Хао-Хоо.

Оу 27/12 гоонга ула ля Нагапате нбу 5/8 гоонг воо оу мбалоу Тапемару.

Вищезазначений знавець на моє прохання ласкаво згодився зробити переклад, який я й пропоную аматорам людожерства та його апологетам на Україні.

ЗАКОРДОННИЙ ПАШПОРТ.

Пред'явник цього, громадянин Напатогуучаге, хоробрий вояка з роду Великих Намба, що за бухтою Танемару на острові Малекулу у нових Ґебридах — країна папуасів, — їде за кордон на сусідній острів Вао, щоб звоювати підлого Оталонгу, вождя Маленьких Намба, — зжерти його й одержати руку та серце красуні Ору, віддавши належну данину великим богам Дивел-Дивелам, що прикладанням маленького пальця правої руки, пофарбованого охрою, та зарубкою секретаря його величности короля Нагапате й свідчиться.

Хао-Хоо.

В 27-мої дюжини молодиків правління короля Нагапате день 5-й 8-го молодика, дано в бухті Танемару.

Я закінчую історію закордонного пашпорту та чужоземних валют всіх віків у слов'янських народів, щоб перейти до синтези всіх пашпортів, до українського радянського червоного пашпорту, який лежить переді мною, нагадуючи мені всі ті авантури, що я їх чинив за його спиною, чи то пак, за його палятуркою, дома й за кордоном.

Але перед цим мушу ще зауважити, що видача закордонних пашпортів завжди мала своїми наслідками веселу й сумну брехню, бо то закладено в природі людини, щоб вона, побачивши заморські дива, — нещадно брехала про них у себе вдома. Коли потрібні факти, — будь-ласка:

Середньовічний мандрівник ангулемський доктор теології Тено у своїй книзі про мандрівку на море, написав таке про скитів, наших предків, що в мене аж вуші зав'яли, в чому кожний може пересвідчитися. — Він написав, що хвости скитських та сирійських баранів важили більше 30 фунтів, а до крупів треба було пристосовувати візки, щоб носити баранячі зади, такі вони довгі та важкі.

Можу сказати, що до доктора Тено в нас взагалі не мусить бути жодного довір'я, бо він не тільки був брехун, але й порнограф, а свій закордонний пашпорт носив у гульфіку.

Можу з задоволенням оголосити, що в нас у таких місцях закордонних пашпортів ніколи не носили.

Тепер подаю епілог, який і був за кінцеву мету всього сказаного перед цим, а саме:

Мій особистий закордонний пашпорт, що я вживав, подорожуючи в Европі, а також вдома, — мусить справляти надзвичайно приголомшуюче вражіния на людей, які не мали чести бачити і тримати в своїх руках радянського закордонного пашпорту. Як би то не було, зараз у Європі кожного сухого як вобла англійця, що швендяє по кунсткамерах з червоною палятуркою «бедекера» в руці, — бездоганно підозрюють в пропаганді комунізму. Варто ж собі уявити, як ті самі європейці поглядають на людину, яка має при собі не червоний «бедекер», а справжній червоний, радянський, на третину більший за розміри «бедекера», закордонний пашпорт.

Пардон! — Мушу зробити поправку: — коли в Европу з червоним пашпортом приїде який Чехов, Грановський, то першому гарантується головна роля в Райнгарда, а другому режисура над кількома поставами в «Лессінг-театрі». —

Люди ж у Европах не дурні, і під червоним пашпортом бачать душу іншого, скромнішого кольору.

Стоп!

Мій колір бездоганний!

Текст «Історія закордонного пашпорту» є першим твором у авторській збірці прози Олекси Влизька «Поїзди йдуть на Берлін», виданої 1930 року державним видавництвом «Література і мистецтво», Харків-Київ.