Конiчна будiвля стояла за пiвкiлометра вiд зорельота. УР наблизився до неї, оглянув її поверхню у спектрах рiзних променiв.

- Безумовно, штучного походження, - заявив вiн сам собi. - Це i є те, що бажала знайти експедицiя.

Урчик побачив угорi велетенськi рефлектори. Їх було три. Вони поволi оберталися, спрямовуючи свої чашi в небо.

- Антени спрямованої дiї, - вiдзначив УР. - Можна повертатися до корабля. Розумнi iстоти в системi зiрки Епсiлон Ерiдана є.

Автомат рiшуче попрямував назад. По дорозi вiн заглянув у невеликий лiсок, дослiдив кiлька дерев. Зненацька з-за скелi на нього кинулася якась iстота. Вона була разiв у п'ять бiльшою за УРа. Автомат пiд її вагою впав додолу, промовивши при цьому:

- Це жива iстота. Вона хижа.

УР вiдчув, як могутнi кiнцiвки iстоти обплутують його, як до металу коробки присмоктуються якiсь неприємнi щупальця. Вiн дав наказ своєму захисному центру - включити струм високої напруги на зовнiшнiй покрив. Iстота з ревом вiдскочила, закрутилася на мiсцi, розкидаючи кругом себе камiння, i сконала. УР пiдiйшов до трупа, оглянув його, сказав:

- Її система зiпсувалася. Вона сама винна. УР не хотiв поганого.

Входячи до шлюзу корабля, УР рiшуче заявив сам собi:

- Дiтей поки що випускати не можна. Це небезпечно для них. Тiла малих космонавтiв не захищенi. Хай трохи пiдростуть.

VII

Минуло ще десять рокiв. УР терпляче ждав i виховував дiтей. Вони стали вже високими, сильними, майже такими, як i дорослi космонавти, що колись повели зорелiт iз Землi. УР iз подивом вiдзначив, що Iкс похожий на капiтана, а Iгрек - на Марiю. Вiн сказав:

- Очевидно, тут дiяв принцип стандарту. Iкс похожий на капiтана, а Iгрек - на Марiю.

Юнi космонавти вже самi орiєнтувалися у складних системах корабля, вивчали науку Землi. Вони жадiбно поглинали могутнiй потiк неосяжного знання, засвоювали його. Вони з тривогою i хвилюванням спостерiгали за життям Землi, яке виникало перед ними в численних фiльмах, узятих космонавтами з рiдної планети. Iкс та Iгрек нарештi зрозумiли, що не вони i не УР одержали завдання летiти в iншу зоряну систему, що на кораблi мусять бути iншi iстоти - люди. I тодi юнаки рiшуче приступили до УРа, який уникав розмови на цю тему.

- УР, ми вже не маленькi, - сказав Iкс. - Ми вирахували. Зорелiт вилетiв iз Землi ранiше, нiж ми народилися. Значить, ми виникли на зорельотi. Де нашi батьки?

УР довго не вiдповiдав. Нарештi вiн сказав:

- Так. Ви вже дорослi люди. Я скажу. Ви виникли на зорельотi. Корабель вели вашi батьки та iншi люди. Зорелiт потрапив у потужний потiк радiацiї. Всi вони загинули. Залишилися тiльки ви в iзоляторi. Все iнше ви знаєте. Я вирiшив вести корабель далi i виконувати завдання Землi.

- I виховав нас? - прошепотiв Iгрек. - Який же ти молодець, УР.

- Чому молодець? - здивувався УР. - Я лише виконав завдання Марiї.

- Хто така Марiя?

- Ваша мати. Це її воля виховала вас. її воля, втiлена у мене. I розум людей, якi створили мене.

- Ти просто дуже скромний, УР, - озвався Iкс. - Ти мiг би бути хорошою людиною.

УР промовчав. Вiн не знав, що значить бути людиною. Вiн подумав, заявив:

- Коли вернемося на Землю, я ще дещо вiдкрию вам. А поки що - закiнчимо цю розмову. Пора виконувати завдання Землi.

VIII

Одягнувшись у скафандри i захопивши ядернi випромiнювачi, юнаки попрямували до конiчної будiвлi. Кiлька мiсяцiв, день за днем, вони дослiджували її, намагаючись проникнути за товстi металiчнi стiни. Нарештi це їм удалося. У глибинi споруди, серед сферичної зали, вони знайшли багато рiзних автоматiв, приладiв, зразкiв виробiв i коробок iз плiвками та барабанами. Пiсля консультацiї з УРом юнаки вирiшили, що цей склад залишили на планетi розумнi iстоти з iншої зоряної системи, бо в системi зiрки Епсiлон Ерiдана розумного життя не виявилося. Напевне, колись тут була експедицiя з iншого свiту i вона залишила будiвлю та склад для тих, хто коли-небудь прибуде сюди, або для майбутнiх розумних iстот цiєї системи. Юнаки захопили всi експонати складу, повантажили їх у зорелiт. Крiм того, вони зiбрали велику колекцiю мiнералiв, рослин та деяких тварин. Завдання Землi було виконано. Тепер можна було вирушати назад. Так заявив УР.

Юнаки зайняли мiсця штурмана та пiлота i схвильовано переглянулись. Очi космонавтiв були наповненi сльозами. Iкс прошепотiв:

- Невже ми побачимо Землю... рiдну планету?

- Що значить невже? - озвався дзвiнким голосом УР. - У нас є корабель. Є паливо. Є розрахунки маршруту. Згiдно теорiї ймовiрностi...

Юнаки щасливо засмiялися, вдячно поглянули на УРа i, не дослухавши його до кiнця, ввiмкнули систему старту корабля...

IX

Всесвiтнiй зв'язок передавав по всiй Землi:

- Люди Землi! Велике щастя! Зорелiт "Серце", який ми вважали загиблим, повертається iз запiзненням на десять рокiв. Вiн опускається на космодром у Памiрi, звiдки й стартував двадцять чотири роки тому. Отже, космонавти живi. Готуйтеся зустрiчати героїчних синiв i дочок планети, люди Землi!..

Голова Космiчної Ради i десятки вчених вилетiли швидкiсними повiтряними лiмузинами до Памiру. Коли вони прибули на космодром, зорелiт "Серце" потемнiлий, iз вм'ятинами на корпусi - вже приземлився посерединi гiгантського майдану.

Схвильованi вченi ждали. В основi корабля вiдчинився люк. Звiдти вийшло двоє людей. Потiм з'явилася якась невисока, чотирикутна постать. Вченi здивовано перезирнулися.

- Що таке? - запитав Голова Ради. - Їх лише два. I ще якась дивна iстота. Може, це - представник iншої планети?

- То не iстота! - раптом скрикнув один з iнженерiв космодрому. - То Унiверсальний Робот - УР. Тiльки ранiше вiн був непорушний, а тепер пересувається сам.

Враженi вченi кинулися назустрiч космонавтам. Наблизившись до них, вони зупинилися, зовсiм спантеличенi. Перед ними стояли, нiяково i привiтно посмiхаючись, два незнайомi юнаки.

- Хто ви? Де командир корабля Полум'яний? - запитав Голова.

- Екiпаж помер, - озвався УР. - Це - дiти капiтана i Марiї.

- Я Iкс, - промовив один юнак.

- Я Iгрек, - озвався другий. I скромно додав: - Завдання Космiчної Ради планети Земля виконано...

X

Iкс та Iгрек стрiмголов бiгли по коридору iнституту бiологiї. Вони забули про все. Краса Землi, велич океанiв, чудеса людського генiя, урочистi зустрiчi з людьми- все це блiдло перед наступною зустрiччю з батьками. Пiсля багатомiсячної боротьби з наслiдками радiацiї вченим з iнституту бiологiї удалося воскресити всiх космонавтiв. I тепер, сьогоднi, юнаки побачать Сергiя Полум'яного - свого батька, i Марiю - матiр, чиє серце незримо супроводжувало їх у титанiчному польотi серед зiрок.

УР хутко котився по коридору слiдом за юнаками, бурмотiв:

- Як завжди, вони не вмiють доцiльно витрачати свою енергiю.

Та Iкс i Iгрек не звертали уваги на його слова. Вони рвучко вiдчинили дверi в палату. Там, на лiжках, лежало двоє - жiнка i чоловiк. Бiля них стояв i хитро посмiхався молодий кароокий лiкар. Вiн поглянув на хворих, сказав:

- Ну, приймайте гостей, розбирайтеся самi...

I вийшов.

Марiя затремтiла, поблiдла, пiдвелася з лiжка. Вона з мукою i надiєю дивилася на незнайомi i рiднi до болю обличчя юнакiв i нiчого не могла збагнути.

- Що це? Хто ви?.. - прошепотiв Сергiй Полум'яний.

- Ми - вашi сини, - несмiливо промовив Iкс, а Iгрек прошепотiв:

- Мамочко... Татку...

Четверо кинулися один до одного, завмерли в обiймах. Смерть не могла роз'єднати їх. Через провалля космосу, через зорянi хащi, через мiльйони перепон, через темряву небуття гаряча любов сердець знову з'єднала їх у поривi великого щастя.

Марiя дивилася на сяючi очi синiв, цiлувала їх, плакала i без упину запитувала:

- Як же так? Чому ми живi? А хто вас урятував?

I сини вiдповiли їй:

- Ось поглянь. Вiн теж прийшов. Це - наша нянька. Якби не вiн - ми б не зустрiлися нiколи...