Барвицький гiрко усмiхнувся, згадавши свої галюцинацiї... А потiм вдячно потиснув її маленьку суху руку.

- Як вас звати?

- Мерi. Мерi Стiн.

- Дякую, Мерi... У вас прекрасна душа... Але що ж ви зможете менi допомогти, коли для здiйснення моїх мрiй дорога закрита?

- Але ж хiба життя тiльки в ваших мрiях? Хiба нiчого бiльше не залишилось для вас цiкавого на Землi?..

- Для мене - нi!..

- Мабуть, це не так, мiстер Барвицький... Але я вас дуже прошу розкажiть менi про вашi мрiї, я зрозумiю, я все життя теж захоплювалася астрономiєю...

I так благаюче дивилася Мерi в очi професору, i так її погляд нагадував погляд неземної красунi, що крига розтанула в його душi, i тодi мiж ними почалася задушевна розмова...

Вони сiли в таксi-гелiкоптер, який безшумно пiдняв їх в повiтря i понiс над залитим вогнями мiстом. Пiд час польоту Барвицький знову в зрозумiлiй формi викладав перед Мерi свої погляди на життя, на суспiльство, на перспективи Буття у Всесвiтi, на доцiльнiсть життя взагалi. Мерi уважно слухала, задумано втопивши розширенi очi за вiкно гелiкоптера...

...Вперше в життi Барвицький запросив жiнку до себе в квартиру. Мерi згодилась. Вона з цiкавiстю розглядала його кабiнет. На її подив у професора була дуже невелика бiблiотека - всього бiля трьохсот томiв.

- Не дивуйтесь, навiть серед цих є ще зайвi,- усмiхнувся професор, перехопивши її погляд.- Основну i необхiдну людську мудрiсть можна вмiстити в десяток томiв... Все iнше- смiття!..

На портативнiй плитцi Барвицький зiгрiв чай i, посадивши гостю за стiл, став викладати свої думки. Вона так уважно слухала i давала такi розумнi зауваження, що Святослав з вдячнiстю схилився до її руки i поцiлував її.

В той же час вiн вiдчув поцiлунок на своєму волоссi, i коли пiдняв лице догори, то в його очi подивилися iншi - жiночi, наповненi великою любов'ю...

Губи Мерi ворухнулися, i Святослав почув пристрасний шепiт:

- Я давно знаю вас!.. Але ви не помiчали мене... Я ходила на лекцiї, де ви читали про зорянi свiти... Я вже кiлька рокiв люблю вас!;:

- Мерi! - хотiв зупинити її Барвицький, але дiвчина захоплено продовжувала говорити, дивлячись сяючими очима в лице професора:

- Не зупиняйте мене!.. Я все скажу! Не осудiть мене!.. Я спецiально студiювала астрономiю, яка менi нi на що не пригодиться. На це йшли нужденнi центи моїх батькiв... Вони - простi робочi!.. Не проганяйте мене, дозвольте менi iнколи бачити вас!..

Слухаючи безтямнi слова дiвчини, Барвицький вiдчував, що її очi проникають глибоко йому в душу, i не можна вже вiдвернути погляду вiд тих прекрасних дiвочих очей.

Вiн якось негадано потягнувся назустрiч непереможному поклику її серця. їхнi губи зустрiлися...

- Святославе, - шепотiла Мерi, - невже й тепер ти будеш пориватися у Космос?..

- Тепер ще бiльше,- промовив Святослав.- Я хочу безкiнечного щастя, а не миттєвого... А проте, що тепер говорити! Тепер менi залишається лише одне - мрiї, безумнi мрiї...

- I я... - почервонiвши, тихо сказала Мерi.

- I ти, - ласкаво вiдповiв Святослав...

В цю хвилину подзвонили. Барвицький вийшов. До кiмнати зайшов високий джентльмен в темному одязi.

- Мiстер Барвицький?- запитав вiн.

- Так.

- Вам лист.

- Вiд кого?

Але джентльмен мовчки вийшов. Барвицький здивовано розiрвав конверт i на невеликому синьому папiрцi прочитав:

"Пане Барвицький!

Прошу Вас прибути до мене о 12 годинi дня, 20 серпня. Справа буде йти про реалiзацiю Ваших задумiв.

Роген".

У Барвицького перехопило дихання Роген - це ж один з найбiльших магнатiв Нового Свiту, мiльярдер. Про нього ходить недобра слава, та дiдько з ним! Головне те, що знову для Барвицького народжується перспектива...

Святослав радiсно повернувся до Мерi. Кинувся до неї, поцiлував:

- Ти мiй добрий ангел!

- Що таке?

- Розкажу завтра! А тепер - ти залишаєшся зi мною...

- Як?- здивовано пiдняла брови Мерi.

