За подвійне злочинство його засуджено на смерть і впроваджено в камеру з електричним стільцем.

Підчас медичного огляду Лардел попрохав дозволу почистити собі зуби і добув зубну щітку з ебонітовим держаком, що з нею він не розлучався ніколи.

Йому дано дозвіл, і коли він чистив собі зуби, тюремний лікар звернув увагу на клейно на щітці. Він упізнав своє клейно, свій патент, що колись зі злиденного існування вивів його на широку путь успіху і врешті добув йому самий почесний пост головного лікаря в тюрмі.

Зворушений до сліз, лікар попрохав Лардела подарувати йому на пам'ять щітку. Лардел байдуже віддав йому її, і його повели в камеру зі стільцем. Коли за ним зачинилися двері, лікар роз'єднав провід електрики і встромив межи двома кінцями ебонітовий держак зубної щітки.

Коли минув призначений для операції достатній час, лікар зняв Лардела, непритомного від жаху, зі стільця, занотував факт смерти і потім уночі випустив Лардела з моргу, давши йому невелику суму грошей на дорогу.

Так проста зубна щітка врятувала майбутнього критика й того, хто пророкував Отісові Р. Колдвелові блискучу літературну кар'єру. В тім сам Генрі О. Лардел* не встиг досить уславитися як літературний критик, бо через два тижні після цього він, стрибаючи з потяга, потрапив під колеса і йому одрізало голову, так що ми чули всю цю історію від одного вірджінійського негра, що саме чистив черевики обом, Ларделові і Колдвелові, підчас їхньої історичної розмови про майбутню літературну кар'єру Колдвела. Само собою ясно, що ми змінили в цій історії справжні імена на вигадані прізвища «Лардел» і «Колдвел» щоб не чинити неприємностей родичам талановитого есеїста і майбутнього геніяльного письменника. Хоча ми й не можемо цілком ручитися за всі деталі історії про втечу Лардела, бо вірджінійський негр дуже сердився на нього за недоплату одного цента після чистки черевиків на другий день по втечі, але основний факт урятування людини через зубну щітку зостається безсумнівним. І цей факт має не абияке моральне значіння. Часто буває, що якраз такого нібито незначного факту, бракує щоб винести остаточний суд про моральність чи неморальність такого чи іншого характеру.

Пригадую, як, учившись у гімназії, я мусив з вимоги вчителя словесности вирішати про характер лермонтовського героя Печоріна.* Бувши тоді учнем четвертої кляси і мавши зроду дванадцять з половиною років, я, звичайно ж, не міг обійтися без доброї поради того самого вчителя, судивши про моральність Печоріна. Отож учитель дав мені й іншим дослідникам цієї справи точні вказівки, полишивши нам зробити тільки останні висновки.

Ми отож, не вагаючись, віднесли до аморальних рис характеру Печоріна те, що він мав роман з заміжньою дамою, те, що він закохався в Белі (рожденці Кавказу, що, можливо, навіть не була православною), те, що він був гордий, а з катехізису ми тоді вже знали, що гордість є гріх, — нарешті, те, що він, замість блищати у вищому світі, марнував свою молодість у некультурних горах дикого Кавказу. До моральних рис його характеру ми могли зачислити лише одну, правда, дуже важливу, а саме те, що він геройськи служив у війську його величности імператора всеросійського, царя польського і великого князя фінляндського.

Перелічивши отак за точними вказівками вчителя моральні та аморальні риси характеру Печоріна, я одначе ніяк не міг зробити остаточного висновку й вирішити, чи Печорін урешті був тип «позитивний», чи «негативний». Скільки я не зважував, я ніяк не міг віддати переваги чи моральним чи аморальним силам, що бурували в загадковій душі Печоріна. На жаль, ні підручник Саводніка, ні «темник» (популярна збірка шпаргалок з тем російської літератури) не давали ніяких указівок у цій справі.

Здається, що я тоді так і не вирішив справи й у резюме своєї праці оперував славнозвісною угодовською формулою: «з одного боку, — але ж з другого боку», і історія російської літератури нічого не виграла від моєї роботи під назвою «Характеристика Печоріна». Мені бракувало того самого, на вигляд незначного факту, що міг би нахилити терези морального присуду в той чи інший бік.

