Повiки в Сiагуру склепилися, гудiння в головi стихло, натомiсть учений почув шум прибою i нiби побачив Сахарське море. Ах, як йому зробилося гарно пiд щедрим африканським сонцем!..

А Саке Мацу, трохи повернувши голову, дивився на зубцi гiр, що вхромлювалися в небо, i згадував довершений конус Фудзi, який нiби пливе в повiтрi...

Павзевей, глянувши на годинника, ввiмкнув систему зв'язку.

- Я - "Гондола", ви мене чуєте? Я - "Гондола"...

- I чуємо, i бачимо! - пролунало з овального екрана, де виринуло обличчя капiтана Нескуби. - Як там у вас?

- Посадку зробили успiшно. Почуваємо себе... - Павзевей глянув на Саке Мацу - той кивнув головою, - потiм на сонного Сiагуру, - почуваємось трохи втомлено, але добре.

"Трохи втомлено..." Не буде ж Павзевей доповiдати капiтановi, що кiлька разiв - над гiрськими пасмами i над океаном - вони потрапляли в жахливi ситуацiї, коли, здавалось, загибель неминуча. Над горами на "Гондолу" налетiв лютий шквал, закрутив, пожбурив у шалену круговерть, вони втратили керування, орiєнтацiю. I все ж таки Павзевею якимось чудом пощастило вирватись iз цiєї зони. Вiд кам'яного бескеття "Гондолу" вiддiляв промiжок не бiльше десятка метрiв.

Або над океаном. Буря виникла цiлком раптово, небо змiшалося з водою, i в цьому хаосi почалися такi електричнi розряди, якi хiба що могли приснитися в страхiтливому снi. Не блискавки, а цiлi стовпи яскраво-синьої плазми постали в океанi, i кожен тримався по кiлька хвилин. В якомусь екстазi природа споруджувала грiзний у своїй величi храм, невдоволена, трощила його, кидала в безодню i тут же зводила новий - ще грандiознiший.

Павзевей скеровував "Гондолу" в коридори помiж електричними колонадами, потерпаючи на саму думку, що може зiткнутися...

Було вiд чого "трохи втомитися"...

- Вiтаю вас! - Нескубин голос потеплiшав.

- Дякую. Сподiваюсь, на "Вiкiнгу" все гаразд?

- Так, усi здоровi, настрiй пiднесений. Радiють, що не виявлено аборигенiв, i цивiлiзацiю на планетi випадає починати з нуля.

- Мабуть, так воно й буде, - кивнув Павзевей. - Жодних ознак дiяльностi мислячих iстот ми не помiтили.

Так, нi шляхiв, нi мостiв, перекинутих через рiки, їхнi об'єктиви не зафiксували. А от кам'янi споруди... "Гондола" пролiтала над величезною рiвниною, коли на обрiї з'явився силует мiста. Першим його помiтив Сiагуру, що вiв спостереження по лiвому борту. "Мiсто!" - вигукнув планетолог, i в усiх стрепенулися серця. Невже справдi? А може, то мiраж? Павзевей скерував "Гондолу" в той бiк. I в мiру того, як вони наближалися, мiсто ширилось, виростало. Нi, це не мiраж. Ось уже добре видно потужнi фортечнi стiни, високi вежi, бiлостiннi палаци... Покружляли навколо, не зважуючись одразу пролетiти над мiстом, а коли перетнули його, то побачили, що це витвiр природи, її архiтектурна фантазiя...

- Жодних ознак? - перепитав Нескуба. - Це полегшує ситуацiю.

- Правда, одне мiсто ми вiдкрили...

- Що ви сказали? - нахмурив брови капiтан.

- Мiсто... збудоване природою. Справжнi архiтектурнi ансамблi в монументальному стилi. Майдани, вулицi, арки...

- То, може... мертва цивiлiзацiя?

- Виключається. Ми переконалися - гра природи. Але в майбутньому... Павзевей оглянувся на сонного Сiагуру. - В майбутньому, може, й виникне мiсто... Першим це чудо помiтив планетолог, то чи не назвати його iменем?

- Мiсто Сiагуру, - капiтан скинув бровами, - звучить непогано. Що збираєтесь робити зараз?

- Кортить якнайшвидше вийти на поверхню планети. Пил уже, здається, осiв...

- Можете виходити, - кивнув з екрана капiтан. - Зв'язок не вимикайте: ми всi тут хочемо побачити цю знаменну подiю.

- Зрозумiло.

- I хоча нi тварин, нi птахiв, за вашими спостереженнями, на планетi нема, ви мусите добре пильнувати, - по-товариському суворо нагадав капiтан. - Згодьтеся: не виключена можливiсть мiмiкрiї.

- Звичайно.

- I в синiх заростях, може, причаївся синiй дракон, - усмiхнувся Нескуба.

- Вiд "Iнструкцiї" не вiдхилимось нi на йоту, - запевнив командир "Гондоли".

- Не забувайте: "Iнструкцiя" не може передбачити усi можливi випадки.

