виконанням усіх наказів і вироків неприступного володаря, якого майже не можна було побачити.

Другий міст, Замковий, перегороджуваний на ніч важкими ґратами, сполучав резиденцію уряду з правим берегом.