Поки Престо і шофер пили в прохолоді напівтемної кімнати оранжад, готельний слуга швидко і спритно заправляв машину, обтираючи пилюку з кузова, пробував шини…

— Ви вже возили пасажирів до доктора Цорна? — спитав Престо шофера.

— Десятки, якщо не сотні разів, — відповів шофер. — Але назад мені ніколи не доводилося возити їх.

Престо занепокоєно заворушив носом. Це так розсмішило шофера, що він поперхнувся і розлив на стіл оранжад.

— Пробачте… в горлі почало дерти, — ніяково виправдувався шофер.

Але Престо не слухав його вибачень.

«Невже усі пацієнти Цорна вмирають? — злякано подумав він. — Не може бути. Просто у лікаря є свій гараж, та й пацієнти Цорна, мабуть, багаті люди, які мають свої машини».

І все ж Престо запитав шофера:

— Що ви цим хочете сказати?

— Те, що люди, які їдуть до Цорна, не повертаються назад.

Престо одвернувся, — він почував, що його зрадницький ніс знову заворушився.

— Як це? — спитав Престо ослаблим голосом.

— Так, — відповів шофер, намагаючись не дивитися на Престо, щоб знову не розсміятися. — Це може підтвердити і хазяїн готелю, в якому ви зупинялися в Сакраменто. Від доктора повертаються інші люди, зовсім не схожі на тих, які приїжджали до нього, хоч вони називають себе колишніми іменами і прізвищами. Замість скелетів їдуть товстуни, замість карликів — майже високі на зріст, замість потвор — красиві люди. Кажуть, був навіть випадок, коли жінка повернулася вусатим чоловіком. Хазяїн готелю впізнав її по великій родимці на щоці.

— Ах, ось у чому справа! — з полегшенням вигукнув Престо.

Отже, все гаразд. Цорн, мабуть, робить справжні чудеса. Престо незабаром стане зовсім іншою людиною. Він вперше ясно уявив це, і йому раптом стало якось не по собі. Що ж буде з колишнім Престо? Адже це майже смерть і воскрешення в новому тілі.

«Нещасна жалюгідна потвора! Ми прожили з тобою нелегке життя! — в думці звернувся Престо до самого себе. — І ти все-таки вивів мене в люди, а я, невдячний, прирікаю тебе на знищення! Чи не відмовитись од цієї витівки?»

Але, згадавши про Люкс, Престо вирішив негайно мчати назустріч своїй долі, яку приготує йому чарівник Цорн.

Крутий поворот дороги — і Престо побачив чудовий сад, огороджений легкими красивими ґратами. Біля широких воріт лежать два мармурові леви і стоїть невеликий будиночок з дорійськими колонами. Шофер дав гудок. З будиночка вийшов сторож — бритий старик у білому костюмі. Він кивнув шоферові, як давньому знайомому, і машина вільно в’їхала у ворота. За ворітьми тягнулася широка доріжка, посипана золотистим жовтим піском. Між вічнозеленими дубами і каштанами виднілися добре опоряджені клумби квітів, фонтани, заковані в бетонні береги водоймища, що немов у дзеркалі відбивали мармурові альтанки, білизну яких підкреслювала темна зелень кипарисів, нерухомих, ніби скам’янілих у гарячому повітрі. А далі по боках дороги, на полянах за живою огорожею з кактусів і вічнозелених колючих чагарників, виднілися красиві котеджі і вілли. Оточене плакучими івами, промайнуло озеро, на якому повільно плавали лебеді. Престо з цікавістю дивився на всі боки, і його мимоволі почав огортати сумнів: чи не помилився шофер? Це місце зовсім не нагадувало лікувального закладу. Такий вигляд мають фешенебельні дачні поселення американської грошової аристократії.

