В її словах стiльки було запалу i сама вона свiтилась такою жагучою красою, що Нескуба на мить завагався: а може, й справдi облишити мрiю про Землю? Закоренитися тут, започаткувати нову цивiлiзацiю? Але нi, його натура не могла примиритися з цим. Вiдчував гiркоту на душi, а "новопланетникiв" вважав мало не вiдступниками. Та нiчого не вдiєш, коли вони взяли гору.

- Ну що ж, - зiтхнув капiтан, закриваючи нараду, - нехай буде так, як того хоче бiльшiсть...

"Вiкiнг" почав заглиблюватись у "Пояс життя".

Минали довгi, тяжкi роки, протягом яких екiпаж "Вiкiнга" зазнавав жорстокої скрути, коли нервове i фiзичне виснаження навiть у найвитривалiших викликало апатiю. Навколишнiй простiр здавався пустелею без берегiв, у глибинах якої ледь мрiли свiтнi цятки. Життя на кораблi зробилося таким одноманiтним, що iнколи здавалося, нiби зупинився час. Звичайно, робилися спроби розворушити, чимось зацiкавити людей - iгри, вiкторини, спектаклi i т.п., але нiщо не могло сколихнути тяжкої води байдужостi. Навiть шахи... Не нудьгували тiльки вченi та ще Алк, - той у своїй оранжереї невтомно провадив селекцiйнi дослiди. Лише вiдкриття, може, навiть потрясiння могло збадьорити екiпаж, зарядити наснагою. I таке вiдкриття сталося. На 6-му роцi нового лiточислення недремнi вартовi космосу - астрономи - помiтили планетну систему, досi приховану вiд їхнiх очей хмарою космiчного пилу.

Звiстка, наче електричний розряд, миттю пронеслася по всьому кораблю.

- Планети?!

- Невже це правда?

- Пристань...

- Нарештi!..

Люди нiби прокинулись зi сну: вигуки, смiх, жарти, - усiх охопила ейфорiя.

А в рубцi керування йшла iнтенсивна робота. Дослiджувались параметри планет, спектр центрального свiтила, яке мало незвичайну будову, плескатий, видовжений диск, його фотографiя тремтiла в руцi Нескуби, капiтан з гiркотою думав: "Чуже сонце..."

Майже пiвроку бортового часу втратили на попереднє вивчення планетної системи. Iз вiсiмнадцяти масивних планет для посадки обрали п'яту, яку одразу ж i охрестили: Гантеля. Маса її майже втричi перевищує масу Землi, а за формою вона скидається на гiгантську гантелю. (Iншi також мають неправильну форму - то схожi на бруски, то на зрiзанi пiрамiди тощо).

Основнi характеристики Гантелi:

- Атмосфера має приблизно 32% кисню, 65% азоту;

- тяжiння помiтно рiзниться на полюсах i в центрi, в середньому

на якихось 15-20% перевищує земне;

- гiдросфера - 31% усiєї поверхнi в основному зосереджена в

океанi, який заповнює центральну впадину помiж двома пiвкулями, тобто

покриває ручку "гантелi". Досить велика хмарнiсть;

- щiльнiсть - 7,5 г/см3.

- Гантеля робить один оберт навколо своєї вiсi за 13 годин.

- Тривалiсть року - 218 земних дiб.

- Ну, що ж, дiм нiбито непоганий, - сказав Iлвала, сподiваючись хоч трохи розворушити капiтана, що похмуро переглядав картки, виданi електронним мозком, - усього є доволi.

Нескуба, помовчавши, буркнув:

- Невiдомо тiльки, чи цей дiм порожнiй...

- О, якщо там є господарi - це ще цiкавiше! Капiтан поглянув на нього, як на пiдлiтка:

- Цiкавiше... А що, коли вони агресивнi? Що, коли їхня мораль велить проганяти непроханих гостей? Ви над цим не замислювались?

- Правду кажучи, менi це й на думку не спадало, - спокiйно вiдповiв Iлвала.

- А ми ж зовсiм беззбройнi. Це вас не турбує?

- Анiскiлечки. Я глибоко впевнений, що свiй витвiр, який зветься "Людство", Природа видала в одному-єдиному екземплярi.

- Цей висновок, можливо, справедливий щодо нашого Всесвiту, поступився капiтан. - А де гарантiя, що в цiй, сусiднiй сферi немає ще одного примiрника?

Павзевей, що сидiв за пультом керування, обернувся до спiврозмовникiв:

- Нiчого, якщо й є, то ми встигнемо пiдготуватись! Вийдемо на планетарну орбiту - пильнiше придивимось до планети...

- Звичайно, таких гарантiй немає,- замислено сказав психолог,- але вiрогiднiше припустити: раз фундаментальнi закони Природи зберiгають свою силу i тут...