В історії характеру Генрі О. Лардела ми маємо такий факт. В його характері є такі позитивні риси: 1) він пророкував Отісові Р. Колдвелові блискучу літературну кар'єру, 2) він додав Колдвелові оригінальні вказівки щодо фабульної інструкції творів, 3) він розважав сивоусового касира розмовами, 4) він чистив у вірджінійського негра черевики, 5) він вклав у кишеню чорнявому чоловікові з несимпатичними очима дві пачки з тисячними банкнотами, 6) він палким шепотом розповідав про своє кохання незаміжній дівчині, 7) він признався, що він украв одну з пачок банкнотів.

З другого боку, в характері Генрі О. Лардела ми не можемо обминути такі негативні риси: 1) він програв велику суму грошей у покер, 2) він затулив ліктем від сивоусового касира скільки пакетів з банкнотами і тим створив небезпеку для їх цілости, 3) він украв одну пачку з банкнотами, 4) він не доплатив вірджінійському негрові одного цента, 5) він не розповів високій дівчині з темними очима, що грає частенько в покер, 6) він був у театрі на ідеологічно невитриманій п'єсі О. Нейла «Любов під в'язами», 7) він не з'явився після втечі з моргу до поліційної управи.

Ото ж ми бачимо, що велике (і цілком рівне) число моральних і аморальних рис у характері Генрі О. Лардела не дозволяє нам з певністю вирішити, чи це був симпатичний, чи несимпатичний тип. І історія літератури знов не мала б ключа для вирішення цієї основної справи, коли б не зубна щітка.

У протилежність Отісові Р. Колдвелові, Лардел регулярно чистив зуби щіткою з ебонітовим держаком. Ні в кого не може бути найменшого сумніву в тому, що з цієї причини слід безперечно визнати характер Генрі О. Лардела за симпатичний і корисний у суспільстві. Самі факти стверджують це, показуючи, що коли Отіс Р. Колдвел невчасно помер, не вживаючи зубної щітки, Генрі О. Лардел, навпаки, врятувався від неминучої смерти тільки через те, що регулярно чистив зуби.

Так само ясно тепер, що коли б за часів Печоріна вже була б існувала зубна щітка, то історики російської літератури давно змогли б вирішити чи Печорін є позитивний, чи негативний тип, заналізувавши цю ознаку його характеру, «проблема Печоріна» перестала б існувати, його «загадковість» стала б звичайною манірою п'яного армейського бурбона.

Показавши таким чином значіння зубної щітки в полі літератури, критики, етики, медицини (історія хвороби Колдвела), електродинаміки (урятування Лардела), ми перейдемо до тієї ролі, що зубна щітка має в науці астрономії. Вираховано, що коли б усе населення земної кулі, теперішнє, колишнє, і майбутнє, мало б хоча по одній зубній щітці, то з тих щіток можна було б протягти ланцюг, що сягав би аж до самого місяця, і таким способом полегшити зносини з цією далекою, малодослідженою планетою.

Першим результатом таких зносин було б те, що жителі місяця ознайомилися б з сучасними способами чистити зуби і це дуже піднесло б їхню гігієну і взагалі культуру. На місяці пишним цвітом могли б розвитися науки і мистецтва, а також канцелярська справа, як поки-що гальмується тим, що на місяці немає ніяких місяців, а рік поділяється на дванадцять земель. Отож там неможливі дотепер місячні відомості на виплату гонорару, щомісячні журнали, романтичні прогулянки при світі місяця і навіть регулярні місячні внески до профспілок. Бувши винайдена не дуже давно, зубна щітка, проте, вже встигла вплинути на хід історичних подій. У царській Росії, відома річ, зуби чистилися не з приватної, а з державної ініціятиви, і цим ділом відали пристави та урядники. Зубних щіток не вживалося, і самий процес чищення зубів розглядався як не стільки гігієнічний, скільки моралістичний акт.

Японська війна показала, що ця метода не годиться. Японську війну виграли японці не через те, що в генерала Куропаткіна були корови, як писалося свого часу в ліберальних газетах, а через те, що в кожного японця, геройськи вбитого орлами-молодцями, ці орли-молодці, по старанній аналізі його кишень, знаходили, на превелике собі диво, зубну щітку.