Але шофер упевнено вів машину берегом озера до довгого одноповерхового білого будинку з плоским дахом і широкою верандою. Це була контора медично-комерційного підприємства доктора Цорна. Він мав справу тільки з пацієнтами, які могли платити за лікування шалені гроші. Талановитий вчений-експериментатор ендокринолог Цорн набагато випередив своїх колег, йому вдалося відкрити багато таємниць організму і знайти засоби впливу на процеси, що відбуваються в темних глибинах таємничих залоз внутрішньої секреції. Як людина практична, він не опублікував свої відкриття на благо всього стражденного людства, а держав їх у суворій таємниці, щоб бути у своїй галузі монополістом і робити з цього гроші. Лише кілька бідняків скористалися з наукових досягнень Цорна. Він одразу хотів поставити справу на широку ногу, а тому, що у нього невистачало для цього особистих коштів, то довелося позичати. І, намагаючись переконати своїх кредиторів у тому, що вони вкладають капітал в надійну справу, він зробив кілька демонстрацій. Цорн розшукав бідняків-потвор, деяким із них йому навіть довелося заплатити за право провести над ними експерименти. Майже на очах капіталістів, до яких він звернувся за допомогою, Цорн зробив кілька чудесних перетворень: довільно збільшував і зменшував зріст, перетворював виродків на нормальних людей, успішно усуваючи надмірну худину чи ожиріння. Останнє особливо вразило майбутніх кредиторів. Ожиріння — майже професійна хвороба мільйонерів: сидяче життя, добра їжа… Так, Цорн відкрив золоту жилу! І капіталісти висловили бажання увійти в компанію з Цорном. Дехто пропонував йому організувати акціонерне товариство для виготовлення та продажу препаратів його винаходу. Але Цорн сам був хорошим комерсантом. Навіщо йому компаньйони, навіщо ділитися з іншими, коли весь прибуток від свого підприємства він може одержати повністю сам? І Цорн віддав перевагу кредиту на високих процентах над організацією акціонерної компанії. І він не помилився. За кілька років Цорн сплатив борги і тепер збільшував свої капітали.

З самого початку він робив ставку на пацієнтів-мільйонерів. І, влаштовуючи свою лікарню-санаторій, Цорн переслідував дві цілі: по-перше, його багаті пацієнти повинні були знайти тут комфорт і розкіш, до яких вони звикли; по-друге, саме оточення, благодатний каліфорнійський клімат разом з майстерністю садоводів повинні сприяти лікуванню. Кожен пацієнт одержував окремий котедж або віллу — залежно від капіталів — з повним штатом слуг і чудовими поварами. Пацієнти повинні були якнайменше відчувати лікувальний режим. Щоправда, кожного нового пацієнта Цорн старанно обслідував, але, призначивши потім лікування, він мало турбував їх, запрошуючи до свого кабінету щонайбільше раз у три дні. Лікування полягало в прийманні пілюль — за цим стежила спеціально приставлена до кожного пацієнта сестра — та внутрівенному вливанні, яке робили асистенти. Ці процедури забирали всього кілька хвилин на день. Рештою часу пацієнти розпоряджалися зовсім вільно, читали, каталися на човнах, їздили верхи, грали в лаун-теніс, увечері слухали хороший симфонічний концерт, відвідували дансінг чи кіно.

Таке було підприємство Цорна, куди приїхав Тоніо.

Поява Престо в конторі, як і скрізь, викликала сенсацію. Почувся сміх. Звідусіль виглядали цікаві, усміхнені обличчя.

Дівчина в білому халаті густо почервоніла, стримуючи сміх, який уже душив її, підступаючи до горла. Вона одержала чек на велику суму, яка складала ціле багатство, і дуже швидко закінчила всі формальності.

Престо була відведена одна з найкращих вілл.

Тоніо не знав, яка буря зчинилася в конторі, коли він вийшов… Робота припинилася. Всі службовці посхоплювались із своїх місць і збуджено почали обговорювати незвичайну подію. Тоніо Престо, незрівнянний, неповторний виродок, улюблений герой екрана, вирішив змінити свій зовнішній вигляд! Це скидалося на святотатство. Люди вже не сміялися. Вони були здивовані, вражені, обурені. Америка, весь світ, що відвідував кіно, ще не знав, яке нещастя насувається на нього. Позбавити мільйони глядачів улюбленого героя екрана! Це злочин! Престо не має права робити це! Він належить усім! Конторниця, що приймала Престо, одна з його незліченних поклонниць, зайшлася істерикою, ніби вона власними руками підписала смертний вирок. Молодий рахівник виголосив справжню промову. Він пропонував розіслати в редакції всіх великих газет телеграми, що сповістили б про безумний намір Престо, підняти на ноги всю американську громадськість, запобігти, поки не пізно, страшному нещастю. Багато хто підтримав пропозицію рахівника.