Блондинка в светрі одразу впала в око Іполитову – таке собі грайливе бісеня, від якого можна чекати всяких несподіванок.
– Ельза, – представив пишногруду дівчину Краусс. Та присіла маніжно, зовсім як дівчинка, за манерами якої суворо стежить добропорядна мати, – груди в неї випнулися, і ліфчик з трудом утримав їх. Подала штурмбанфюрерові руку, однак той безцеремонно обійняв її і поплескав по сідниці. – І Ніна, – вказав Краусс на другу дівчину, – сподіваюсь, вона сподобається вам, Петер. Ваша землячка.
Штурмбанфю'рер уперше назвав Іполитова по імені, либонь, це свідчило про те, що нарешті остаточно прийняв його у своє коло, – Іполитов вдячно зиркнув на Краусса й відповів недбало, але дивився пильно: як зреагує?
– Це дуже приємно, Гюнтере. Чудовий подарунок.
Штурмбанфюрер подивився на нього уважно, насмішкуватий вогник блиснув у сірих очах, а може, це тільки видалося Іполитову, бо Краусс жартівливо підштовхнув його до Ніни й заявив категорично:
– Вона сьогодні у вашому розпорядженні. Певно, що до цього не могло бути двох думок, однак дівчина все ж подивилася на Краусса осудливо й подала Іполитову руку, мов старшокласниця. Рука в неї була вузька й на перший погляд м'яка, але Ніна відповіла на рукостискання твердо й зазирнула Іполитову у вічі гостро й запитливо, однак одразу ж притулилася до нього – Іполитов відчув доторк її твердих грудей і навіть забув, що вони з Крауссом зранку нічого не їли. Але штурмбанфюрер додержувався зовсім іншої точки зору, твердо знав, що годину втісі, а роботі час і що від нього ніщо й нікуди не втече, з задоволенням утягнув у себе кухонні запахи й попрямував до кімнати, посеред якої уже стояв накритий стіл. Іполитов одразу, лише зиркнувши на нього, збагнув, що тут їх годуватимуть краще, ніж у найфешенебельніших ресторанах, – жорсткість карткової системи відбивалася навіть на відомстві Кальтенбруннера, а тут стояло блюдо з шинкою, чудовою копченою ковбасою, сардини й шпроти, не кажучи вже про салат та інші дрібниці.
І пляшки. Пляшки з розкішними наліпками. Переважно з Франції – коньяк, вина й шампанське. Справжнє французьке шампанське, яке Іполитову вдалося попробувати лише раз, – Краусс, добре підпивши в якомусь ресторані, забув про економію й замовив пляшку із срібною голівкою.
Дівчата заклопоталися біля столу, Ельза побігла по щось і на кухню, а Краусс рішуче відсунув стілець, кивнувши на протилежний бік столу Іполитову, того не треба було просити, вони наклали собі салату, ковбаси й шинки, штурмбанфюрер налив усім по келиху коньяку – випили без довгих тостів і накинулися на їжу, наче справді повернулися з голодного краю.
Потім, поважчавши трохи від коньяку й смачної їжі, вони перейшли до вина. Особливо сподобалося Іполитову червоне бургундське, він налив Ніні повний фужер і зажадав, щоб вона випила з ним на брудершафт. Гадав, що дівчина комизитиметься, але Ніна лише обтерла яскраво-червоні губи паперовою серветкою й з готовністю підставила їх Іполитову. Потім знову обтерла їх і мовила якось недбало:
– Хіба в цьому справа? Називай мене як хочеш, ти одразу впав мені в око, Петер. Оце найважливіше… – Вона притулилася знову до нього, це сподобалося Іполитову, й він попросив:
– Нехай я буду для тебе Петром. Який я Петер?
– Е-е… – насварилася Ніна тонким пальцем. – Якщо вже сам Краусс назвав тебе Петером…
– Добре, – погодився Іполитов, – і все це пусте, головне, що я познайомився з тобою. – Подумав, що, може, даремно викликав Ліду Сулову, зовсім даремно, бо Ніна не гірша, певно, вродливіша й стрункіша за Ліду, – правда, Сулова гарно стріляє і ніколи не нітиться, якщо їх закинуть разом, кращої помічниці не знайти…
Зрештою, хто цих жінок розуміє і як у них розібратися?…
Іполитов вирішив не зазирати далеко вперед: сьогодні йому доля і Краусс послали Ніну – чудово, хто відмовиться від такої дівчини, останній бовдур, і він поставив платівку з танго й запропонував потанцювати.
Ніна пішла охоче й танцювала добре, вся віддавалася танцеві, слухалася партнера, відчувала кожен його рух і бажання, наче вже належала йому, очі в неї блищали й над верхньою губою виступили краплинки поту.
Краусс вимкнув горішнє світло, тепер кімнату освітлював самий торшер – Ніна обійняла Іполитова за шию обома руками, і він уже не бачив нічого: як Краусс потихеньку розстібає ґудзики на Ельзиній кофтині, як підштовхує дівчину до сусідньої кімнати…
Вони залишилися з Ніною одні, нарешті Іполитов помітив це, він підвів дівчину до широкої тахти, і вона опустилася на неї втомлено, немов раптом смертельно захотілося спати. Іполитов сів поруч, Ніна одразу обійняла його, він потягнувся до неї, і дівчина поцілувала його затяжним і неймовірно смачним поцілунком. Іполитов пошукав руками, та, не знайшовши ґудзиків, подумав, що Ельзиііа кофтина все ж має переваги над Ніниним светром, видно, дівчина також зрозуміла це, бо прошепотіла:
– Чекай, я зараз…
Вона відірвалася від Іполитова й зникла, він навіть не встиг дібрати, в які двері, – потягнувся, як пересичений кіт, мало не замуркотів, розв'язав краватку, скинув туфлі й уважно, за звичкою, роззирнувся довкола.
Торшер освітлював кімнату м'яким рожевим світлом, поруч на низенькому столику стояла пляшка з водою і дві склянки, а на килимі за ним валялася жіноча сумочка.
Іполитов злодійкувато зиркнув на двері й потягнувся до сумочки. Не міг подолати в собі давньої виучки дрібного злодія, мабуть, це було вище за нього, жило в нього в крові – замок клацнув тихо, й Іполитов швидко перебрав вміст сумочки. Побачивши гроші, мало не витягнув і лише зусиллям волі примусив себе кинути їх назад. На дні сумочки лежали маленький бельгійський браунінг і посвідчення – Іполитов розгорнув його і одразу поклав, немов обпекло пучки. Поклав сумочку на місце й, вмить протверезівши, потягнувся до пляшки з мінеральною водою.
Ось тобі й Ніна, податлива й тендітна, з широко поставленими наївними очима. В такі очі. можна вік дивитися проте так і не дізнатися, що вони можуть бути жорсткими, уважними й злими, бо на роботі Ніна, мабуть, зовсім інша, вона й мусить бути зовсім іншою там, у гестапо, – адже згідно з посвідченням струнка дівчина з родимкою на правій щоці була унтерштурмфюрером СС.
І Краусс спеціально звів її з Іполитовим.
«Е-е… – подумав Іполитов і ковтнув ще води. – Це закономірно, ще одна перевірка, а що мені перевірки, я правильніший за самого Краусса, може, й за самого їхнього фюрера, і на його місці…»
Він не встиг додумати до кінця, що б учинив на місці фюрера, бо повернулася Ніна. Зиркнувши на неї, Іполитов начисто забув і про посвідчення, і про браунінг, та й для чого йому думати про якесь гестапо й пістолет, коли до нього йде таке чудове створіння в легкому розстебнутому халатику…
Іполитов автоматично, тремтячими пальцями почав розстібати ґудзики сорочки, Ніна присіла поруч і заходилася допомагати йому своїми тонкими пальчиками з червоними нігтями – Іполитов одразу заспокоївся й вимкнув світло.
Він увімкнув його через деякий час і жадібно спорожнив просто з горлечка півпляшки води. Ніна лежала поруч – халатик її давно валявся на підлозі, – аніскілечки не соромлячись, ліниво потягнулася й попросила:
– А мені налий шампанського.
Іполитов приніс їй золотистого граючого вина, дівчина тільки відсьорбнула й відразу відставила бокал. Поклала Іполитову голову на коліна, той скуйовдив їй волосся, вона гойднула головою, останні шпильки посипалися на килим і тахту, очі в дівчини округлилися й потемнішали, вона попестила Іполитова по щоці й запитала пошепки:
– Ти давно звідти?
– Давно, – відповів невизначено, бо вирішив відбувалися саме такими обтічними словами.
– Краусс казав, що скоро ти знову… – затнулася.
– Що?
– Що маєш важливе завдання. Іполитов зареготав зовсім щиро.
– Може, Гюнтер і знає щось, але мені це невідомо.
– Він казав, що сьогодні ви…
– Так, сьогодні вранці снідали в ресторані. Потім каталися Берліном, поки нарешті не завітали до вас.