Степан озирнувся на лаву козаків, на селян, що стояли поруч, на хлопця-втікача перед ними, немовби хотів зберегти цю картину навічно, а потім мовчки розвернувся та пішов до штабу — по свій вирок, обминути який все одно неможливо, та й нечесно це.

У просторій кімнаті було накурено. За столом сиділи з одного боку Явір зі своїм заступником — інженером Грушкою, що опікувався друкарнею. Тут-таки знайшов собі місце і Остап, який до того заступав командира, зайнятого на переговорах. З іншого кінця столу розмістилися оунівський провідник Крук, зовсім не схожий на крука русявий, високочолий молодик, в оточенні почту з двох старшин. Розмова вже мала підвищений тон.

— Ми будемо бити ворога, які б знамена він не піднімав, тим більше, що вони у всіх червоні — що в німців, що в совітів, що в поляків, у цих хіба що з білим. Ми вже москалям багато разів вірили — ще з часів УНР, — гаряче доводив Яворенко, і чуб його, звільнений з полону шапки, мотилявся, як грива у коня.

Крук скривився, бо сам воював під червоно-чорним партійним прапором, у той час як ФУР — під державним, синьо-жовтим.

Степан бачив, що командирам поки не до нього і відчув дивне полегшення, хоч це і було неправильним — ховати свою провину за клопотом керівників. Неправильно, але все-таки дарувало ще кільканадцять хвилин життя.

— Ти мене не агітуй! — вибухнув Крук. — Ту не про прапори справа, а про тактику. Як москаль на себе відтягне основні сили німців, нам що, гірше буде від того? Хай б’ют одне одного, а ми дамо собі спокій.

— Пане провідник! — втрутився інженер Грушка. — Не мені вам казати, що робили совіти на нашій з вами рідній Галичині. І ви то все хочете їм пробачити?

— А як совіти з поляками си домовлять? Чи з німцями?

Яворенко вибухнув:

– І ти вирішив, що домовишся першим? Щоб полякам чи німцям не дати? Так це не вийде. Попереджаю. Ми з москалями не домовляємося. Бо коли таке було, щоб москаль своє слово тримав?

— Як ви не розумієте…

— Ні, ну скажи, коли? — Яворенко періодично стукав по столу п’ястуком, і після особливо сильних ударів інженер Грушка поправляв окуляри на тонкому носі.

— Нам не вигідно зара брати бій, — кип’ятився Крук. — Хай си пройдут, а коли будуть си вертати, тут ми їх і зустрінемо сь.

— Так нехай пана відділ і пропускає. А ми пощипаємо їх і дорогою туди, і зворотно, — підключився до суперечки Остап.

— Це не є можливим, — оунівський старшина, що сидів ближче до вікна, теж встряв у розмову. — Бо як вони почнуть си стріляти, то вже не розберут, де ми, а де ви.

— Ну то вдаримо їх разом! — запропонував Яворенко майже весело. — Як там співають: «Нам поможе Святий Юрій і Пречиста Мати німця во-о-оюва-а-а-ти».

І всі фурівці, неначе збиткуючись, підхопили разом:

— Чи ти лях, чи москаль — будемо стріляти!

Нумо, хлопці до бо-ою!

— Тьху на вас! — розлютився Крук. — Ти, Яворе, з вогнем граєш. Розводиш отаманщину, коли тра усім об’єднатися під єдиним проводом проти спільного ворога.

— Під твоїм? — уточнив Яворенко.

— Проводом ОУН.

— А яким саме проводом? — єхидно перепитав Остап. — мельниківського чи бандерівського?

— У нас тільки один провід — ОУН революційної.

— Тобто бандерівської, — зіщулився Остап. — А мельниківці із цим згодні?

Від Остапових кпин і без того виведений з рівноваги Крук вже ледь стримувався.

— Так зване ОУН Мельника — колабораціоністи. Не змушуйте мене ту давати вам вишкіл у політичній грамоті.

— Не заривайся, Остапе, — Яворенко поклав долоню на лікоть свого заступника. — Ти, Круче, правильно говориш про об’єднання. Але зрозумій. Загнати усіх під себе у вас не вийде. От у нас, дивися, я і Грушка — гетьманці. Остап — петлюрівець. Куций оно сидить — чотовий поруч зі Степаном здивовано підняв обличчя. — То він — творчий націоналіст, з Фронту національної єдності. Правильно я кажу, Куций?

Той кивнув і почервонів, явно заскочений такою увагою до власної персони.

– І не він один. А ще у нас є українські монархісти. А ще — УНДОвці, анархісти, прибічники Українського центрального комітету і ще багато хто. Ми усі думаємо по-різному, а воюємо разом.

