Величезне чорне веретено зникло, повільно почало світлішати.

— Проходь.

У заставленій приладами лабораторії Кратов насилу відшукав очима Кронса. Той сидів за якоюсь установкою — визирала лише його голова — і дивився на Кратова втомленими запаленими очима.

— Мотлоху тут у тебе, як у Плюшкіна, — невдоволело пробурмотів Кратов і обережно обійшов схожу на готового до стрибка багатоногого хемопандра установку, що стояла в нього на шляху.

— Здаси новий корпус, буде ще більше, — бадьоро запевнив Кронс. — Проходь, сідай.

Кратов добрався до нього і сів у запропоноване крісло.

— Не спав? — Чи то запитав, чи то констатував Кронс. — Знову засідали до самого ранку… Ну і що ви там нового надумали в Раді?

Кратов розстебнув куртку і почав масирувати ділянку серця.

— Пригостив би кавою, чи що, — попрохав він. Кронс невесело мугикнув.

— Навіть якби Рада не наклала вето на воду, ти в мене міг би тільки мріяти про каву. Коли вже ти всерйоз зацікавишся власним серцем?

Кратов слабо відмахнувся, поліз у кишеню, дістав пігулку поліклетаміну і ковтнув її. Кронс похитав головою.

— Ну, а тепер давай викладай, навіщо прийшов. Адже ти останнім часом до мене просто так і не зазирнеш.

— Ти ж мене кавою не пригощаєш, — відказав невесело Кратов, застібаючи куртку. Біль у серці поступово стихав. — Будемо вважати, що цього разу я прийшов до тебе як до спеціаліста в галузі фізики макропростору. Мені потрібен максимум інформації про Чорні Кокони.

Якусь мить Кронс пильно дивився на Кротова і тільки мовчки жував губами.

— Ти вже… звертався по довідку до інформатора? — нарешті спитав він.

— Авжеж, — кивнув Кратов. — Але там практично нічого немає.

Інформація справді була мізерною: історія відкриття трьох відомих людству Чорних Коконів та куценькі дані спостережень за ними. Перший Чорний Кокон із розміром по осі більше двох парсеків було вікрито п’ятдесят шість років тому в системі Друянова. Другий, за розмірами приблизно такий самий, знайшли в двадцять шостому секторі і, нарешті, третій, найменший із них, усього в дві сотих парсека, виявили років п’ятнадцять тому недалеко від системи Джонатан. Проіснувавши вісім років, він несподівано розкрився, розтягнувши свої дві сотих парсека у півтора парсека вільного простору. Біля Коконів було створено стаціонарні станції спостереження, однак інформація про них була надзвичайно бідна. Чорні Кокони поглинали всі види випромінень, самі при цьому нічого не випромінювали, не мали жодних відомих людству полів і в той же час не пропускали всередину матеріальних тіл. Але найменше подобалась Кратову не відсутність інформації про Чорні Кокони, а тривалість їхнього існування, що не обмежувалась ані століттями, ні навіть тисячоліттями. Кронс знову пожував губами.

— Боюся, що знаю не більше…

— Та що я — мушу обценьками все з тебе витягати? — спересердя ляснув себе по коліні Кратов. — Невже за п’ятдесят років ніхто з вас не вигадав хоч поганенької теорії?!

— Якщо це, звісно, можна вважати теорією… — знизав плечима Кронс. — Років через десять після відкриття першого Кокона Фредіссон висунув одне припущення, засноване на його ж моделі пульсуючих галактик. Ядра галактик, згідно з його моделлю, періодично викидають матерію-простір, за рахунок чого і відбувається розширення нашого Всесвіту. Простір, тривіально висловлюючись, зморщується і жолобиться, в той час як галактики являють собою субстанції, які безперервно пухнуть і розштовхують одна одну. Природно, що в суміжних із іншими галактиками зонах цілком можливе утворення своєрідних згустків, а точніше — згортків простору. Втім, це не виключає утворення подібних згортків простору і в самих галактиках. На жаль, у суміжні зони ми поки що не проникли і не можемо стверджувати, що Чорні Кокони — це і є згортки Фредіссона. Так що можна сказати, Алеку, — Кронс іронічно посміхнувся, — нам казково пощастило, що Чорний Кокон утворився саме навколо Каріатиди і ми нарешті зможемо помацати його ізсередини.

