Все це виробляють крупівські цехи й заводи.

На підприємствах Крупа працює робітників — числом 100.000. З них 50.000 працює в самій лише ливарні Крупа в Есені, зі згадуваними вже божевільними двома цехами, — сталеливарним та гапковим.

Від цього в мене йде шобертом голова.

І коли врешті я не божеволію, то це завдяки тихому й скромному ляндшафтові естетичних зазіхань: я згадую, що Есен славиться не тільки Крупом, але й Вільберґом. (!?) Ви не знаєте, що таке Вільберґ? Для неоклясика вся продукція Крупа не варта того, що зробив Вільберґ! Вільберґ видав в Есені останнє й найкраще в світі видання Клавдія Птоломея! Згадавши про це, я полегшено зідхаю і витираю з обличчя піт та крупівську кіптяву.

Жадного наміру шукати готелю в мене вже не лишається.

Закурений і пригнічений, — проблукавши цілий день Крупштадтом, — іду на вокзал і сідаю в поїзд на Кельн.

Я знаю, що рурські робітники й без мене зуміють зробити дальшу оцінку Крупові.

Вони вже її роблять. Починають робити.

Про це свідчить подія, про яку розповів мені ротфронтівець.

Справа відбулася на вугільній копальні Крупа «Нойяк» біля Есену.

На вечірню зміну з'явилася рота «армії спасіння» з унтер-офіцером і джазбандом на чолі. Погриміла саксофоном, проспівали гидкого гугнявого гімна, де щось говорилося про всемогутнього бога й про нагороду, яку одержують на небі, тощо, розташувалася, як вдома, й посадовила свого проповідника у вагонетку.

Зібрався чималий гурт робітників.

Проповідник кашлянув і почав одноманітно й нудно стару свою історію.

— «Гірська справа користається з благословіння господнього, — сказав цей оченашник. — Слухайте уважно, ви, котрі день і ніч копаєте лопатами чорний вугіль, радієте, як діти, споглядаючи на неосяжній глибині відбитки давно минулих епох на чистому камінні господа бога. Ваша праця схороняє могутність вашого духу й силу душі, і ви з велетенською вдячністю щодня виходите на світ божий з прекрасних таємничих надр, щоб одержати платню за свою шляхетну працю. Пам'ятайте, що сказав славетний Новаліс про шахтаря: «Його праця навчає його невтомного терпіння, не припускаючи, щоб увага розпорошувалася в марних думках. Бідний скромний рудокоп спокійно працює в своїй глибокій відлюдности, віддаль від бунтівничої марноти дня, оживлений тільки допитливістю і любов'ю до світу. Скільки раз я сидів у глибині рудні, побожно розглядаючи при світлі моєї лямпи просте розп'яття... Співи та гра на цитрі — постійні супутники рудокопа, і ніхто не відчуває так чарівничости музики, як він; музика й танці — істинні радощі рудокопів; вони наче весела молитва; спогад про них і чекання на них полегшує тяжку працю й скорочує довгу самотність». Так сказав великий учитель Новаліс. Хіба ви не мусите гідно нести на собі вашу шляхетну роботу, співаючи господніх гімнів у далеких глибинах копалень! Так, ви мусите й ви це знаєте! Ви з величезною вдячністю дивитеся на свого гарного чесного господаря, що він дає вам можливість жити, вихвалюючи господа, гордо проносячи свої смолоскипи в сталактитах забоїв. Живіть і співайте, як новорождені немовлятка, полюбіть чисте словесне молоко, щоб від нього порости вам на спасіння. Так сказав св. апостол Петро в першому соборному посланні, розділ II, пакт 2-й. Всі ваші турботи покладіть на Нього, бо Він турбується про вас, розділ V, пакт 7-й. Не пийте брантвайну, пильнуйте, бо ворог ваш, диявол з Москви, ходить, як лев, що ричить, шукаючи кого б ковтнути, розділ V, пакт 8-й. І хто вдіє вам зле, якщо ви будете поборниками доброго, розділ III, пакт 13-й?! Живіть браття, й стережіться, бо були псевдопророки й раніше, то й у вас будуть псевдовчителі, які заведуть каверзні й шкідливі єресі й, відкидаючи господа, що їх викупив, — цим привертають на себе швидку загибель, розділ II, пакт 1-й II соборного послання св. апостола Петра. Браття мої, рудокопи акційного товариства Фрідріх Круп в Есені, — істинно вам говорю...

— Стооп!!!

Натовп ворухнувся. Проповідник байдуже спинився, — очевидно, він звик до таких речей. Біля вагонетки став дужий робітник і, розмахуючи руками перед проповідником, наливаючи кров'ю запалі очі, заревів:

– Гооді!!! Ти знаєш розділи й пакти св. апостола Петра!!! А ти був у копальнях, ти бачив «сталактити в забоях», ти «копав лопатою» чорний вугіль, ти бачив, як шахтарі «сидять над розп'яттям господа бога» й славлять єдиного та родину своїх володарів?!! Ти співав, ти танцював, ти грав на цитрі по 12-тьох годинах пекельної роботи?! Ти радів, як немовлятко, коли копальня залишалася без повітря, заливалася водою, вибухала, горіла, засипалася, вбивала одного по одному з тих, кого ти звеш своїми браттями, гугнявлячи свої гімни?!! Чи багато платить пан Круп тобі й господу богу?!! Хто говорить твоїм ротом? — Круп!!! Хто сидить над нами, хто наш бог? — Круп!!! Де наше розп'яття, яке ми начебто споглядаємо в глибині копалень Крупа, — це ж ми самі!!! Чиї ми, і наші діти, і паши жінки? — Крупа!!! Крупа!!! Круп — копальні й заводи! Круп — пам'ятники Крупові! Круп — робітничі будинки! Круп — їдальні! Круп — кафе! Круп — кіно! Круп — споживче товариство! Круп — шпиталь! Круп — кладовище!!! Круп, Круп, Круп!!! — «Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені»!!! «Ливарні Фрідріха Крупа»!!! Людина ламає кістки на заводі Фрідріха Крупа! Людину відвозять до шпиталю Фрідріха Крупа! Штатний хірург Фрідріха Крупа одріже руку, яка ввесь вік працювала на Фрідріха Крупа! В управі підприємств Фрідріха Крупа перекреслять відповідне прізвище! Споживче товариство Фрідріха Крупа припинить кредит і вирахує заборгованість з останнього розрахунку! Робітничий будинок Фрідріха Крупа викине на вулицю! Людину поховають на кладовищі Фрідріха Крупа! — Ні, мерці прокидаються від божевільної думки, що їх везуть на катафалкові коні, і ха-ха, — коні Крупа!!! Пролетаре, брате, товаришу! — Люба стара Амалія Круп, любий старий Фрідріх Круп, любий старий Альфред Круп, любий старий гомосексуаліст Фрідріх-Альфред Круп, люба фройляйн Берта Круп, любий хороший Круп фон-Болен-унд-Ґальбах! — Вони викидають тебе за борт!!! Їдь відразу на кладовище Фрідріха Крупа!!!

Прозова збірка Олекси Влизька (котрий відомий насамперед як поет) «Поїзди йдуть на Берлін» представлена тут за виданням 1930 року. Збережено тогочасний правопис, який дещо відрізняється від сучасного.