— Однак, ти дуже красномовний, —промовив товстий Енді. — Слово чести, що ти бувби найкращим оратором перед муміями династії фараона Аменомтеха II, коли б забажав, і мав би собі окремий номер без ванни й безплатний стіл на острові.* Однак, про що ж ти мене питав?

— Слухай. Енді! Коли б ти міг кожним своїм «що» знищити одного консерватора, то Кулідж* міг-би спокійно викреслити із свого виборчого списку Неваду, Каліфорнію, Юкатан і Техас. Разом з тим він міг би ліквідувати свої діла, надіти драні черевики, найняти кватирю за 4 долари на місяць, замовити один бутерброд і сісти писати вірші в стилі «модерн» до журналу «Сімпліціссімус». Я тебе питав, як твої діла! Розумієш?

— Розумію. У всякому разі студент не більше розуміє свою відповідальність за порушення громадської тиші в той час, коли признається в коханні, з жахливою фізіономією, наче тільки-що вислухав від папи благословіння й дістав безплатну індульгенцію.

— А що нового? — запитав я.

— Нового? Кулідж підчас промови раптом завагітнів від Морґана* й родив на трибуні незаконну дитину. Рокфеллер її виховав і назвав Фінансовою Кризою, чи щось подібне до цього. Через це в моїй касі багато дефектів. Навіть жодного долара на пляшку пива. Можеш бути певним, що хоча б за одно це Куліджеві не бути президентом після цих виборів.

— Що ж ти гадаєш робити?

— На порядку денному закон ваги Архимеда щодо Куліджа. Цей закон говорить, що витиснення повітря з сенату пропорційне зростанню вилиць і щелепів Куліджа, при діягнозі Товстого Енді.

— Тоб-то, ти хочеш?..

— Тоб-то, я хочу зробити Куліджеві консультацію!..

— Це сон сивої кобили, Енді!

— Чому? Я просто хочу зробити Куліджеві щось таке, щоб він не родив ще щось подібне до фінансової кризи, по-друге ж, у преріях тепер сивих кобил немає.

— Не в тім річ. Передусім те, що тебе не пустять навіть глянути на сенат, а не тільки в самий сенат, і тим більше — до Куліджа.

— Бре-е-ше-еш!.. Передусім... Підожди. Біль...

Енді встав і підійшов до хазяїна «Дідусика Каррігана», що стояв біля буфету, нахилившися в наш бік.

— Слухай, ти, — сказав йому Енді. — По Техасько-коров'ячій конституції щелепа твоя повинна бути вертикальною рівнобічно отій бочці пива, а замість того вона в тебе горизонтальна й ображає великого Ісака Ньютона. Дай, я її тобі виправлю.

І Енді виправив щелепу відповідним способом, так що хазяїнові «Дідусика Каррігана» залишилося тільки сплюнути зуби й поклонитися святому Христофору.

— Це за підслухування, — сказав мені Енді, знову сівши.

— Ну, то я тобі сказав, перш за все, що не такі вже зараз часи, як були раніш. Трійця сіла в калошу «Gum-trust Comrany», а Аристотель годиться хіба на каучукові латки до черепу професора теології. Так? А якби Єгова з'явився на землю з своїм єдиним оком,* його б заарештувала бляха № 14 на розі Восьмого авеню за неблагонадійність і притягнення уваги.* Ну, а Сашка Македонського заарештували б, як інтернаціоналіста-терориста, і посадили б на електричний стілець. Так?

— Так!.

— Ну, а тому ніякого чуда або сну сивої кобили з каліфорнійського злучного заводу в мойому бажанні вбачити не можна, бо не такі часи, щоб чомусь дивуватись, і потім, знову повторюю, сивих кобил тепер мало, — більше рябі.

— А знаєш, Енді, хто ти?

— Людина.

— Ти коров'ячий хлопчик з техаських прерій, син чирокеза.*

— І все-таки людина.

— Але на тебе не дивляться, як на людину, а як на твою кобилу, бо ти кров небезпечного сфінкса — темної раси, що колись прокинеться. Це так само вірно, як те, що банк «Морґан і К°» завжди був банком «Морґан і Морґан без К°».

— І все-таки людина! Це так само вірно, як те, що в Товстого Енді, ковбоя з Техасу, є чотири бравнінги, які збивають верхній палець з дулі на 100 сажнів.

— Тьху, рокфеллеровська твоя душа! Я знаю, що ти людина, та поштивий маклер Демб О'Долар тебе за людину не вважає!

