Про її зовнішній вигляд, завдяки якому вона отримала прізвисько La bella, тобто Прекрасна, і сьогодні можна скласти цілковите уявлення, бо в Чікаго у приватній галереї одного торговця м’ясними консервами зберігся її точний портрет пензля флорентійського художника Маттео Рос–селлі. На цьому портреті La bella Олімпія виглядає як вельми приваблива жінка, це безумовно, але, знову ж, не настільки, щоб випадковий глядач не міг відірвати погляду від її обличчя.

Майстер Росселлі передусім зашкодив портрету співачки тим, що зобразив, як Олімпія сама собі акомпанує грою на арфі, а це, нічого не вдієш, такий прекрасний інструмент, що своїм розкішним виглядом затьмарює тілесні чари людської істоти, артистки, яка на ній грає; саме це й трапилося з Прекрасною Олімпією на портреті Росселлі. У золотій тіні арфи La bella Олімпія справляє враження далеко не молодої жінки, схильної до повноти, з гладким обличчям, з натяком на вусики над вологими, апетитними устами; її шкіра стиглої брюнетки дуже швидко червоніє, розчесане, кольору воронячого крила волосся вільно спадає на оголені плечі, а груди зашнуровані так, що премилий жіночий жолобок між ними підступає майже до рівня ключиць; стає просто незрозумілим, як у такому панцері вона могла набрати достатньо повітря для своїх славнозвісних колоратурних шедеврів; пальці, якими вона цієї миті енергійно, можна сказати, навіть люто рве струни арфи, мовби прагнучи покарати її за надмірну красу, у неї короткі, цупкі, з кутастими, коротко підтятими нігтями. Коротше кажучи, величезне захоплення, яке La bella Олімпія викликала не лише своїм співом, але й зовнішністю, видається нам, при огляді цього портрета, не зовсім обгрунтованим; і все ж таки не підлягає сумніву, що нікому не присвячувалося стільки сонетів, мадригалів, послань і пісень, як Олімпії. Славний неаполітанський поет Джамбаттіста Маріно, засновник поетичної школи мариністів, назвав Прекрасну Олімпію першим дивом світу, інший поет, Томмазо Стілья–ні, порівнює Олімпію з сонцем, сяйво якого засліплює так, що на нього неможливо дивитися; інший дякує долі, яка дала йому можливість жити одночасно з божественною Сиреною.

її шлюб з відомим майстром, якому вона народила п’ятеро дітей, не заважав божественній Олімпії їздити зі своїм співацьким покликанням з краю до краю, з міста до міста, її співом і красою були зачаровані передовсім усі неапольські магнати, князі ді Сант–Елія, ді Черче, д’Арагон, Лауренцано, Карафо; з величезним успіхом вона виступала при дворі французького короля і при дворі Медічі у Флоренції; флорентійський граф Фонтанелла написав на її честь епіграму, в якій назвав Олімпію десятою музою, четвертою грацією, першою між жінками, дивом природи, окрасою мистецтв, втіленням цноти і всіх чеснот, богинею краси. її головна суперниця, флорентійська співачка Санвітеллі, збожеволівши з люті від успіху Олімпії, вистрибнула з вікна свого дому й так забила ліве стегно, що кульгала до самої смерті. Міланський намісник убачав у ній дияволицю, здатну розпалити й самого Юпітера. Важко було знайти світську чи духовну особу, яка б не прагнула сказати щось належне про її спів, про її чесноти, про її звабливість, про її ніжку, про будь–що, якось пов’язане з нею. Одним з її найповажніших і найпалкіших шанувальників був найви–датніший композитор сімнадцятого століття Монтеверді. Кардинал Сціпіон Боргезе, небіж папи, на знак захоплення й пошани подарував їй перлове намисто, але вона відмовилася прийняти цей дорогий подарунок і попросила кардинала, щоб він їй краще подарував трісочку від Святого хреста; пішла поголоска, що кардинал, зачарований цим проявом побожності і цноти, охоче вдовольнив її прохання.

La bella Олімпія виступила і у Страмбі перед герцогинею Діаною.

Це була одна з дорогих і несподіваних забаганок герцогині, вияв її пихи, якої не зламали ані смерть чоловіка та єдиної дочки, ані втрата трону. Якось герцогиня несподівано звернулася до «товариства мокрих курок», так вона їдко називала тих кількох страмбських городян, жінок і чоловіків, які вряди–годи збиралися в її салоні, і сказала, що вже два роки вона безупинно дивується з їхньої пасивності і занепаду духом; горе тобі, Страмбо, де протягом століть викохувались найблискучіші і найшляхетніші лицарі, що під проводом своїх кондотьєрів з’являлися у будь–котрому місці Італії, де була потрібна їхня мужня робота, при якій бризкала кров і тріщали кості; горе тобі, о Страмбо, що перетворилася на гніздо сплюхів і ненажер, власників нічних чепців і капців, здатних, щонайбільше, сидіти вдома, перелічувати свої грошенята і дивитися з–за фіранки, як римський приблуда Маріо Паккйоне гуляє з повіями і як курія помалу, але впевнено розтягає давні герцогські маєтки і водночас перетворює усю Страмбу на бридку військову фортецю.