— Еге ж, пощастило… Друа зі своїми хлопцями просто на сьомому небі від щастя…

— Так чого ж ти усе-таки прийшов? — різко запитав Кронс. — Гадаєш, я повірив у цю казочку про відсутність інформації? Адже про все, що я тобі зараз розповів, ти давно вже дізнався на Раді від самого Друа.

Кратов здивовано підняв брови і з цікавістю поглянув на Кронса, точніше, на його лису, блискучу голову, що визирала з-за установки.

— Своєрідна в тебе манера приймати гостей, — відзначив він. — Виставив голову, як лялька, з-за ширми… Слухай-но, може, ти там голий сидиш, га?

— Ти б краще не відбрикувався, — усміхнувся Кронс.

— Що ж, припустимо, я до тебе прийшов як до давнього приятеля…

— …котрого ти останнім часом відвідуєш лише в разі крайньої потреби, — докинув Кронс.

— Повторюю: як до свого давнього приятеля, щоб почути твою відверту думку про всі кроки, що їх здійснює Рада в становищі, що склалося на сьогодні.

Кронс ізнов пожував губами.

— Ну припустимо… Припустимо, що ти справді прийшов до мене саме з цього приводу… Так би мовити, взнати думку збоку, або ж ходіння Гарун-аль-Рашида в народ. Що ж, моя думка принаймні безстороння. Дозволь тебе запитати, навіщо ви заборонили роботу всіх наукових груп?.. Щоб посилити стан пригніченості, дати людям відчути їхню непотрібність, показати марність наших зусиль? Сидіть, мовляв, і чекайте, доки дядечки з Ради придумають що-небудь. А дядечки тільки те й знають, що засідають вдень і вночі, деруть горлянки, приймають ідіотські рішення, — вибач, але я справді вважаю, що твоя поведінка, м’яко кажучи, нерозумна — ковтати замість кави транквілізатори і сподіватись на чудо.

— А що ти запропонував би?

— Пропонувати в цьому випадку має Рада, а наша справа — приймати або ж відкидати ваші пропозиції. Та, на жаль, демократичні рішення зараз стали неможливими, оскільки Рада перейшла до прямої диктатури.

— У тебе все?

— Можу продовжити в тому ж дусі. Тебе це влаштує?

— Дякую, не треба, — Кратов похитав головою. — А слова які: рішення, демократія, диктатура… У складі Ради двадцять чоловік, які представляють не лише ведучі наукові групи академмістечка, а й такі, що відають будівництвом, постачанням, харчуванням тощо, — і це ти називаєш диктатурою? Так, ми не виносимо своїх рішень на загальне обговорення, але хіба ти не вважаєш, що зараз становище на Сніжані надзвичайне? Саме тому всі наші рішення обговоренню не підлягають. Далі. Ти скаржишся, що ми не даємо вам працювати, законсервували діяльність усіх наукових груп і тим самим кинули людей у депресію, так?

Кратов очікувально глянув на Кронса.

— Ну так, — погодився той.

— Взагалі-то це правильна думка, але занадто вже однобічна. Ну, а якщо вже відверто, то мене завжди вражала і продовжує вражати якась аномальна обмеженість більшості вчених у життєвих питаннях. Ви просто до такої міри закопались у науку, що повернути вас до дійсності можна, лише відібравши цю цяцьку. Але й тоді ви продовжуєте кричати тільки про одне: чому вам заважають працювати? Ми всередині Чорного Кокона? Прекрасно, про це можна тільки мріяти! Шкода, звісно, що нема всієї необхідної апаратури, але ми і з допомогою тієї, що є, знімемо такі дані, що всі охнуть! Життєві ресурси? Які ще там життєві ресурси? А-а, так кажуть же, що продукції оранжерей вистачить на всіх із лишком! Тільки чому в нас відключили енергію? На якій підставі? — Кратов перевів подих. — Ну, а вода, запасів якої навіть при урізаному розподілі вистачить максимум на півтора місяця? Що ви про це думаєте? Сподіваюсь, ви не збираєтесь вгамовувати спрагу за рахунок місцевих ресурсів, тим більше що за п’ятнадцять років вивчення цієї проблеми нікому не вдалося здійснити перехід зі снігу-44 до води-0?

— Не треба, — скривився Кронс. — Адже ми з тобою давно вже не хлопчаки, навіщо так згущувати барви? І вихід у нас все ж таки є, ти це чудово знаєш. Щоправда, вихід не дуже приємний… Та не марно ж їв свій хліб Шренінг?