Хорн, поглянувши на штабель зі шпалами, не помилився; там справді лежало все кругове кодло, виставляючи під сонце напівголі животи, що просвічували крізь подерте і брудне шмаття одягу. Була якраз обідня перерва і кругові хропли на шпалах, мабуть, з більшою насолодою, ніж це робить будь-який Чемберлен у своїй затишній відпочивальні. Треба додати, що кругові це роблять не тільки в обідні перерви; вони це роблять при всякому зручному випадкові, ні гудки паротягів, ні грюки майстерень не заважають їм робити це з регулярністю годинника.

—Соску вам в рот! — вилаявся Хорн, підійшовши до них. — Що ж ви гадайте, що поїзд чекатиме до другого ранку?..

Кілька кругових одразу зірвалося зі шпал і прожогом кинулись до кругу, але тут їхній запал несподівано зник, і вони поволі стали повертати круг.

—Під одеський? — запитав у Хорна один із кругових.

Хорн розсердився.

—Я запитав тому, що має їхати потяг Каменєва!.. Я гадав, що він піде раніш одеського!..

—Якого це Каменєва?..

—Це того Каменєва, що комісар всього війська Республіки,* —пояснив Хорн. — Того, що бив усіх білогвардійців... Хіба не знаєш?

—Зміни ногу, шкапо! — сказав круговий робітник, що крутив круга. — Позбиваєш пальці об рельси!..

Паротяг поволі повертався і його димар з ліхтарем унизу вже дивився на станцію наче велика голова циклопа. Хорн знову виліз на паротяг, дав свисток, покрутив реґулятором, пересунув важіль, і паротяг, грюкаючи, зійшов з кругу на колію.

Метушливий стрілочник пересунув стрілку й голосно закукурікав на заіржавлену та побиту мідяну сурму.

Хорн міг їхати далі. Він махнув рукою круговим робітникам, ще раз на прощання затутукав, і паротяг, покрехтуючи на стрілках, як жива почвара, пішов на станцію під одеський поїзд.

— Стій!.. — кричав Жужелиця, розмахуючи руками. — Стій! кричав він, доганяючи одеський поїзд, що відходив од станції.

Одеський поїзд уже грюкав по стрілках, поволі збільшуючи скорість. Вагон за вагоном переганяв Жужелицю, що біг спотикаючись за ним. Нарешті Жужелиця вхопився за східці одного з вагонів, але раптом, побачивши, що це вагон-сальон «Інтернаціонал», перелякано зіскочив назад на землю. Кондуктор сміючись, простягав до нього руки, ніби запрошуючи сісти у вагон знову, але Жужелиця, пропустивши ще кілька вагонів, нарешті, вчепився за східці передостаннього вагона й вліз усередину. Тепер уже він їхав і при бажанні міг доїхати до самої Одеси.

— Тисяча мух і дві сотні риб!.. — промовив Жужелиця. — Ще трохи покупався і спізнився б. Ні за що було говорити своєї фамілії цьому перукареві!..

На першій станції Жужелиця зліз із вагона і пішов до паротягу. Йому везло, як поршню, що завжди катаються в мастилі. На паротязі був знайомий машиніст.

— Тобі чого? — запитав у Жужелиці машиніст Хорн, коли той виліз на паротяг.

— У Козятин по цукор їду, та переліз сюди, бо скоро білети питатимуть!..

Хорн уважно подивився на нього й потім із жалем промовив:

— Е-е-е!.. Який же ти виполосканий!.. Як паротяг після промивки. А я гадав, що ти за моїм насосом!..

— Моє вам фрікасе з мармеладом! — сказав Жужелиця. — Це мене так наш перукар поскуб!..

—Ну, а як же Маня?..

— Жене й нікакіх!.. Оце я якраз по цукор їду...

— Фу, який поганий свисток у нашого кондуктора... — сказав Хорн і пересунув важіль.

Поїзд рушив далі. Жужелиця виліз на вугіль коло тендеру, щоб не заважати кочегарові.

Під грюк машини побігли назад уже спілії жовті лани, гайки, балки, сторожки, переїзди та станції. Хорн тільки те й робив, що зупиняв, свистів, гальмував, знову свистів та їхав далі. Під'їжджаючи до вузлової станції, Хорн запитав:

— Ну, а як твоя фамілія?..

—Все гаразд! — відповів Жужелиця, а потім таємниче додав: — перукар також знає!..

Вузлова станція була Фастів, тут поїзд мусів стояти трохи довше. Паротяг мав набрати води. Жужелиця завжди в таких випадках нервувався. Їхати — так їхати, щоб аж курява летіла! Стояти — так стояти, щоб можна було самому собі приснитися! А так чортзнащо, тільки мотаєшся, як курка в мішку... Ніякої тобі приємности...

Коли поїзд зупинився на станції Фастів, до паротягу підійшов головний кондуктор і заявив Хорну:

— Знову буде в нас запізнення на годину!.. Кожанка не при-ймає, закупорка колій!.. Вже пішов туди паротяг. Алеж як почнуть там шарпатися, то мабуть ми встигнемо поконати зі скуки!..

— Тисяча мух і дві сотні риб! — несподівано вигукнув Жужелиця. — Ціла година запізнення!..

— Це я тільки так гадаю! —.сказав кондуктор. — Може ще більше! — і поволі відійшов від паротяга.

— Ти набери води, — сказав Хорн кочегару, — і пророби все інше, а я ляжу спати... Чорт з ним, я сьогодні дуже рано встав!..

— Як же так, — злякався Жужелиця, — а я? Як же ми поїдемо?..

— Збудиш мене, коли треба буде їхати! — відповів йому Хорн.

— Моє вам фрікасе з мармаладом!..

І Жужелиця тяжко задумався.

— Коли їде хто з начальників, то ніяких тобі закупорок! Подумаєш, важні справи!.. Колія аж блищить... А коли їхати по цукор, то що?.. Маня все волосся доскубе!.. Подумаєш, це не важна справа!..

Він думав хвилин п'ять...

— Ах ти, горох з підливкою!.. — вигукнув, нарешті, Жужелиця. — Товаришу механіку, слухайте!.. Не спіть. Я зараз все влаштую!.. Тисяча мух...

І Жужелиця тихо щось зашепотів Хорнові. Хорн презирливо подивися на нього, потім посміхнувся й поліз на полицю спати...

— Ах ти горох з підливкою!..

Жужелиця обережно зліз з паротяга й пішов на станцію. Він вирішив раз назавжди здивувати Хорна, якого вважав за кам'яний насип.

Дррр... Тррр...

Розлютовано деренчав телефон на станції Кожанка.

Тррр... Дррр...

Потурбований конторник, який перед тим мирно куняв за апаратом Морзе, підбіг до телефону й неохоче запитав у трубку:

— Галло!..

Гррр... — довгим гарчанням відповів йому телефон.

— Та хто там? Щоб тобі на пупі нарвало!..

— Що? — прогарчала у відповідь трубка. — Хто це в телефоні, та ще так лається, як гіпотам?

— В телефоні станція Кожанка!

— Говорить Фастів!.. Хто в телефоні?

— Конторник станції...

— Негайно поклич мені коменданта станції, та швидше!

— А хто питає?

— Каменєв.

— Який Каменєв?.. — перелякано запитав конторник.

— Він Каменєва не знає!.. От стерво!.. А скільки років ти голубчику хліб радянський їсиш?.. — прогарчала у відповідь трубка.

Конторник, як кажуть, злопав гарячого вареника. Він обережно повісив трубку, неначе боявся її потурбувати й побіг до коменданта станції.

Коли конторник вбіг до кімнати станції, комендант лаявся з якимось прийомником з Зсиппункта. У конторника був такий вигляд, ніби йому в живіт заліз бандит з банди Струка.*

—Товаришу коменданте, вас просить товариш Каменєв!..

Комендант глянув на нього, ніби на втікача з Кирилівської лікарні.

– Просить до телефона з Фастова. Мабуть там поїзд...

– От сто чортів з вашим Зсиппунктом! – сказав комендант прийомникові. – Всі колії вагонами позабивали... Одеський потяг стоїть... І на тобі, ще потяг Каменєва!..

Комендант поправив пояса з наганом і вийшов з кімнати.

— Галло! Коло телефона комендант станції Кожанка!..

— Говорить Каменєв... Товаришу коменданте, ваша станція затримуй мій поїзд!..

— Я дуже шкодую!.. Паротяг уже розбирав вагони Зсиппункта... За кілька хвилин...

– Я сказав, товаришу!.. Ви мене зрозуміли?.. Годі!

Трубка загарчала й замовкла.

Комендант повісив трубку на місце і здвигнув плечима.

— І хто його міг знати, щоб сам Каменєв говорив про такі дурниці телефоном... Загнати всі вагони під рампу! — сказав він вартовому помічникові. — Моментально!.. До біса всіх прийомників!.. Хай собі лементують... Зранку говорив про це!.. Хіба не читали ранішньої телеграми?..