Від усього цього я став цілковито задоволений, і почав розуміти, хоча й тугенько, що автомати — дуже хороша річ, коли вони не забавки, не шахрайство, не автоматичне ставлення до потреб пролетаріяту, не автоматичні соціялістичні хідлі національ-фашизму, не буржуазна, а соціялістична раціоналізація та полегшення пролетарських буднів.

На жаль, здебільшого Берлін вимагає автоматів інакше.

Берлін любить автомати, бо буржуазія не любить пролетаріяту: автомати не страйкують, не носять червоних прапорів та значків «Ротфронту», не роблять революцій і барикад у Ведінґові та Нойкельні. Тому берлінський бюргер кожну новинку автоматичного життя зустрічає з захопленням. Звичайно так само й уся Европа та Америка, але я в усіх Европах та Америках не був. Отже, відповідаю лише за Берлін.

Заспокоєний міщанин знімається за одну марку в автоматі-фото. Зважує ґешефтмахерське сало на автоматі-ваговісі й одержує картку. Купує цигарки, сірники, цукерки, квитки приміських поїздів, дестилятори, жовті видання бульварних романів Ульштейна, одекольон, парфуми та інше в автоматах.

Автомати стоять: на вокзалах, в перукарнях, на перонах підземних станцій унтер-ґрунду, в театрах, в кіно та в інших місцях громадського вжитку.

Капіталізм «стабілізується».

Прийде день, коли буржуазія оточить себе автоматами, — не забавками й розвагами, — а залізними чорноробами, на зразок двох телевоксів, що пруським кроком вимірюють під'їзд палацу райхсканцлера на Вільґельмштрасе, і цей день буде днем її загибелі, бо на вулицю буде викинуто нові мільйонні армії безробітних!

Недалеко од вокзалу Фрідріх-Штрасе, зразу за мостом Вайдендамер, міститься кафе авантурників, шулерів, мулатів і негрів.

Я мав щастя спитати одного професора, що таке негри. Він мені сухо й докладно відповів:

— Згідно з дослідами Змерінґа, Вайта, Кампера, Блюменбаха, негр є тварина з групи метазоа бімана. Харчується сараною — акрідіодеа с. шистоцерка перегринум олів., круглими червами — нематодес вермес, черепахами — спаргіс коріацеа, африканськими мандрівниками, членами європейських географічних товариств та місіонерами найсвятішого трону св. Петра в Римі. За системою поділу Ретціюса, негрів треба віднести до кубла доліхоцефалі прогнаті. За Лінеєм, негр є гомо ассер — африканус ніґер. У негрів дуже розвинені пліка семілунарис, горло й статеві органи. Довжина тулуба, за Гульдом, 36,98, руки й пучки — 45,15, ноги — 48,47. Відношення тулуба до ноги, — з печаткою й підписом секретаря — 131,00, руки до ноги — 107,30. Округа голови в мм — 510. Екземплярів вераґінес у негрів не знайдено. У вуха негрів часто, коли вони сплять, залазять коловоротки — ротаторія, з відмінку гідатина сента. Первісні статеві відно...

Дальших пояснень вельмиповажного професора я витримати не міг і ганебно втік, як горобець від флюгарки на будинку бюргера. Боюсь, що він мене самого вважав лише за примірника гомо азіятикус, що п'є мюнхенус пивус, їсть сосискус віденікус, а коли регоче, то ірже, як гіпотеріюм антілопікум — третичний предок коняки, etc.

Більше втямки далося мені пояснення одного берлінського шалапута:

— Негр? Його обов'язок грати на саксофоні! Решта — єрунда!

Нарешті, коли я спитав, що таке негр, у члена Спілки Червоних Фронтовиків Німеччини, то він коротко відрубав:

— Людина!

І можливо образився за моє існування на світі, як громадянина Республіки Рад, який, проте, не має власного матеріялістичного погляду на негрів і з йолопським виглядом тривожить людей у цій справі.

Хлопець був не далекий до істини.

Бо мене якраз цікавили берлінські погляди на негрів, а свої я викинув за вікно кімнати в пансіоні фрав Крайєнбрінґ на Ельзассер-штрасе, N. 47/48.