— Заткнись, Біль! Там, де Товстий Енді сказав, що він людина, він коровою з ферми вже не буде, бо инакше... 900 атмосфер унутрішнього тиснення і повний кредит обох моїх рук для розстрочки ребер. Заткнись, Біль! — повторив Енді.

— Ну, досить. Але, скажи ж ти мені, як ти доберешся зі своїм кредитом до Куліджа, хоча б для того, щоб плюнути йому в пику й продати мідяні акції?

— Заткнись, Біль! Депутатам хід у сенат не забороняється.

— Я не бачу жодного звязку між кислим депутатом і Товстим Енді з Техасу, що його батько жер людей, як біфстекси, на коров'ячому маслі.

— Заткнись, Біль! Товстий Енді ввійде в сенат депутатом сенату. Це так же вірно, як те, що герцог Бургундський по рівній лінії має своєю прабабунею малпу,* а по діягоналі — пляшку пива тієї ж назви.

—Ти?

— Я.

— Коров'ячий хлопчик із Техасу, син чирокеза?

— Людина.

— Може ти на конституцію маєш надію?

— До морґанівського диявола конституцію! У мене своя є.

— А хто ж тебе депутатом обере?

— А хоча б оце диявольське містечко, де наші кобили зіпсували собі копита й тепер їдять торішній чапараль.*

— Але тут депутата висувають консерватори.

— Тоді моя кобила повертає хвостом до сходу й їде до «Солом'яного Метіса» за п'ять миль звідціля.

— І там теж консерватори!

— Пішов к чортам!

— І там теж консерватори!

— До чортової бабуні, до піраміди Хеопса, до фараона Тупоталахем... тьху... мона, до боббі з Другої авеню, до алігаторів єгипецьких, до масла з дулею, до...

— І там теж консерватори! —добив я Енді.

— Тоді я зістаюся в цьому містечку й провалю їх, як пляшку «Екстра Дрей» у «Дідусика Каррігана»! Розчав мене господь з Бродвей Стріт!!! Розчав мене Ілля пророк блискавкою з електричного акумулятора Едіссона! Побий мене корсетом свята Варвара з Тринадцятого авеню!!! Побий мене золотий з бриліянтами хрест із собору Паризької Богоматері! Побий мене, хто хоче, Біль, коли не провалю всіх консерваторів не тільки в цьому містечку, але й на всіх планетах, — зайшовся прокльонами Енді.

— Як же ти провалиш їх? — запитав я в Енді.

— І фізично, і морально.

— Як саме?

— Там буде видко.

— Але, запам'ятай, Енді, що провалити консерваторів буде трохи тяжче, ніж змусити забалакати Валаамового осла з 128-ї сторінки біблії південно-мексиканського квакера, що його батько був ханжею з ради чотирьох на Солоному озері і, одружившися з тисяча чотирма відьмами Брокену, здох од знесилля на руках Деві О'Хеліхана. Крім того, Енді, коли тебе й виберуть, на що в тебе шансів стільки, скільки у свині, яка попала до свинобійні, на життя, то в сенаті на тебе й не глянуть.

— Глянуть.

— Брешеш, Енді!

— Глянуть, бо я поставлю Куліджеві таку діягнозу, після якої він матиме змогу поміркувати, що, власне, Шопенгавер песимістичніший від Монтеня, а Монтень підходящий філософ для мешканців лазарету. А там недалеко й до дискусій.

— Одначе! — сказав я.

— Котись, бо стрілятиму, — сказав Енді. — Твоє «одначе» може передавити всіх капіталістів світу й одного кабана з половиною, з додатком в одного патера, навчителя недільної школи в понеділок, молодої без молодого й пляшки віски.

— Одначе!

— Заткнись.

— Одн...

Далі я нічого не пам'ятаю. Було вражіння, наче мене придавили Кумберлендські гори або припестила Стіннесова дочка з посагом у мільярд карбованців валютою. Я чув, як у розпуці дзеленькали шибки «Дідусика Каррігана» і жахливо верещали люди, наче йшли на месу до Ватикану. А серед усього цього переді мною, як ві сні, літав Томасом Торквемадою* Товстий Енді, і, стріляючи з своїх бравнингів, устигав у той же час кредитувати всіх вільною рукою, що їй позаздрив би й Джім Хенфорд, чемпіон боксу.

Один з таких кредитів, мабуть, одержав і я. Коли я отямився, в очах застилало туманом з Місісіпі, а в невідомих преріях паслись рябі кобили, ціною в 1.000 доларів з розстрочкою кожна.

Досить добре придивившись, я міг так же ясно бачити свої губи, як шматок голяндського сиру, що зветься місяцем і є головним фактором розвитку кохання.