– І дужо навоювали сь? — криво посміхнувся Крук.

— Та трохи є. Принаймні у тебе до нас руки короткі, — вишкірився у відповідь Явір.

Фурівська старшина схвально загуділа. Степан Шагута намагався уважно слідкувати за перебігом суперечки — це відволікало від сумних думок про зроблене чотою на дорозі у Дубно. А додаткової напруги цій, здавалося б, суто теоретичній дискусії надавало те, що учасники були озброєні не лише аргументами, але й налаштованою зброєю.

— Це все тому, що у нас — демократія. От бачиш, ми й чотових покликали, щоб не думали, що за їхніми спинами про щось із вами торочимо. Бо об’єднати ідеологічно різні сили можна тільки на основі демократії, — повчально підняв пальця вгору командир Фронту.

— Демократія — то не для війни, — серйозно заперечив Крук. Відчувалося, що він був добре підкутим у політичних дискусіях. — Здобудемо Українську державу, тоді поговоримо про демократію. А здобудемо, тільки об’єднавшись під залізною рукою проводу ОУН і його провідника Степана Бандери.

Це прозвучало зовсім як на партійному мітингу.

— А якщо ми не згодні під Бандерою? — знову зіщулився Остап. — У нас є не гірші партійні лідери.

— Ваші партії вже довели УНР до поразки. А ОУН — то не партія. ОУН — то провідна національна сила, яка вища за будь-які партії. І тому ми переможемо. Хто піде проти нас, той піде проти нації. І нація залізною рукою покарає зрадників.

З цими словами Крук підхопився і пішов до дверей. За ним, не прощаючись, почимчикували й супутники.

— Нажили ми собі ворогів, пане командире, — услід їм зауважив Грушка.

— Одним більше… — махнув рукою Яворенко і обернувся до чотових, що стояли попід стінкою. — Сідайте, хлопці, до столу, будемо про своє балакати.

Усі взялися розсідатися, прилаштовуючи зброю та розстібаючи свитки. А Остап раптом затиснув двома пальцями носа і, перекривляючи Крукові мітингові інтонації, виголосив:

— Під залізною рукою провідника Степана Бандери! Під три чорти! Кроком руш!

Хлопці зареготали. Яворенко витер вуса, стираючи з лиця непрохану посмішку і підсумував:

— Політичну дискусію завершено. Бо у нас є інші справи. Дуже цікаві справи, — з цими словами він глянув у бік Шагути і пересунув до себе від Остапа до болю знайомий стос паперів.

У Степана похололо під серцем. Очевидно, що настала його черга.

І коли всі розсілися, Остап раптом скомандував хрипким від суперечки голосом:

— Чотовий Шагута!

— Тут! — рефлекторно висмикнув себе з лави Степан, а в голові пострілом пролунало: «От воно!».

— Командування Фронту української революції оголошує вам подяку!

— Служу Україні! — Степан завмер у півприсяді, від несподіванки несила ані до кінця підвестися, ані сісти на місце.

Голос Остапа набув офіційного, пишного тону:

— Чотою Шагути знищено особливо небезпечних німецьких агентів, представників самоназваної Автономної церкви, які проводили роботу з ліквідації українських парафій греко-католиків та православних, щоб із них зробити одну пронімецьку церкву. Документи про все це містилися у портфелі, конфіскованому у машині. Під час своєї геройської операції чота знищила голову цієї так званої церкви з помічником, зрадників і німецьких запроданців.

Усі погляди зупинилися на Шагуті, а він продовжував висіти між столом і лавою, ніяк не приходячи до тями, і тільки цівка поту стікала скронею.

— Молодець! — коротко підсумував Яворенко. — Україна тебе не забуде. Сідай.

І тільки тепер, почувши команду, Шагута мішком осів на лаву.

Як пройшла нарада, щиро кажучи, він не помітив — щось відповідав, коли запитували, дивився на мапи, отримував накази. А коли повернувся до своєї чоти, довідався, що кулеметник Любко на світанку утік з-під варти і повісився у лісі на власному паску.

За зв’язок із мертвими традиційно відповідають жінки. Бо саме до них уві сні з’являються покійні родичі, щоб поділитися передбаченнями та поскаржитися, що могилку ніхто не відвідував. Саме жінки ретельно зберігають фотографії та дрібнички, які нагадують про тих, хто пішов. Жінки пам’ятають дати відходу, так само, як і народження предків — адже і тоді, і тоді у нас заведено поминати. Ну і, звісно, Проводи — головний день для більшості жінок, і в народі так і зветься — Бабський Великдень.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: