Фло жестом попросила нас сісти ближче.

— Отже, покладіть руки на планшетку. Але обережно, не намагайтеся нею керувати, ви лише провідник для зовнішніх імпульсів.

Ніна закотила очі, але кінчики пальців поклала. Том і я приєдналися й собі. Останньою доторкнулася до ручки Клер. — Готові?

— Готові, — відповіла Клер.

Фло зробила глибокий вдих і заплющила очі. У сяйві свічок її обличчя пашіло, ніби його запалили десь ізсередини. Зіниці бігали в різні боки під повіками, шукаючи те, що вона побачити не могла.

— Чи є тут дух? Чи готовий він відповідати на запитання? — виразно промовила Фло.

Планшетка ледве-ледве провернулася, проте жодного руху, що мав би значення, здійснено не було. Ніхто її не штовхав, це точно.

— Чи є тут дух? — серйозно повторила Фло. Я бачила, як Ніна намагається приховати посмішку. Планшетка зарухалася більш спрямовано.

Т.

— Bay! — Фло вхопила повітря. Підняла очі, її обличчя заливало світло. — Ви це бачили? Таке враження, що її штовхнув магніт. Хтось відчув?

Я відчула щось подібне, проте мені здалося, що хтось із нашого кола її туди потягнув. Я змовчала.

— Чи він той, за кого себе видає? — завзято вела далі Фло.

Планшетка знову зарухалася.

Те… кі… пауза… те… кі…

— «Кі» означає «хто» французькою, — знову вдихнула Фло. — Можливо, наш дух із Франції?

Л…

Том та Ніна вибухнули сміхом, коли нарешті планшетка показала А. Навіть Клер стримано гмикнула. Планшетка повернулася до краю папірця й полетіла на підлогу під наше гиготіння.

Фло роздивлялася аркушик якусь мить, не розуміючи жарту. Урешті-решт, до неї дійшло. Вона навколішки відлізла від столу, склавши руки на грудях.

— Ясно, — вона подивилася на Клер, Тома, потім перевела погляд на мене. Я намагалася виглядати серйозною. — Хто це зробив? Це вам не жарти! Тобто, так, це весело, проте якщо будете махлювати, ми не дізнаємося правди! Томе?

— Це не я, — Том простяг долоні. Ніна натягла на обличчя маску святенниці, проте я підозрювала, що то її рук справа.

— Хоч би хто це був, — обличчя Фло палало від обурення, — я не вражена. Мені вже довелося пережити ваші спроби зруйнувати…

— Флорсі, ну що ти, — Клер поклала руку їй на плече. — Заспокойся, гаразд? Це ж лише жарт. Вони більше не будуть. Обіцяєте? — вона строго подивилася на кожного з нашого кола. Ми одразу посерйознішали.

— Гаразд, — напружено відповіла Фло. — Це остання спроба! Якщо влаштовуватимете бедлам, я все приберу й гратимемо… Гратимемо в настільну гру-вікторину.

— Оце так погроза, — серйозно зазначив Том, хоча кутики його рота тремтіли. — Обіцяю бути янголом. Не лякай мене рожевим сектором.

— Ок, — погодилася Фло, глибоко вдихнула й почекала, поки ми знову не вмостимо пальці на планшетці. Вона смикалася, я бачила, як Нінині плечі танцюють через намагання стримати сміх, проте вона закусила губи й угамувалася лише після вбивчих поглядів Клер.

— Пробачте за легковажність декого з кола, — звернулася вдумливо Фло. — Чи тут дух? Чи готовий він відповідати на питання?

Цього разу планшетка рухалася повільніше, ніби пливла з власної волі. Без варіантів, вона знову окреслила Т, потім зупинилася.

— Ви друг когось із присутніх? — Фло натужно дихала.

— ? — показала планшетка.

От тепер не думаю, що хтось штовхав. Мушу визнати, інші відчули те саме. Сміх стих. Навіть Клер дещо зніяковіла:

— Знаєш, Флорсі, я не певна… — Том погладив її руку.

— Сонечко, все гаразд, я купу разів робив це з моєю тіткою у дитинстві. Це не зовсім духи, це підсвідомість учасників, що творить слова. Іноді результати вражають.

— Чи є тут хто? — Фло заплющила очі. Її пальці ледве торкалися планшетки. Вона її точно не контролювала. Планшетка знову ворухнулася, почала викручувати літери, ніхто її не тримав. Том читав їх уголос.

— М… А, може? Чи то була Н? К… С… В… Е… Л… Отже, це слово. Максвел. Хтось знає Максвела?

Ми всі захитали заперечливо головою.