- Так! - перебив Святослав.- Я тебе нiкуди не вiдпущу. Будь зi мною, мила дiвчино, давай подiлимо i мою нову надiю, i радощi та горе, якi судилися менi...- i вiн знову гаряче обняв Мерi...

Свiтло погасло.

А в небi, як i мiльони рокiв тому, спокiйно мерехтiли Далекi зiрки i кликали буйнi серця в глибини Космосу...

Наступило 20 серпня 19... року...

ПРОПОЗИЦIЯ РОГЕН А

Другого дня таксi-гелiкоптер приземлився на майданчику-гаражу, який мiстився на даху розкiшного особняка Рогена. Барвицький вийшов з таксi i вiдразу ж зустрiвся з самим господарем цього будинку - знаменитим мiльярдером. Той, стримано привiтавшись з професором, запросив гостя вниз.

По крутих спiральних схiдцях з якогось рожевого матерiалу зiйшли вони у велику залу, а звiдти - до кабiнету Рогена.

Барвицький сiв, оглянувся.

Письмовий стiл, кiлька стiльцiв. Телефони, телевiзори. В стелi - отвiр, з нього падає приємне м'яке свiтло.

Роген сiв навпроти. Це був сорокалiтнiй чоловiк, невеликий на зрiст, повний, з хижим яструбиним носом, з пронизливим неприємним поглядом.

- Мiстер Барвицький, - почав вiн. - Будемо говорити начистоту...

- Я слухаю вас...

- Я уважно слiдкував за всiм, що трапилося з вами. Я знаю, що ви на розпуттi. Ви не можете здiйснити своїх задумiв? Чи не так?

- Так, - твердо мовив Барвицький.

- Я допоможу вам їх здiйснити, - просто сказав Роген.

- Яким чином? - схвильовано запитав Святослав.

- Я повнiстю фiнансую всi витрати на побудування космiчного корабля. Конструювати i керувати всiм будете ви!

Професор схвильовано встав з крiсла.

- Зачекайте, - жестом посадив його Роген. - Я не все сказав. Нiякої гуманної мети перед собою я не ставлю. Я не думаю про прогрес. Я думаю про себе. Я егоiст. Корабель роблю для себе...

- Хто ж полетить на ньому?

- Я! I ви!

- Для чого це вам?- з подивом вигукнув Барвицький.

- Ось тепер ми якраз i пiдiйдемо до дiла. Я буду до кiнця вiдвертим. Слухайте мене. Вам зараз треба вирiшити, так чи нi! В разi пiдмови, ви забудете, що я говорив! Ясно?

- Гаразд! - не замислюючись, кивнув головою Барвицький.

- Так от... Мене не задовольняють тi 20-30 рокiв життя, якi менi дає природа. Я дiлова людина, я люблю грошi, я хотiв би бачити, як мiй капiтал через сто рокiв розмножиться... Доки я не вмру, мої нащадки не наслiдують спадщини. Отже я вирiшив пережити їх. Я слухав вашi лекцiї, виступ на Асамблеї. Я вiрю вам! Я лечу з вами. Ми повернемось через столiття по земному часу. Я оформлю юридично справи так. щоб мене не вважали мертвим, i тодi капiтал буде рости безперервно аж до мого повернення. Я хочу стати фiнансовим володарем свiту з допомогою вашої машини часу. Ви зрозумiли мене?

- Цiлком! - вiдповiв Барвицький i внутрiшньо здригнувся вiд огиди, зрозумiвши мерзеннiсть i жадiбнiсть цiєї нелюдської душi.

- Отже, я жду вашої вiдповiдi. Вирiшувати ви мусите тепер...

Святослав задумався.

А що ж власне йому думати? Хоч i мерзенний задум цiєї "надлюдини", але це єдиний вихiд вирватися у Космос i практично здiйснити свої мрiї.

- Я згоден! - твердо сказав вiн.

Сiрi очi Рогена радiсно заблищали.

- Отже негайно розроблюйте конструкцiю. У ваше розпорядження я даю весь штат моїх науково-дослiдних Iнститутiв, технiчнi можливостi авiацiйних i атомних заводiв i необмежений кредит. Вам досить цього?- додав вiн з самовдоволеною посмiшкою.

- Пiвгодини назад я не мiг мрiяти про такi перспективи, - вiдповiв Барвицький. - Через рiк ми вилетимо з Землi у Всесвiт...

Роген стиснув йому руки:

- Завтра ж починайте...

- Гаразд, - сказав Святослав i вийшов з кабiнету...

Вiн летiв додому на гелiкоптерi, але не бачив нiчого за вiкном, не чув шуму гвинтiв. Воскресла мрiя несла його знову в небеса, i єдиний образ людини Землi, який вiн тримав в своїй пам'ятi - був образ Мерi, до якої вiн зараз хетiв, щоб подiлитися з нею своєю радiстю...


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: