Вони розминулися біля самісінької діафрагми. “Мухолов” по дотичній пронизав її райдужну оболонку і, втративши прискорення, вискочив з другого боку. Лайнер же, зменшивши швидкість практично до нуля, повільно вповзав у діафрагму.

— Бот ЗХ-47, — уривчасто запитав Шеланов, — що у вас?

— Усе нормально, — бадьоро відгукнувся Банконі. — Двигун згорів. Гальмую аварійним, хімічним. До повної зупинки пального не вистачить.

— Потерпиш, — підкреслено спокійно мовив Шеланов. — Увімкни блок-пеленг, потім як-небудь виловимо тебе..

І тут засвітився центральний екран, на ньому з’явилось юне, майже хлоп’яче обличчя в пілотці капітана вантажно-пасажирського флоту.

— Я — “Градієнт”… — почав капітан і одразу ж замовк, почувши несамовитий крик Шеланова:

— Назад! “Градієнт” — назад!!! Двигуни на повну потужність і — назад!

Якусь мить хлопчисько-капітан ошелешено дивився на Шеланова, потім кинувся до пульта управління. На сусідньому екрані було видно, як двигуни лайнера, який уже мало не весь поринув під райдужну оболонку діафрагми, слабко засвітилися, лайнер майже зупинився… Та якихось часток секунди йому все-таки не вистачило. Лайнер вповз у діафрагму, і світіння двигунів згасло. Капітан “Градієнта” іще трохи покопирсався коло пульта і розгублено повернувся до нас.

— Не вмикаєтсья… — по-дитячому ображено промимрив він.

Шеланов безсило впав у крісло, прискорено дихаючи. “Адже це все, — з жахом подумав я. — З діафрагми лайнер нічим не витягнеш…”

— Яким чином ви опинились у забороненій зоні? — несподівано почув я за спиною спокійний голос.

Посеред рубки стояв капітан патрульно-рятувальної служби Нордвік. Три дні тому він висадився на станції з крейсера ПРС, котрий через тиждень після чергового патрулювання в своєму секторі повинен був забрати його. Не знаю, з якою метою Нордвік лишився на станції, може, просто перепочити і погомоніти по старій дружбі з Шелановим (він і раніше бував у нас), — але зараз він стояв тут.

— Я… — затнувся молоденький капітан “Градієнта”, але відразу ж опанував себе. — На лайнері “Градієнт” проводиться профілактичний огляд усіх систем управління. Оскільки профілактичний огляд позаплановий і всебічний, лайнер, щоб не заважати іншим суднам, був усунений з траси і виведений у “мертву зону”.

— За чиїм наказом провадиться профілактичний огляд?

Капітан “Градієнта” зніяковіло відвів очі вбік.

— За моїм…

— Ви що, при проведенні огляду вимкнули й астронавігаційну систему?

— Так.

— Якого дідька! — аж простогнав Шеланов і трохи піднявся в кріслі, з ненавистю дивлячись на екран. — Глянув хоча б на навігаційну карту, де наш район позначено як заборонений!

Хлопчисько-капітан злякано закліпав очима. Нордвік підійшов іззаду до Шеланова й заспокійливо поклав йому руку на плече.

— Це ваш перший самостійний рейс?

— Так, — квапливо кивнув капітан “Градієнта”.

Неначе це могло служити йому виправданням!

Шеланов знову застогнав.

“Допитливий хлопчисько”, — гірко подумав я. Звичайно, його можна було зрозуміти. Цілий рік стажування — і от нарешті він — капітан. Єдиний повелитель величезного космічного лайнера. Природно, що в своєму першому рейсі йому захотілося зробити хоча б щось самому, скажімо, провести профілактику.

— Скільки на борту пасажирів? — продовжував опитування Нордвік.

Я помітив, як він стиснув плече Шеланова.

— Вісімсот двадцять три. Туристський рейс “Земля — Марс — Кільця Сатурна — Пояс астероїдів — Земля”.

Молоденький капітан “Градієнта” раптом запобігливо посміхнувся і, заглядаючи в очі Нордвіку, запитав:

— Мене тепер відсторонять від роботи?

Я аж зубами заскреготів від безсилля. Від життя тебе відсторонять, бовдуре!

Здається, навіть на обличчі Нордвіка щось здригнулося.

— Жодних дій не починати, — жорстко мовив він. — Пасажирам, якщо поцікавляться, скажіть, що провадите профілактику. Чекайте зв’язку.

Нордвік нахилився над пультом і почав очима шукати щось на ньому. Хлопчисько з екрана дивився на нас приреченим поглядом. Якби він знав, що не на усунення з посади приречений, а разом з усіма своїми вісьмастами двадцятьма трьома пасажирами…

— Як це вимкнути? — роздратовано обернувся до мене Нордвік.

Я простягнув руку і клацнув клавішем. Центральний екран згас. Нордвік випростався й поглянув на Шеланова.

— Що будемо робити?

— А що ми можемо? — з болем у голосі спроквола мовив той. — Я вже перебрав подумки всі варіанти. Він приречений.

— Послухай! — підвищив голос Нордвік. — Там вісімсот двадцять три… двадцять чотири людини!

Шеланов зіщулився, як від удару. Мені теж стало мото; рошно. Нараз із холодною ясністю я побачив те, що відбувалося, ніби з боку.

— А чому б не спробувати витягти лайнер ботом? — знову спокійно спитав Нордвік.

Шеланов безтямно поглянув на нього.

— Чому не можна витягти лайнер ботом? — повторив запитання Нордвік.

— Тому що поле діафрагми глушить гравіімпульс двигунів, — відповів я.

— Але ж, як мені відомо, ви спеціально для польотів у діафрагмі встановили на ботах аварійні хімічні двигуни.

Я піднісся було духом, та відразу ж і зів’яв. Ці двигуни були призначені для баражування ботів у діафрагмі і не розраховані на додаткове навантаження.

— Вони занадто малопотужні, — мовив Шеланов. — Та й пального там на п’ять хвилин роботи.

— Ну, гаразд, — кивнув Нордвік. — Але, зрештою, можна ж пасивувати вашу активну супермасу, як… як… — він раптом затнувся і зміненим голосом закінчив: — Як у Сандалузі?

Шеланов чомусь відвернувся від нього.

— Ти ж знаєш, — проказав він кудись убік, — що для цього потрібен потужний гравітаційний удар, хоча б такий, як при роботі двигунів на повній потужності. Але лайнер їх увімкнути не може, а якщо ми вдаримо… Сам розумієш, що від нього залишиться.

Я гарячково перебирав подумки всі варіанти гравітаційного удару по Оку, та нічого путнього не знаходив. Лайнер був приречений.

— Чорти б забрали ваші бакен-маяки! — із запізнілою злістю просичав Нордвік. — Чому вони так пізно засікли лайнер? Адже зона виявлення в них понад сто тисяч кілометрів!

Шеланов тільки зітхнув. Пояснення зайві. Їх знав і сам Нордвік. Програма бакен-маяків не розрахована на хлопг. чаків, котрі дрейфують у просторі на лайнерах з вимкнутими комп’ютерами. Був би це астероїд, маяки давно подали б сигнал, а так, вони засікли лайнер, проте попереджувальний сигнал пролунав лише тоді, коли лайнер перетнув межу тисячокілометрової зони і, очевидно, не підкорився наказу зупинитися. Добре ще, хлопчисько у своїй невгамовній допитливості не добувся до блока метеоритного захисту корабля. Неважко собі уявити, що було б тоді з Банконі, та й із самим лайнером…

— Руслане, — несподівано звернувся до Шеланова. Нордвік, — а що відбувається, коли ви обстрілюєте Око?

— Що відбувається? — механічно перепитав Шеланов.

Мабуть, від нервового напруження він був якийсь загальмований..

— На який час згортається діафрагма?

— На дві з половиною хвилини… Та ні, Нордвіку, з цього теж нічого не вийде. Навіть при форсованому режимі для запуску двигунів потрібно не менше п’яти хвилин. Він не встигне…

— Зрозуміло! — сердито мовив Нордвік і повернувся до мене. — Скільки часу лишилось лайнеру до падіння в “зіницю”?

Я заклацав клавішами варіатора, вводячи завдання. На екрані засвітилися цифри: 42.24… 23… 22…

— Сорок дві хвилини…

— Негайно поверніть на станцію другий бот! — наказав Нордвік,

— Бот ЗХ-46, — викликав я Гідаса й увімкнув оглядовий екран біля катапульти, — негайно повертайтесь на станцію!

Гідас уже відбуксирував астероїд до катапульти, зупинив його метрах у п’ятистах від неї і тепер акуратно відстібав захвати.

— Та відстрель ти їх до бісової матері! — крикнув Нордвік. — Час дорогий!

— Ясно, — буркнув Гідас.

Бот на екрані відстрелив захвати, що залишились, і на граничній швидкості, майже як бот Банконі, рвонув з місця. Я вжахнувся. При такому старті в нього мало бути близько десяти “g”!