4.5. Соціонічна структура української нації
Досліджуючи українську націю, ми знаходимо риси, здавалось би, прямо протилежні наведеним вище.
Найперше, це ознаки екстраверсії та сенсорики, що чи не найбільше виявилися у войовничості українців, їхній торговій експансії та здатності до колонізації нових земель. Скажімо, військові традиції наших предків відомі принаймні з часів князя Олега і його боротьби з Візантією. Два договори з Візантією, що дійшли до нас (з 907 і 911 рр.), свідчать про повну перемогу Києва, а отже, і про бойовитість давніх русичів.
Яскравим виразником цієї сторони української етнопсихіки став Святослав Завойовник, якого Грушевський називає «запорожцем на престолі»: мужній, войовничий князь, з лицарською вдачею. Його походи охоплювали грандіозну територію, його ім’я гриміло по всій Східній Європі і Західній Азії, його знали письменники Візантії та арабського світу.
Ще яскравіший вияв цієї частини української душі знаходимо, починаючи з XVІІ ст., коли вся Україна «покозачилась», мала полкову організацію, вела надзвичайно активну зовнішню політику.
Українській етнопсихіці також властиві риси, які говорять про її «логічність». Дослідження показують, що традиції українського права мають багато спільного з римським правом (а римська культура, безумовно, «логічна»). Наприклад, «в 911 році Олег, нав’язуючи переможеним візантійцям договір, подає, як руське київське право, майже дослівний переклад з XІІ римських таблиць… Поза тим, що й «Руська Правда», за висловом С.Шелухина, не раз «дихає римським правом», поза безперечним впливом на орден і взагалі козацьку культуру, треба пригадати ще й про існування багатьох норм звичаєвого права, спільного українцям і римлянам» [97].
Згідно з дослідженнями Богдана Стебельського, «християнство застало високорозвинутий рівень законодавства в Русі-Україні, чого доводить список законів «Руська Правда», яка на довший час історії Східної Європи була прикладом для інших правових статутів. Порівнюючи із правними законами Західної Європи, яка раніше прийняла християнство від України, бачимо вплив поганства, а можна сказати варварства, цілі століття пізніше, як була писана «Руська Правда» [98].
Ці традиції правового мислення проходять крізь століття. Наприклад, «із спогадів польських судівників в Ряшівщині й Лемківщині, де є обіч польські й українські села, українців відрізняє передусім глибоке відчуття правопорядку й справедливості в суспільному житті» [99]. Для українця важливо, щоб усе було «по закону».
Тут доцільно пригадати, що деякі дослідники знаходили значну подібність між українським і англійським характерами. Наприклад, англійський мандрівник Гессель Тільман в своїй «Селянській Європі» (1934) пише: «Українців прозвано «бритійцями Східної Європи». Так само, як і бритійська раса, вони своєю працьовитістю створили і культуру, і цивілізацію — вищу від тої, що їх оточує» [100]. Ця подібність проявляється також в культі рідного дому, в мореплавських здібностях, здатності колонізувати нові землі, повазі до «кодексу честі», дисципліни та закону. Зокрема, «січова законотворчість розвивалася як звичаєве, тобто усне за формою право, укорінене в свідомості святістю традицій. Світова юридична практика знає подібні зразки, наприклад, конституційний лад Англії без писаної конституції» [101].
Але чому ми зупинилися саме на англійцях? Тому, що англійська етнопсихіка описується структурою логіко-сенсорного екстраверта («Холмс»).
Врешті, наявність в українській душі такої соціонічної ознаки, як «логіка» підтверджується і традиційною здатністю українців до самоорганізації в групи, артілі, кооперативи, гуртки. Зокрема, характерною є здатність українців до швидкого формування військових добровольчих частин.
Таким чином, можемо констатувати, що для України властива культура, що описується структурою логіко-сенсорного екстраверта, для якого характерні такі ознаки, як «логіка», «сенсорика», «екстраверсія» і «раціональність». Назовні це виявляється в таких прикметах, як організованість, дисципліна, кодекс честі, рішучість, рухливість, завчасна підготовка, планомірність, деяка прямолінійність тощо. Це культура, яка характеризує не філософа і мудреця, а людину дії, захисника та організатора держави — лицаря й адміністратора.
Для кращого уявлення про особливості логіко-сенсорного екстраверта наведемо фрагмент його стандартної характеристики [102]:
Адепт чесної праці. Не вірить в легкий успіх. Надає перевагу чесній грі. Не терпить хитрощів і підступу, ненавидить злодіїв та шахраїв. Високо цінує компетентність, професіоналізм. У праці — винятково надійний партнер. Поняття «кодекс честі», «лицарство» для нього — справжня цінність. Вважає дотримання правил сильною рисою, виявом характеру. Ретельно виконує свої обов’язки. Не може сидіти без діла, завжди готовий до активності. Має велику вроджену енергію. Не терпить зволікань, не любить відкладати виконання рішень. Виконуючи відповідальну роботу, розраховує не на імпровізацію, випадок чи несподіване натхнення, а на своєчасний початок і наполегливість.
А ось ще деякі характерні штрихи до портрету цього соціотипу в інтерпретації АПТ (їхня назва типу — «екстравертований думаючий із сенсорикою») [103]:
Вони живуть за допомогою певного набору правил, які містять в собі їхні основні оцінки світу. Будь-яка зміна в їхніх шляхах вимагає відповідної зміни в їхніх правилах.
Вони більше цікавляться тим, щоб побачити існуючі реальності, ніж майбутні можливості. Це робить їх прозаїчними (сухими), практичними, реалістичними і зацікавленими тільки в тому, що тут і зараз. Вони використовують минулий досвід для вирішення проблем і хочуть бути впевненими, що їхні ідеї, плани і рішення ґрунтуються на солідному фактичному матеріалі.
Вони люблять таку роботу, результати якої безпосередні, наочні та реальні. У них є хист до бізнесу, промисловості, виробництва і будівництва. Вони отримують задоволення від адміністративної роботи, де вони можуть ставити цілі, приймати рішення і давати відповідні накази. Вміння влаштувати речі так, щоб вони були зроблені, — їхня сильна сторона.
З приводу останнього абзацу хочеться згадати, що українське козацтво вміло не тільки воювати, але й ефективно господарювати (не випадково козацьку революцію XVІІ ст. порівнюють з англійською промисловою революцією): «Своєю вільною, без феодального примусу і кріпаччини працею на землі українське козацтво розвинуло передову інтенсивну економіку» [104]. «Сама Січ була цілком виразним великим промислово-торговельним підприємством… Польський історик Кубаля, окреслюючи геніальність Богдана Хмельницького, не міг з дива вийти, звідки цей вождь брав значні капітали на ведення війни, платню найманцям-татарам і т.п…Взагалі, дуже багато можна було б сказати про економічну політику Запорожжя, що його багатству так заздрила несита Катерина ІІ» [105]. У зв’язку з цим деякі історики вважають, що саме успішний розвиток господарства й економічна незалежність стали головною причиною зруйнування Запорізької Січі в 1775 році [106].
Показово, що на Січі поряд із вбивством і перелюбством крадіжка та несплата боргів вважалися за головні злочини. Грабунками на Запоріжжі «займалися тільки втікачі з куренів. Таких самі запорожці, якщо ловили, одразу вішали, а пограбоване добро повертали, навіть коли потерпілими були татари. 1776-го року секретар Іноземної колегії Василь Чорнявський розбирав на Січі взаємні скарги запорожців і татар — ще один доказ пристойного рівня запорозької ділової етики. …Дотримуючись загалом антикозацького тону, польський письменник Г.Сенкевич називає запорожця благословенням для села, де він поселився. Бо не було кращих ремісників, рибалок та мисливців» [107].