6.5. Нова парадигма

На основі сказаного у попередніх розділах можна уточнити наші припущення щодо характеру нового суспільства, яке зможе пережити глобальну кризу. Основні його особливості такі:

1. Орієнтація на людину та її мікрокосм.

2. Плюралізм (різноманітність мислення, форм організації тощо).

3. Ієрархічність і глибока структурованість як мислення, так і суспільного устрою.

4. Толерантність, терпимість, індивідуальний підхід.

5. Цілісність, синтетичність мислення (в т.ч. наукового).

6. Психоінформаційна мобільність, ефективне керування інформаційними та психічними процесами.

7. Гармонійні відносини з природою (ефективне керування природою).

Звернемо увагу, що приведені особливості — не просто один із можливих варіантів розвитку, а скоріше всього єдина можливість виживання людства як системи. Даний набір характеристик складає цілісність, яка може бути або такою, або ніякою. Центральною ж проблемою і стрижнем історичного розвитку є «проблема людини у різноманітних її вимірах: відносини людини і природи, людини і людини, людини і суспільства. Якщо вона не знайде суттєвого вирішення, то XXІ століття просто не відбудеться» ^[211].

Зі сказаного вище випливає, що для нового суспільства в значній мірі буде властивий інший, відмінний від нашого погляд на життя, оснований на новій парадигмі^[212]. Це пов’язано з тим, що велика кількість емпіричних досліджень, особливо у сфері вивчення свідомості, «не сумісна з положеннями сучасної механістичної науки. Вони настільки ґрунтовні і надходять з такої кількості джерел, що заперечувати їхнє існування вже неможливо. Важко також припустити, що вони могли б бути асимільованими сучасною наукою за рахунок якогось незначного або навіть серйозного врегулювання концепцій провідної парадигми. Єдиним рішенням є, скоріше всього, фундаментальний і різкий перегляд парадигми, масштабний і далеко йдучий прорив» ^[213].

Особливістю нової парадигми буде ліквідація протиприродного розриву між наукою і «вічною філософією»: «Сучасні дослідження свідомості постачають багаточисленні свідоцтва, котрі підтримують світогляд великих містичних традицій. В той же час революційний розвиток інших наукових дисциплін в корені підриває і дискредитує механічне бачення світу, звужує розрив між наукою і містицизмом, що здавався раніше абсолютним і непереборним» ^[214]. «Всесвіт сучасної фізики подібніший до системи мислительних процесів, ніж до велетенського годинникового механізму. По мірі того, як вчені проникають все глибше в структуру матерії і вивчають багаточисельні аспекти світових процесів, поняття твердої субстанції поступово зникає з цієї картини, залишаючи тільки архетипічні паттерни, абстрактні математичні формули або універсальний порядок. Отже, не буде дивним припустити, що об’єднуючим принципом в космічній мережі є свідомість як первинний атрибут існування» ^[215]. Це дає підстави стверджувати, що саме дослідження свідомості займатимуть провідне місце при формуванні парадигми інформаційного суспільства.

Звернемо увагу, що поступове зникнення поняття твердої субстанції в сучасних наукових концепціях наближає нас до містичного, навіть магічного способу мислення: «Найважливішим з досягнень древніх магів було виявлене ними вміння сприймати енергетичну сутність предметів, істот і явищ. …В першу чергу світ є світом енергії, і лише потім — світом об’єктів. …Наш спосіб сприймання — це спосіб, властивий хижаку. Дуже ефективний метод оцінки і класифікації здобичі та степені небезпеки. Але це — не єдиний доступний для нас спосіб сприймання» ^[216].

6.6. Психічні особливості українського етносу

Психічні особливості українського етносу створюють йому унікальну можливість успішного вирішення всього комплексу перерахованих вище завдань формування нового мислення. Щоб переконатися в цьому, розглянемо детальніше наведені вище вимоги до нового суспільства в контексті української етнопсихіки.

6.6.1. Антропоцентризм. Гармонія з природою

Орієнтація на людину — чи не найяскравіша риса української душі. Вона виявляється і в українській мові, і в повазі до старших (наприклад, звертання на «ви» дітей до батьків), і в народній системі виховання. Наприклад, кормлення немовлят в українців «відбувається не за усталеним розкладом годин, але в міру бажання дитини. Коли вона відчуває голод і починає кричати, мати відразу підбігає, щоб її задовольнити. Крім того, кормиться її щедро, скільки дитина захоче. Психоаналітики твердять, що при такому піклуванні людина в пізнішому віці проявлятиме довір’я до себе і до життя, матиме інстинктовну певність у житті (українське «якось воно буде», навіть коли ситуація справді грізна)» ^[217].

Але найбільше український антропоцентризм сконцентрований в національній філософії — «філософії серця», згідно з якою «в людськім душевнім житті глибше, ніж свідомі психічні переживання, служить їх основа — «серце», найглибше в людині, «безодня», яка породжує з себе та зумовлює собою, так би мовити, «поверхню» нашої душі (Сковорода, Гоголь, Юркевич, Куліш). З цим зв’язане і визнання, що людина є малий світ, мікрокосмос, бо в сердечній глибині, безодні криється усе, що є у цілому світі (Ставровецький, Сковорода, Гоголь)» ^[218].

З українським антропоцентризмом тісно пов’язаний антропоморфізм народного світогляду — здатність наділяти природу людськими властивостями, сприймання її не як «природний ресурс», але як «Боже творіння». На думку багатьох дослідників, архетиповою рисою українців є щира любов до Неньки-Землі, довіра до співпраці з доброю природою.

6.6.2. Плюралізм. Толерантність

Про ці особливості української етнопсихіки сконцентровано висловився Дмитро Чижевський, який вважав, що характерною рисою українців є «визнання величезної етичної цінності за індивідумом, визнання для кожної людини права на власний, індивідуальний етичний шлях, те, що ми могли б назвати «плюралістичною етикою» (Сковорода, Гоголь). Але між окремими різноманітними етичними типами повинна панувати не боротьба, а згода і гармонія — «мир» є основна етична і соціальна цінність, мир між людьми та мир людини з Богом (Київська школа, Сковорода, Гоголь, Юркевич, Куліш). Виявом цього стремління до гармонії між людьми є, безумовно, той факт, що українські мисленники завше стреміли зайняти позиції примирливі — віддати справедливу оцінку навіть протилежним думкам, ворожим течіям (напр., Юркевич, Лесевич). Скрайні течії — в якому б то не було напрямі — не знаходили відгуку. До ідеалу гармонії зовнішньої приєднується ідеал гармонії внутрішньої. Ідеал внутрішньої гармонії є найвищим ідеалом етичної свідомості» ^[219]. Схильність українців до гармонії виявляється і у врівноваженості в їхньому родинному житті чоловічого і жіночого начала, рівноправностість чоловіка і жінки.

Толерантність (лагідність) зазначається як характерна риса українського характеру практично всіми дослідниками української душі. Ця психологічна особливість яскраво втілена в українській мові — м’якій, співучій, практично позбавленій образливої лексики.

6.6.3. Ієрархічність. Синтетичність

Як ми вже зазначали, для наших далеких предків було властиве цілісне мислення, для якого властиве уявлення про ієрархічну будову всесвіту. Український етнос найкраще з європейських народів заховав цей тип мислення, що виявляється в народних звичаях, святах і обрядах, котрі збереглися до наших днів. Як переконливо доводить Олексій Братко-Кутинський, «продуманість і чітка відповідність цілорічної системи свят наших предків системним і планетарним космічним циклам забезпечила їм широке народне визнання, яке, попри всі напади, донесло їх крізь тисячоліття до наших днів. Як свідчить ретроспективний аналіз обрядів, що збереглися, свята складалися зі стрункої ієрархії ритуалів, які чітко визначали головні і другорядні закономірності функціонування космосу, природи і суспільства.