Нiна не встигла навiть скрикнути, так i стояла з розкритим ротом i очима, повними страху. Щойно тут сидiв чоловiк, i ось його нема - зник, випарувався, крiсло порожнє...
А що то бiлiє на пiдлозi?
Тремтячою рукою жiнка пiдняла папiрець i злякано позадкувала вiд пульта. Бiля дверей у переборцi обернулась - на панелi спокiйно мигали зорi. Причапала до столу, де було бiльше свiтла, i знеможено опустилась на стiлець. Поклала аркушик на дисертацiю i миттю, одним поглядом увiбрала слова, написанi чiтким почерком ученого:
"Г.Ф. Шкода, що Ви спiзнились. Час не жде, я мушу транспортуватись на рiдну планету, до сусiдньої часово-просторової сiтки координат. Бережiть свою прекрасну Землю! Вимкнiть Детектор не ранiше 21-години".
Нiна довго сидiла в зацiпенiннi, в глибокiй прострацiї. "А може, вiн ще повернеться?" - стукало в скронях. Але тунель у Часi-Просторi не вiдкривався. Тодi вона взяла зелену папку i тихо вийшла з Бункера.