Отже в кожній дальшій балачці про негрів я й буду виходити з погляду трьох поглядів, що є в моєму розпорядженні й належать всі три Берліну. Оскільки це буде не моєю власною безпорадністю, – комісіонерів прохають не турбуватися.

Зараз мені ніколи.

Сиджу й п'ю пекельні аперитиви.

У цьому кафе п'ють усі.

Само собою, що в першу голову п'ють уже згадані авантурники, мулати, негри й шулери. Інакше не було б рації відзначати кафе в рекомендаціях печаткою їхньої присутности.

Перша кімната п'є пиво й слухає джаз із другої кімнати.

Друга кімната сприймає джаз та його світляні ефекти оком, танцює чарлстон, п'є шері-бренді, фронтіньяк, лякримакристи й прислухається до шуму, вдарів та вигуків у таємничій третій кімнаті.

Третя кімната дає відносне уявлення про паротяг «Пасіфік 201», як про такий і як про музичний твір за цією назвою відомого модерного композитора.

В третій кімнаті п'ють аперитиви, що роздирають душу, і з цього видко, що я теж перебуваю в третій кімнаті, а зрідка навідуюсь до перших двох.

Головні відвідувачі кафе — негри та суржики негритянок і мексиканських бандитів.

Якого чорта вони тут роблять?

В противагу до розкішних ресторанів Курфюрстендаму, де негри грають на саксофонах, а білі гуляють, — тут усе робиться навпаки. Білолиці брати б'ють у тарілки, дзвоники, саксофони, тупають ногами, ревуть, сурмлять, а негри викидають з кишень, як конвайєри, в руки кельнерів — райхсмарки.

На європейського буржуа, що попаде в це кафе, — такий расовий «переворот» справить приголомшуюче «революційне» вражіння.

Я бачу — до нас у кімнату заходить негритянка, що справляє обов'язки ґрунтваги.

Негритянського в ній дуже мало.

Ніякої екваторіяльної екзотики в ній нема.

І коли кожен п'яний негр з третьої кімнати піднімається побожно, слідом за нею, катастрофічними сходами на гору, до якоїсь негрськоі каплиці св. Ґраалю, то він, можливо, і наміру не має удавати з себе чорного Парсіфаля, а лише справляє конфірмацію макогону, з почуття патріотизму.

Окрім того, ви ж помітили, він п'яний.

Колись Бахус знайшов невелику гілочку винограду. Він зажадав її пересадити й для цього вклав у пташину кістку. Але в дорозі рослина стала так швидко зростати, що треба було шукати іншого вмістища. Тоді Бахус посадив її в кістку лева, а потім у кістку віслюка. Коли Бахус прибув до Накосу, — він засадив гілочку в землю разом з цими трьома кістками. Тому люди, що п'ють вино, спочатку співають пташинками, потім стають левами і, нарешті, обертаються на віслюків.

Цю клясифікацію втілили три кімнати в моєму кафе, з маленькими змінами.

Перша кімната — кімната пташинок з десятьма марками в кишені. Друга кімната — кімната віслюків в оточенні повій. Третя кімната...

В третій кімнаті п'ють — це вже відомо, — оглушливі коньяки, чисте віскі, а ще, — це тільки підозрюється в перших двох кімнатах, — ріжуться в ляндскнехта, бакару, трант-е-карант, підозрюють один одного в шахрайстві, трощать кулаками борти льомберного столу, багатозначно дивляться один на одного, не менш багатозначно й загрозливо ляскають по кишені брюк, і, нарешті, з катаклічним полуском матюкаються на всіх екзотичних мовах Тропіку Козерога й Південного Хреста.

Тут нічого робити шуцманам, але не через відсутність речей кримінального порядку, а тому, що поліція теж має тут разом з іншими шахраями добре джерело заробку.

Зараз грають в трант-е-карант.

Добровільну ролю круп'є справляє тип таємничого незнайомця з ілюстрацій до роману Антоніо Ґонзалеса Тексейра-е-Сонза про життя Ріо-де-Жанейро.

Піджак скинуто, залишилася сама камізелька над непевним плястроном.

На голові вперта шляпа.

Він тасує на столі кілька колод карт.

Напроти нього, — за столом, — меланхолійний негр апатично ріже колоди, що підкреслено безсторонньо запропонував таємничий круп'є для цієї процедури.