Станка набурмосилась і почала колупати ногою штучне трав’яне покриття підлоги.

— Що сталося, Станко? — спитала Пола. — Дивись, як Прошка весело зарядку робить!

Станка спідлоба позирнула на гномів.

— А чого вона длазниться!

Мати всміхнулась і погладила Станку по голові.

— Вона просто забула, що сама була такою ж.

Ларінда лише знизала плечима й, стріпнувши коротким волоссям, почала на місці крутити колесо.

Полі стало сумно. От уже й виросла старша донька. Чомусь ми, батьки, помічаємо це тільки тоді, коли скоїться щось із нами самими, коли ламається звичний ритм життя, з очей спадає полуда повсякденності, а з плечей — звичний тягар монотонних турбот. І ти раптом помічаєш; що на скронях у твого чоловіка прозирнула сивина, а в самої в куточках очей зібралися зморшки, що не піддаються масажу. А діти починають відмовчуватись при твоїх настирливих розпитуваннях, у них з’являються якісь свої таємниці, свої інтереси, формується непомітно для тебе й незалежно від тебе своє життя. І тоді ти усвідомлюєш, що твоя опіка їм уже не потрібна. Вони стали дорослими…

Ранкова зарядка скінчилася, і гноми, вихопивши з високої трави рушники, побігли до струмка вмиватися.

Пола знову плеснула в долоні.

— На превелику радість моїх дітей, бруднуль і невмивак, — виголосила вона, — вмивання відміняється!

— Ул-ла-а! — аж застрибала на місці Станка. Ларінда ж лише скоса кинула здивований погляд на матір.

— Відсьогодні ми будемо обтиратися снігом, — продовжувала Пола. — А тому всім одягти купальники і за п’ять хвилин бути в коридорі. — Вона рушила до дверей і вже звідти, обернувшись, підморгнула: — Усім зрозуміло? Вперед!

Пола зазирнула до їдальні, замовила сніданок, а потім зайшла до себе в кімнату, щоб скинути халат і вдягти темні окуляри. І тут її викликали зі Шкільного містечка. Вона відповіла на виклик, і в кутку кімнати репродукувався старший вихователь.

— Добридень, Поло.

— Добридень.

— Вибачте, що турбую вас так рано. Боявся пізніше не застати. Річ у тім, що вчора ви, забираючи дітей, не сказали нам, коли вони повернуться…

— Боюся, що я вам цього і зараз не зможу сказати… Старший вихователь похитав головою.

— Сподіваюсь, вони не багато пропустять по програмі? — спитала Пола.

— Ні. Гадаю, вони нічого не пропустять. У Шкільному майже нікого не залишилось… Вибачте, що потурбував. До побачення. Передавайте вітання Іржі.

І тут витримка на мить полишила Полу.

— Іржі пішов учора ввечері, — схлипнула вона. — Добровольцем.

Вихователь змінився на лиці. Якийсь час мовчав, потім сказав заспокійливо:

— Нічого, Поло. Будемо сподіватися, що все пройде нормально. А моє вітання Іржі все-таки не забудьте передати.

Пола боялася знову зірватися, тому лише мовчки кивнула і відключилася. Безцільно пройшлася по кімнаті, повільно скидаючи халат. Напросилася на співчуття…

— Мамо! — гукнула Станка із коридора. — Ми вже готові!

Пола здригнулася і провела рукою по обличчю. Вона мусить стриматися. Мусить, мусить, мусить… Зітхнула й, так і забувши вдягти окуляри, вийшла в коридор.

— Готові? — весело перепитала. — Тоді уперед!

Пола підхопила Станку на руки і разом із Ларіндою вибігла на ґанок. Тут вона легенько підштовхнула Ларінду, й вони всі втрьох опинились у заметі. Знявся вереск, і почався гармидер.

— Ой, мамочко! Ой, мамочко! — тільки повискувала Станка, поки мати натирала її снігом.

Потім вони грали в сніжки, й Полі дісталося більше за всіх, адже їй довелося битися проти двох. Нарешті помітила, що діти вже стомилися, вдала з себе переможену.

— Здаюся, здаюся! — змахнула руками.

— Перемога! — радісно вигукнула Ларінда і кинула останню сніжку в стіну дому.

— Ура-а! — підхопила переможний клич Станка і, підстрибнувши, почепилася матері на шию.

— Чудово! А тепер — у душову! — наказала Пола і, взявши доньку за плечі, повернула її обличчям до дверей. — Ларіндо! Прийміть іонний душ, перевдягніться і йдіть до їдальні снідати. І допоможи Станці одягнутися!

Пола простежила, щоб за дівчатками затяглась перетинка іонного душу. З умиванням, здається, покінчено. Вона провела долонею по плечах. Неприємне відчуття — тіло немов натерте парафіном. Сніг при розтиранні топився під пальцями й відразу ж застигав на тілі неприємною тонкою кіркою. Доведеться все ж таки відмінити подібне вмивання і обтиратися мокрим рушником, нехай навіть за рахунок зменшення своєї добової дози.

Пола пройшла до себе і натягла прямо на голе тіло комбінезон із біотрату. Цупка сіро-зелена тканина спочатку складками висіла на ній, але поступово почала стискатись, облягаючи тіло. Шкіру почало легенько поколювати— біотрат почав переробку виділень шкіри. Шкода, що цей матеріал ще не пройшов повної експериментальної перевірки. Якби дітям дозволили носити комбінезони з біотрату, то проблема умивання сама собою відпала б.

Насилу вичесавши з волосся парафіноподібний сніг, Пола глянула в дзеркало, знайшла свою зачіску задовільною і повернулась у їдальню, щоб накрити на стіл.

— Годі мньохатись! — гукнула вона в коридор, скінчивши сервірування столу. — Чи скоро ви там?

— А ми вже тут! — крикнула Станка, із гучним тупотом вриваючись до їдальні. — Чим ти нас будеш годувати?

— Тим, що на столі, — відповіла мати.

Слідом за Ставкою до їдальні увійшла Ларінда, самостійно виростила собі стілець і мовчки сіла.

— Ой, полуничка! — захоплено пролепетала Станка.

Мати легенько ляснула її по руках.

— Спочатку з’їмо кашу, а вже потім — полуниці.

Станка наприндилась було, але її увага швидко переключилась на інше. Вона підвелася зі свого стільчика й перелічила прибори на столі.

— А тато з нами лазом хіба не буде снідати? — спитала розчаровано.

У Поли перехопило горло. Вона гарячково намагалася щось вигадати, та її випередила Ларінда.

— Тато поїхав у відрядження, — повільно проказуючи слова, мовила вона і пильно подивилась на матір. — Його терміново викликали вночі.

Знає. Вся кров прилинула до обличчя Полі. Вона похилила голову, щоб не зустрічатись із уважним поглядом старшої дочки. Знає. Ну, що ж, вона вже доросла…

— А коли він повернеться?

— Станко! — підвищила голос Пола. — Ти сюди їсти прийшла чи розмовляти?

— А якщо…

— А якщо ти будеш базікати, то не одержиш полуниці.

Пола мигцем позирнула на Ларінду. Дочка, як і раніше, дивилась на неї не по-дитячому пильно. Мати взяла ложку і знову поклала її на стіл.

— Їж, Ларіндо, — стиха мовила вона, дивлячись, як Станка ображено копирсається ложкою в тарілці.

Їли мовчки. Пола швидко проковтнула свій сніданок, навіть не відчувши його смаку, і тільки після цього наважилася знову поглянути на дочок. Ларінда вже доїдала свою порцію — їла вона машинально, дивлячись кудись убік. Станка ж усе ще вередливо длубалась ложкою в кащі.

— Станко! — суворо сказала мати. — Їж швидше. А то ми з Ларіндою зараз візьмемось за полуниці, і тобі нічого не залишиться.

Станка стрепенулася:

— Я залаз, мамо! — запхнула до рота повну ложку каші й прошамкотіла: — Я швидко!

У цей час пролунав сигнал виклику. Пола хотіла відразу ж дати дозвіл, але щось її зупинило.

— Хто? — несподівано слабким голосом запитала вона.

— Редьярд Шренінг. Лабораторія акватрансформації.

Пола скочила і знову сіла. Обличчя її взялося червоними плямами.

— Зараз!

Вона знову зірвалася зі свого місця, відібрала у Станки ложку, зняла її зі стільця.

— Ідіть! Ідіть до себе в кімнату. Ларіндо, забав там чимось Станку.

— А полуниці? — обурилася Станка. — Мамо, а як же; полуниці?

— Ось вам полуниці, цукор, сметана, ложки, тарілки, ну, йдіть же! — Пола мало не виштовхала дівчат у коридор.

Якусь мить вона постояла, притулившись спиною до блокованих дверей, важко дихаючи.

— Так, — нарешті дозволила вона.

У кутку їдальні з’явився високий худорлявий чоловік у біотратовому комбінезоні.