— Може, це дух колишнього господаря? — серйозно припустила Ніна. — Прийшов нас застерегти, щоб ми не швендяли по кістках похованих овечок.

— Можливо, — відповіла Фло. Розплющила очі. У темряві вони виглядали широкими та зеленими. Обличчя геть бліде, рум’янець від злості безслідно зник. Вона знову заплющила очі і тихо й шанобливо мовила. — Чи готовий ти відповідати, Максвеле?

— Т.

— Вам є що нам сказати?

— Т.

— Кому з нас?

— Ф… Фл… Ф…

— Мені? — Фло миттєво розплющила очі. Вона дивилася спантеличено, десь на межі паніки. Здавалося, вона вже сама шкодувала, що почала це. — У вас повідомлення для мене?

— Т

Фло зробила великий ковток. Я помітила, як вільна її рука так міцно вхопилася за краєчок столика, що суглоби пальців аж побіліли.

— Гаразд, — хоробро відповіла вона, проте планшетка вже рухалася.

— К… у… — вона повільно рухалася, а потім раптово щосили закрутилася: пи кави.

Секундна пауза, а потім Ніна вибухнула від сміху.

— Іди до біса! — репетувала Фло. Ми всі підстрибнули, це було вперше, коли вона лаялася. Вона відскочила і кинула планшетку через стіл. Чарки та свічки полетіли на підлогу, віск заляпав килим. — Хто це зробив? Це не жарти! З мене досить! Ніно? Томе?

— Це я, — відповіла Ніна, її розривало від сміху, сльози градом котилися по щоках. Том силкувався стримати емоції, проте гиготів, тримаючи руки біля рота.

— Вибачте, — він безуспішно намагався виглядати серйозно. — Я перепрошую. Це н-не с-с… — проте договорити йому не вдалося.

Черга звинувачень дійшла й до мене. Я саме витирала з килима вино.

— Ти щось занадто тиха, Лі. Сидиш, вдаєш із себе тишка.

— Що? — підвела погляд, нічогенькі докори. — Що ти сказала?

— Ти мене чула! Дістала вже, сидиш собі, як зле сіре мишеня й гигочеш за моєю спиною.

— Я не… — почала непевно, згадуючи, як не втрималася від Ніниних коментарів, коли ми щойно приїхали. — Я не мала того на увазі.

— Гадаєте, ви такі ідеальні? — Фло аж задихалася. Я навіть думала, вона зараз розридається. — Ви думаєте, ви такі чудові зі своїми роботами, квартирами в Лондоні?

— Фло… — мовила Клер. Узяла її за руку, проте Фло її відкинула.

— Годі тобі, — встряв у розмову Том. — Я не знаю, хто це зробив, проте обіцяю, це востаннє. Більше не будемо, — він поглянув на нас. — Правда ж? Ми обіцяємо, добре? Цього разу все по-справжньому.

Том намагався допомогти, проте неприємне відчуття засіло всередині. Нам варто було би прикусити язика ще після того першого разу. Утнути таке вдруге — нарватися на проблему, викликавши лише лють та обурення у Фло.

— Тобі не з-з-здається? — спитала я знервовано.

— Мені з-з-здається, що тобі краще стулити рота, — люто викрикнула Фло, імітуючи моє заїкання з неприхованою точністю. Мене настільки це вибило з колії, що я навіть… ну не змогла знайти відповідь. Стояла із роззявленим ротом, витріщившись на неї. Таке враження, що я отримала ляпаса від телепузика.

— Годі тобі, — втрутилася Клер. — Ще одна спроба, Флорсі? Цього разу я обіцяю — все серйозно. Якщо знову все спаскудять, матимуть справу зі мною.

Фло тремтячою рукою вхопила чарку і випила залишки вина. Важко сіла біля столу, поклала руку на планшетку.

— Остання спроба, — рубонула вона. Усі кивнули, я неохоче поклала пальці на планшетку.

— Запитаймо цього разу… — заспокійливо запропонував Том. — Спрямуємо процес у потрібне русло. Як щодо… Клер та Джейм житимуть разом довго та щасливо?

— Ні! — гучно заперечила Клер. Відповідь була настільки різкою, що ми від подиву навіть голови повернули. — Ні, слухайте, я лише… Я не хочу втягувати сюди ще й Джеймса. Гаразд? Дивне відчуття. Це, звісно, весело, проте не хочу, щоб якась там ручка мені наверзякала, що я розлучусь іще до тридцяти.

— Як скажеш, — м’яко відповів Том, проте я відчула його подив. — Як щодо мене тоді? Скільки років сімейного щастя відсвяткуємо ми з Брюсом?