- Там є пункт про iнiцiативу, iнтуїцiю, - спокiйно вiдповiв Павзевей. Вiн добре зрозумiв капiтанiв натяк на його, Павзевея, гiпертрофовану пунктуальнiсть.

- Бажаю успiху.

Екiпаж "Гондоли" одразу почав готуватися до виходу. Вони ще висаджуватимуться у бiлих полярних областях i в синiх лiсних масивах, у гiрськiй мiсцевостi i на берегах рiчок серед широких блакитних рiвнин, зрештою, звикнуть до цього. Але перший вихiд на планету не забудеться довiку.

Павзевей поторсав планетолога за плече i в такий спосiб швидко повернув його з берегiв Сахарського моря сюди, на Гантелю.

- Приготуватись до виходу назовнi, - дав команду Павзевей. - Ви удвох виходите, я залишаюсь бiля пульта.

- Iсторичний момент, - сказав планетолог Сiагуру, пiдводячись iз свого крiсла. - О, Гантеля вже накинула на нас гравiтацiйну сiть.

- Адаптуємось, - обiзвався Саке Мацу. - I невагомiсть остогидла.

Сiагуру, за звичкою, хапаючись то за спинки сидiнь, то за петлi, що звисали з обшивки, похилитав до вихiдного люка.

- Скафандр, - сказав Павзевей.

- Навiщо? - здивувався Сiагуру. - Склад атмосфери вiдомий... - Його бiлозуба посмiшка могла обеззброїти хоч кого, але тiльки не Павзевея. - I температура оптимальна... як у тропiках...

- "Iнструкцiя", - твердо сказав командир, вставляючи мiнiатюрного навушника.

Планетолог перестав усмiхатися, бо коли вже йдеться про основний закон зореплавцiв, то тут не до жартiв. Дiстав свiй бiлий, як снiг, скафандр i почав надягати. Те саме робив i Саке Мацу, тiльки в нього скафандр був яскраво-жовтий. Перевiрили один в одного численнi застiбки, взяли деякi прилади (магнiтометр, спектрометр тощо), не забули й про iнструмент,- все це настовбурчило накладнi кишенi, наповнило ранцi, що горбились на плечах.

Дивлячись на їхнi незграбнi постатi, Павзевей вибачливо сказав:

- Пiсля того, як зробимо хiмiчнi аналiзи повiтря, грунту, рослин i якщо вони виявляться прийнятними, коли визначимо рiвень радiацiї i вiн не перевищуватиме норми, - отодi можна буде i в звичайних робочих костюмах...

- Все буде нормально! - прозвучав у командирському навушничку голос Сiагуру. - Ця планета вже на такiй стадiї розвитку... .

- Не "ця планета", - перебив Саке Мацу, - а наша Гантеля. Пора звикати.

- Слушно, - докинув i собi Павзевей.

- Згода, - провадив далi Сiагуру, - наша Гантеля, наша Гантеля! Так от, ця планета, тобто наша Гантеля, перебуває на такiй стадiї розвитку, коли їй не вистачає нас...

- Можна заходити до шлюзової камери, - сказав Павзевей.

З висоти вiсiмнадцяти тисяч кiлометрiв - там пролягає стацiонарна орбiта "Вiкiнга" - земляни, затамувавши серце, стежили, як "Гондола" викинула драбинчастий пандус i як по ньому зiйшли на поверхню планети два їхнi товаришi.

Сталося!

Сiагуру i Саке Мацу переставляли ноги обережно, нiби вивiряючи грунт на мiцнiсть, нiби ще не вiрячи, що тут, на цiй неймовiрно далекiй планетi, такiй не схожiй на рiдну Землю, доведеться боротись за життя їм, їхнiм дiтям, онукам i правнукам...

Та ось першi люди на Гантелi оговтались, пiшли твердiшим кроком, хоча й перевальцем, бо вiд незвички їх похитувало, наче п'яних. Вони таки й справдi сп'янiли вiд радостi, що пiсля довгих рокiв, сповнених небезпек, мiжзоряний Гольфстрiм винiс їх до справжнього порту.

Саке Мацу i Сiагуру обернулися, щоб їх обличчя видно було на екранах "Гондоли" i "Вiкiнга", i привiтально помахали руками.

Сталося!

Планетолог хотiв щось сказати, але тiльки поворушив губами: так схвилювався, що йому забракло повiтря, не мiг вимовити й слова.

А Саке Мацу подумки прощався зi своїм Фудзi, то вiн йому, бiлоголовому, помахував рукою, Фудзi i всiй Землi.

Сталося!..

13

- От i скiнчилася наша одiссея! - в голосi Алка бринiла дитяча радiсть, очi поблискували. - Я марив цим днем! Вiдкрию вам секрет, Еоло: крiм насiння основних поживних культур, я прихопив чимало й iншого. Будуть у нас i дерева, потрiбнi в господарствi. Негайно оброблю дослiднi дiлянки, проведу лабораторнi експерименти. I почнеться на Гантелi рослинна революцiя!