— Це дуже просто, — сказав Камаре. — Верхній край стіни вкритий металічним стопом, який я винайшов; електропровідність його в сто разів більша, ніж у міді. Я пускаю по цьому накриттю змінний струм високої напруги, і — результат ви бачите.

Поки він говорив, нападники, що були на нижчих щаблях драбин, не розуміючи безладних рухів тих, які були нагорі, почали хапати їх за ноги. Необережні одразу забилися в таких же конвульсіях, на превеликий подив усіх інших.

— Чого ж ці йолопи не падають додолу? — вигукнув Сен-Берен.

— Вони не можуть, бідолахи, — відповів Марсель Камаре. — І лишатимуться прикріпленими до стіни доти, доки мені заманеться… Але я зроблю ще краще.

Він повернув якусь рукоятку. В ту ж мить драбини поперекидалися, наче відштовхнуті невидимою рукою, і ті, хто ще тримався на них, шкереберть полетіли вниз, лишаючи на стіні грона людських тіл, які продовжували страхітливо звиватись.

— Не відповідаю за поламки, — тихо промовив Камаре. — Хочете знати причину того, що сталося у вас на очах? Нема нічого простішого. Я вважаю, що всі сили, які існують, це ті або інші коливання ефіру. Усі сходяться на тому, що світлоце ряд коливань в межах між певним мінімумом і певним максимумом частоти, а електрика — інший ряд коливань, віддалений від першого проміжком, природа коливань якого ще невідома. Не берусь твердити остаточно, але схиляюсь до думки, що ці коливання мають певне відношення до теплоти. У всякому разі, я вмію їх викликати, керувати ними і створювати на їх основі цікаві явища, як я вам зараз довів.

Тим часом грона людських тіл продовжували свій несамовитий танок.

— Погрались і досить, — промовив Марсель Камаре і повернув іншу рукоятку.

В ту ж мить нападники відірвалися від стіни, попадали з десятиметрової висоти додолу, і лишились непорушно лежати під стіною. Трохи повагавшись, їхні товариші наблизились, підняли їх і понесли.

— Кінець першої дії, оголосив Камаре своїм звичайним тоном. — Думаю, що вона закінчилася не на користь Гаррі Кіллера — у нього вибуло з ладу чоловік тридцять. А зараз займемось цими йолопами, які так уп’ялись у двері.

Марсель Камаре взяв телефонну трубку.

— Ти готовий, Ріго? — спитав він.

— Так, — відповів голос, чутний по всьому циклоскопу.

— Відправляй! — скомандував Камаре.

Наче самостійно підкоряючись цьому наказу, від підніжжя башти в ту ж мить відокремився і почав віддалятися дивний апарат. Це було щось подібне до вертикального циліндра, який в частині, зверненій до ґрунту, переходив у широкий конус. На протилежному кінці з неймовірною швидкістю крутилися чотири гвинти: один горизонтальний і три вертикальних. Незвичайна машина піднялася в повітря і попрямувала до стіни. Проминувши стіну, вона перейшла в горизонтальне положення і рушила точно вздовж зовнішньої огорожі заводу. А за першою машиною з’явилася друга, потім третя, і ще, і ще. Гості Камаре налічили їх двадцять. Через правильні проміжки часу вони вилітали з башти, ніби птахи з гнізда, повторюючи один і той же маневр.

— Це мої “оси”, сказав Марсель Камаре, трохи наголошуючи слово “мої”. — Я вам потім поясню, як вони приводяться в рух. А зараз подивіться, як вони діють. — Він знову взяв телефонну трубку. — Попередження, Ріго! — промовив він, і звернувся до своїх нових друзів: — Навіщо вбивати цих бідолах? Досить буде попередження, якщо вони схочуть його зрозуміти.

Винісши потерпілих товаришів, більшість з яких були мертві або тяжко поранені, решта нападників відступила і трималася тепер купою на еспланаді, на чималій відстані від заводської стіни, втупивши в неї спантеличені погляди.

Навпаки, ті, які атакували вхід, не переставали гатити в ворота величезною колодою, хоч це не давало помітних наслідків. Облітаючи навколо стіни, “оси” (як їх назвав Марсель Камаре) одна за одною пролетіли над купою людей, що не звернули на ці апарати ніякої уваги. Раптом з однієї машини пролунав постріл, і град картечі засипав землю на просторі радіусом метрів п’ятдесят. Почувши звук пострілу, нападники підняли голови. Вони ще не встигли збагнути, в чому річ, як з наступної “оси” пролунав новий постріл, ізнову посипалася картеч. Цього разу смертоносний град випав ближче і навіть влучив у кількох чоловік. Решта не стала” чекати; покинувши таран і підібравши поранених, вона дременула з усіх ніг.

Спостерігачі ледве вірили своїм очам: кожна “оса” після пострілу слухняно поверталася в свій капонір у низу башти, а за хвилину, озброєна новим зарядом, вилітала і знов займала місце в рухливому строю.

— Я думаю, цими людьми не варто більше займатися, — сказав Марсель Камаре. — Можливо, ви маєте бажання відвідати завод…

Гості Камаре поспішили прийняти запрошення.

— Перше ніж ми спустимося з цієї башти, — сказав Камаре, — познайомтеся з загальним розташуванням заводу. Його територія має дев’ять гектарів і являє собою прямокутник, що тягнеться понад річкою. Три чверті цієї площі — її західну частину — відведено під сади й городи. З них ми одержуємо частину харчових продуктів; все інше нам постачають. Власне завод розташований вздовж набережної; тут містяться цехи і мій будинок, а в центрі — оця сама башта. З обох боків заводських споруд, перпендикулярно до річки, збудовано два ряди жител для робітників. Це чотириповерхові будинки, в яких налічується в цілому сто двадцять квартир. Як ви самі бачите, всі заводські споруди одноповерхові і вкриті товстим шаром землі, порослої тр’авою. Таким чином, снаряди майже зовсім не страшні для них. Ну, а тепер давайте спустимося.

Супутники Камаре кинули навколо себе останній погляд. Усе лишалося без змін. “Оси” продовжували кружляти по колу, нападники ж, маючи гіркий досвід, не наважувались більше проникнути в небезпечну зону.

Підбадьорені цим видовищем, гості спустилися слідом за інженером. Спочатку вони відвідали той поверх башти, що його він назвав “вуликом”; там були розташовані вісім капонірів чи комірок, з яких вилітали “оси”, а між цими комірками був розміщений запас картечі. Потім вони проминули цехи: складальний, столярний, ковальський, ливарний та інші, і вийшли в сад з боку, найближчого до палацу.

Висока стіна закривала палац. Та коли вони відійшли метрів на п’ятдесят, над стіною почязалася башта Гаррі Кіллера, з верхівки її одразу ж пролунав постріл, а над необережними з дзижчанням пролетіла куля. Вони поспішили відступити.

— Дурень! — спокійно пробурмотів Камаре і, не спиняючись, підняв руку.

За цим сигналом почувся сильний свист. Гості Камаре мимоволі обернулись до заводу, але їхній хазяїн вказав їм на палац: циклоскоп, який увінчував башту, зник.

— Це буде йому наукою, — сказав Камаре. — У мене теж є повітряні міни; у мене їх навіть більше, ніж у нього, адже це я їх виробляю.

— Але послухайте, пане Камаре, — зауважив Амедей Флоранс, — якщо у вас є ці снаряди, які ви звете повітряними мінами, чому ви не застосуєте їх проти Гаррі Кіллера?

Якусь мить Камаре пильно вдивлявся в того, хто поставив це запитання, потім в його очах промайнув тьмяний блиск.

— Я?.. — глухо промовив він. — Я руйнуватиму своє творіння?..

Амедей Флоранс тільки перезирнувся з товаришами. Безперечно, ця в багатьох відношеннях видатна людина мала одну ваду: гордість.

Прогулянка продовжувалась у мовчанні. В палаці засвоїли науку: ніщо більше не турбувало групу людей, які все далі заглиблювались у сад і пройшли його з кінця в кінець.

— Ось це теж цікаво для вас, — промовив Камаре, відчиняючи якісь двері. — Тут старі машини, паровий котел і двигун, який ми опалювали дровами, не маючи іншого пального. Це була дуже складна справа — дрова привозили здалека, і ми витрачали їх у великих кількостях. На щастя, це тривало недовго. Як тільки після перших же дощів, викликаних мною, в річці появилася вода, одразу ж почала діяти гідроелектростанція, яку я тим часом спорудив кілометрів на дванадцять нижче міста. Відтоді ми більше не користуємося цим застарілим паливом, і наш димар уже ніколи не куриться — він тепер непотрібний.