Бібліографічний опис цього видання вміщено в «Літопису Українського Друку», «Картковому репертуарі» та інших покажчиках Української Книжкової палати.

ДОН МЕРЗАВЕЦ: Мы! Иностранцы, неопытные путешественники! Давно уже, при выезде из нашей родной Гишпании, мы потеряли компас и потому нечаянно заехали на север. Кроме того, разбойники украли у нас катафалок, и с тех пор мы вотще стараемся укрыться от палящих лучей солнца, от которых очень загорели.

Козьма Прутков, «Любовь и Силин»

Теперішні українці, ратифіковані в своїх національних правах окремою текою з радянської конституції, зокрема ті, що живуть у Києві, — могли б бути надзвичайно горді зі своїх давніх і середніх предків, які стояли на першому місці по вмінню розтринькувати закордонну валюту, незалежно від того, чи була в кожному випадку присутність закордонного пашпорту.

Бо ще в кінці VII віку араби, купці з Мекки, — міста Магомета, — добрі сини всемогутнього аллаха, — благословіння його над моєю головою, — і вірні слуги тричі мудрого халіфа Абдоль-Малика називали торговельним центром, — в країні дніпровських слов'ян — місто Кухбу, — на те воля Єдиного, бо мова йде про Київ, коли висловлюватися по-людському, о, аллах!

Власне з цього ще нічого особливого, щоб мати підставу для обвинувачувань, якби один арабський письменник, — сучасник найбільшого арабського вільнодумного поета, Абуль-Алю Моарійського, та нещасного халіфа Кадира, — його втішать гурії в садах пророка, — не сказав про Кухбу, тобто про Київ, що він — «найближче місто русів для мусулман, — місце благодаті й перебування царів».

А другий арабський авантурник-мандрівник писав трохи раніше, — у 860-му році, в передостанньому році орудування сумирного державним глуздом халіфа Мотавакіля, — що слов'янські купці навіть іноді привозять свої товари на верблюдах у столицю Арабської імперії Багдад, де й продають їх, балакаючи з правовірними фиги-миговою мовою, з кореня якої виросла згодом мова Цобів-Цабів.

Але й це ще для наших предків не гріх.

Головне в тім, що, як мудро зазначив арабський письменник Ібн-Хаукал, — «руси постійно торгують з хозаром та румом», тобто, з Римом, Візантією.

А хіба ж не відомо, що торгуючи з культурними, освіченими народами, — одним з яких були римляни, — слов'яни мусіли, як тепер наш імпорт, вживати чужоземної валюти, — «арабчиків», або грецьких «злотниць».

Бо коли з некультурними народами можна було вести мінову торгівлю, то з народами культурними слов'яни київської вдачі мусіли розплачуватися за всі закордонні втіхи щойно здобутими щирими умейдайськими та абасудськими диргеймами, — грошима ісляму, о, аллах!

І в державній скарбниці великого князя київського від того залишалася самісінька дуля в перспективі.

Тоді брала князя ясновельможного велика лють, і жмакав князь своїх хлопів робітних та лохву небагату, — до сьомого поту рукою мужньою правицею, та ба, — не жадала та лохва, з хлопами робітними, обох княжих рук разом, і від того в серцях була смута й у землях княжих — негаразд.

Взагалі земля з давніх-давен горіла навколо чужоземної валюти та закордонних пашпортів.

Отже, перша й найголовніша річ, яка має свідчити істе кожної людини на цій пунктуальній планиді, що покликає ся землею, — є пашпорт.

Не було ще такої людини, що вона могла б з відвагою сповістити про відсутність у неї пашпорту.

Виховання, честь, виразна індивідуальність, освіта, соціяльний стан, хто були ваші батьки, якого року ви народилися, член якої профспілки, чи були під судом і коли ні, то чому, скільки ви заробляєте й таке інше, — все це не має жодного значіння, коли ви не маєте про це відповідної посвідки, з печаткою й підписом будь-якого секретаря.

Буває навпаки, коли ви куркулячий син, а голову своєї сільради споїли до білого слона добрим перваком, то ви одержуєте посвідку, що ви незаможник, їдете до Києва, вступаєте до Художнього інституту і щасливо навчаєтесь викомарювати ідеологічно витримані речі. При цьому, коли ви — «вона», а не «він», то вельмишановний товариш Бойчук, духовний син вельмишановного товариша митрополита Шептицького, намалює з вас партрета незаможниці. Все буде гаразд!

Одно лихо, що нікому в голову не спаде, — звідки то на незаможниці взялися такі речі, як біла свитка, прегарна плахта та червоні сап'янові чобітки.

Ну, та це дрібниця!

Головне посвідка!

Та сама посвідка, що є продуктом протекції і що з нею вперто бореться через РСІ — радянська влада!

Проти інших посвідок автор нічого не має!

Історія свідчить, що імператорам, які через свій гонор відмовились принижувати свою вельможність холопськими писаними пашпортами, — життя доходило особливої скрути: вони не мали змоги поїхати за кордон.