Прокинувся кіт Чудило, протер лапками очі й дивиться, чи не привезли ми йому чогось смачненького. Полазив у нас по плечах, по кишенях — нема нічого. Тоді як глянув у наш глек, і закам'янів. Рибок у глеку так рясно, що води між ними не видко. Плавають, плутаються, одна на одну налазять — аж чорно в глекові.

Ми поставили глек на землю і трошки одсунулись, дивимось, що робитиме кіт Чудило.

Він вибравсь на верхній край глека, умостився й сидить. Сидить, дивиться вниз на рибку. Дивиться, дивиться, й нахиляється нижче та нижче, уже звисає над водою, уже й передні лапи в глекові — тоді шубовсть! і вскочив у воду.

Заметушивсь, заборсавсь, забивсь у воді — аж глек ходором ходить. І не вистрибує.

Ну, думаємо, пропав кіт Чудило — утоп, напився води, упавши догори ногами в глек. Уже хотіли його рятувати; коли — вилазить. Мокрий, сердега, плохий, нечепурний, ніби цілу ніч під дощем був, але рибка в зубах. Виліз, рибку поклав долі, обтерся, облизався й почав їсти. Рибку ззів, помурчав, витягнув ноги, ще раз облизався — і знову поліз на глек.

Дуже довго сидів, дивився, коли знову — шубовсть! — і вистрибнув з рибкою в зубах. І цю ззів. Ми забрали глека і попекли верховодок на сковорідці. Тоді поклав на хліб і їж. І кісток не треба вибирати — так і хрумтять на зубах як хрящ. Чудилові ж повіддавали хвостики й голівки.

Отак і привчився кіт Чудило до мокрого. Іде з нами до річки, сам стрибає в човен, як мисливський собака і зараз же до глека. Ми вудимо рибу, а він на глеку сидить, чекає. Як накидаємо у глек верховодок, тоді й він починає ловити рибу. Такий у нас був кіт — кіт Чудило.

Я жив ціле літо в маленькому російському місті за навчителя і учився сам. У мене була кімнатка, відділена від кухні дощаною перегородкою. На кухню часто приходив фокстер'єр Джек — маленький собачка, але дуже завзятий.

Ми познайомилися з ним на дворі, і він став ходити до мене в хату. Я сиджу і читаю, а він спить біля столу. Бувало й так, що сам стомишся і заснеш, поклавши голову на стіл. Але більше спав Джек, а я читав.

—Джек, — кажу я тихо, наче це слово в книжці написано. Лежить — тільки вуха настобурчив. — Джек, — трохи голосніше, — устав і дивиться на мене, а я нібито й не бачу, читаю.

—Джек! — уже голосно, а сам дивлюся у величезний словник. Стриб! і вже він на словнику. — Ну, ходім, погуляй мо!

Куди я, туди й він. Сховаєшся від нього — шукає, гавкає, а як довго нема, то й скавучить. Біжиш — і він біжить. Сядеш — він лягає спати.

Було на дворі старе, товсте, похиле дерево. Якось вибрався я на те дерево з книжкою і взявсь читати. Джек бігав, бігав навколо дерева, просивсь, плакав, коли як стрибне на дерево! пробіг трохи вгору — зірвався.

Я сиджу тихо — чи не вилізе сам на похилий стовбур.

Ще раз розігнався і вибравсь на перше коліно дерева. Подививсь угору — і до мене.

Та там, скільки не п'явся, — вище злізти не зміг на цей раз.

Другого дня пішли ми знов у двір. Довго старався Джек, разів зо три покотивсь униз, та все ж доскочив з розгону на другу розвилку дерева, вище, ніж учора.

Отак, щодня лазили ми з ним на те дерево. Сказати правильно, я лазив, а він збігав. Тоді якось пішли купатися, я зліз на вербу стрибати, а він за мною. Я стрибнув у воду і він теж.

Під осінь я виїхав, а перед тим познайомив Джека з хлопчиком Ванею. Через місяць Ваня написав мені листа.

Навчився Джек вибиратись на всяке дерево, аби було товсте і щоб кора не гладка була. Усі сусідські коти повтікали з двору — ніде їм не було порятунку. З дерева вибирався Джек на паркан, з паркана на дах, і там ганяє котів.

Не тільки коти, а й перехожі люди лякались. Ідуть увечері повз садок, коли старе дерево — гррр! — гарикає, як собака. А то Джек сидить на дереві і гризе кістку.

Ціна 70 коп.

Книжка для дітей «Жабка. Кіт. Собака», написана Майком Гервасійовичем Йогансеном, була видана 1934 року заснованим того ж року видавництвом «Дитвидав» (Київ). Ілюстрації намалював видатний радянський художник-анімаліст Євгеній Михайлович Рачов. Надруковано її в Одесі, у друкарні імені Леніна.