- Саме з огляду на це, - перебив Нескуба, - можна сподiватись, що й тут виникла мисляча матерiя!

- Якщо виходити з припущення iзольованостi, окремiшностi свiтiв, - не вiдступав Iлвала. - А я дотримуюсь того погляду, що всi вони, скiльки б їх не було, поєднанi мiж собою i становлять, якщо хочете, єдиний Надвсесвiт.

На це Нескуба не вiдповiв нiчого, лише знизав плечима i знову взявся перебирати картки.

Iлвала подався до обсерваторiї, де Лойо Майо та Олександр Осипов навперемiну спостерiгали жадану для землян планету.

З усього екiпажу чи не найбiльше радiв Алк. Це ж тiльки подумати: тридцять два вiдсотки кисню! Отже, чого-чого, а хлорофiлу на Гантелi хоч вiдбавляй, рослинне життя, певне, буяє. Отам вiн зможе селекцiонувати... I Космiчну Алку вiдродить.

Зустрiвши Еолу, яка поверталась iз медичного блоку, запросив її до оранжереї.

- Вiдкрию вам секрет, - сказав, схиляючись до неї i нiби ненароком черкнувшись щокою її щоки. - Окрiм зерен злакiв, я тут маю насiння квiтiв... Як ви гадаєте, приживуться на Гантелi земнi квiти?

Подих ботанiка грiв Еолину щоку, i жiнка вiдхилилася. "Невже таки закохався? - думка про це збентежила її. - Цiкаво б почути, як вiн освiдчується..."

Промовила чомусь занадто голосно:

- А чого ж! Може, Гантеля буде до них ласкава.

- Ну, а ви, Еоло, - все дужче розпалювався Алк, - ви будете ласкавою... до них?

- Ще б пак! - не стримала усмiшки. - Кожна жiнка любить квiти.

Алк необережно схопився з мiсця, присоски його пiдошов з ляскотом одiрвалися од пiдлоги, вiн замахав руками i... поплив по оранжереї, вигукуючи:

- Я прикрашу квiтами всю планету! От побачите...

Палку ботанiкову балачку перервав зойк i чортихання - Алк зненацька вдарився колiном об арматуру. Перебираючи руками, дiстався до металевого стiльця i вже й рота розкрив, щоб продовжити розповiдь про свої плани пiдкорення планети, коли з гучномовця пролунало:

- Увага, увага! Всiм зайняти свої мiсця!

- Можете лишатися тут, - великодушно запропонував Алк.

- Нi, я пiду, - вона вiдчинила дверi. - Сказано ж: свої мiсця!

Ботанiк дивився на зачиненi дверi i на сiрому тлi бачив її бiлий силует. "Оце космiчна квiтка! - подума-лось ботанiку. - Пишна, як... як..." В уявi одна за одною виникали троянди, пiвонiї, лiлеї...

А гучномовець закликав:

- Негайно зайняти свої мiсця!..

"Певне, виходимо на планетарну орбiту, - подумав Алк, вмощуючись у протиперевантажувальне крiсло. - Хоча б уже швидше..."

- Починаю вiдлiк часу. Дванадцять, одинадцять, десять...

"Нехай би краще замiсть Кантора - Нескуба... - снувалося в Алковiй головi. - Отодi б Еола... Ну й дурнi ж з'являються думки... Нечесно так, погано. Нехай вiн буде живий i здоровий... А Еола... Еола хай розлюбить його, покине... Дуже просто: "Обрид ти менi, Гордiю, осточортiв. Тiльки й знаєш свiй пульт. А квiтку хоч одну виростив?"

Цiєї митi загримiли двигуни, по велетенському тiлу "Вiкiнга" пройшов дрож.

11

Все вирувало на "Вiкiнгу": готувалася висадка експедицiї на Гантелю. Iнженери-механiки перевiряли "Гондолу", яка має облетiти Гантелю на невеликiй висотi - "заглянути планетi в очi", як сказав Iлвала, i визначити мiсце для висадки землян. Звичайно, капiтан не полишив без уваги нi операторiв зв'язку, що готували лазерну лiнiю, нi вчених, що перевiряли бортову апаратуру, нi працiвникiв харчоблоку, якi вкладали iндивiдуальнi пайки в герметичнi пакети, нi медикiв, що комплектували аптечки, - встигав за всiм простежити, пiдказати, порадити. Лише про Еолу вiн, здається, забув, зате вона поглядала на нього люблячим оком, отакий - у русi, в кипучiй дiяльностi - чоловiк пiдносився над сiрiстю буднiв, робився iнакшим, натхненним.

Згодом (уперше, коли вiн хапливо обiдав) запримiтила ознаки нервозностi. Жестикуляцiя, рiзкий голос. Чому б це? Перевтомився?