— Ви всі, хто тут сидить, — вела далі герцогиня–вдова, вродлива, бездоганно струнка й підтягнута, ковзаючи поглядом по видовжених від тривоги обличчях, адже докір, що вони вдома тихенько перелічують свої грошенята, не віщував нічого доброго, — ви всі, хто тут сидить, у минулі роки брали участь у наших балах і бенкетах, у всіх інших громадських заходах, а зараз сидите тут як тіні й нічого не робите, щоб піднести рівень нашого громадського життя. Як це так, що ви не наважитесь на вчинок, який перехопив би дух у такого собі Маріо Паккйоне і який показав би й довів нашим володарям у сутанах, що давня

Страмба ще не загинула? Я знаю, доне Тімонель, що дядько цього Маріо Паккйоне вже два роки як зруйнував вас дешевими заморськими шкірами; це я вже чула стільки разів, що вивчила напам’ять, і не хочу слухати знову. І про вас знаю, пане банкір Тремацці, що ваш заклад на грані краху і що вам ледве вдається зводити кінці з кінцями, і знаю також, що ви вдома маєте напоготові жебрацькі торби й ціпки; але я не чекаю від вас жалібних відмовок і виправдань, я чекаю від вас учинків. Яких саме? Скажу вам відверто, без натяків, я бажаю, щоб у цьому приміщенні, серед нас, хто тут сидить, виступила La bella Олімпія. Ця найславетніша зі славетних, щоправда, вимагає за свої концерти високих гонорарів, а я зі своєї мізерної пенсії, милостиво наданої мені Його святістю, не можу стільки заплатити. Отож закликаю вас скластися на концерт Олімпії. Оце той вчинок, про який я вам казала і якого від вас очікую.

На цьому, після того як Діана рішуче відкинула пропозицію, щоб до Страмби, коли вже пані герцогиня будь–що бажає, аби в її appartamento влаштовувалися концерти, запросити якусь іншу співачку, таку ж славну, але дешевшу, ніж La bella Олімпія, наприклад, досить відому Санві–теллі, незначна тілесна вада якої, кульгання, нітрохи не погіршила краси її голосу, але змусила її добряче знизити свої гонорари, — на цьому, як зазначено, й зупинилися. La bella Олімпія, яка саме випадково гастролювала неподалік у Пезаро, охоче прийняла запрошення герцогині — вдови Діани — й за два дні прибула у Страмбу до герцогського палацу на piazza Monumentale у своєму імпозантному подорожньому екіпажі, величезному й старомодному, але зручному і незнищенному на вигляд, зі спеціально вигнутим дахом, аби туди можна було поставити її арфу; знаменита співачка таким чином убезпечилась, бо багато вельмож, у яких вона мала давати концерти, хоч мали голосні прізвища, насправді були бідними, як церковні миші, не мали власних оркестрів, отже, Прекрасна Олімпія мусила собі і акомпанувати; крім арфи, на якій вона грає на вже згадуваному портреті майстра Маттео Росселлі, вона возила з собою ще й малий, так само напрочуд елегантний клавесин.

Успіх її єдиного концерту в салоні герцогині–вдови Діани був надзвичайним. Прекрасна Олімпія, акомпануючи собі, проспівала своїм срібним сопрано композиції Еміліо дель Кавальєре, його вчителя Якопо Пері, Вінченце Галілея, батька славного астронома, та інших видатних сучасних італійських композиторів, але найвищого тріумфу, коли навіть єдине око її слухачів не залишалося сухим, досягла зворушливим виконанням трагічної арії Аріадни з опери Монтеверді й завоювала серця, симпатії і викликала захоплення серед жінок і чоловіків. Оскільки ж її вимоги щодо гонорару виявилися нижчими від очікуваних, панове зовсім упали у ліричний настрій і почали демонструвати свої скромні аматорські здібності. Власник дубилень шкір дон Тімонель назвав Прекрасну Олімпію першим дивом світу, банкір Тремацці, який, очевидно, навіть не сподівався, що хтось уже міг сказати про неї подібне, порівняв Олімпію з сонцем, сяйво якого засліплює так, що на нього неможливо дивитися, хтось інший подякував долі, яка дала йому можливість жити одночасно з Олімпією, цією божественною Сиреною, ще інший вбачав у ній дияволицю, здатну розпалити й самого Юпітера. Молодий кардинал Джованні Гамбаріні, що був присутній на її концерті, подарував Олімпії те останнє, що залишилося у нього з багатства його предків, чудовий діамантовий перстень, дорогоцінний не лише як прикраса, але й як антикварна річ, бо на його внутрішній поверхні, що схована, коли перстень одягнений на палець, було вирізьблено ініціали його першого власника, самого Чезаре Борджіа. Юний кардинал був переконаний, що Прекрасна Олімпія згідно зі своєю гідною похвали репутацією відмовиться від персня і попросить його Еміненцію, себто Джованні, подарувати їй радше щось святе, наприклад, колючку з Христового тернового вінка чи нитку з його сорочки, за яку вояки у Біблії кидали жереб, але, на його превелике розчарування, вродлива співачка охоче прийняла подарунок і подякувала за нього ледь помітним, але граційним кніксеном.