Свiтило пiдбивалося до зенiту, але навколо домiнували тi ж самi два основнi кольори - червонястий i темний у тiнях. Ця картина скидалася на земне надвечiр'я, i Еола зiтхнула на ту згадку. Апаратну з двох бокiв огортали чорнi пелюстки, вiкна - голубуватi з рожевим полиском, наче сполохи далекої пожежi. Це чомусь ще дужче стривожило знервовану Еолу. Пiдходила задихана, нiби зiйшла на високу гору.

Переступивши порiг апаратної, потрапила в цiлком iнший свiт. Лампи по-земному денного свiтла! Джеркотання апаратури, зеленi хвильки на екранах осцилографiв...

- Як ви сказали? Повторiть ще раз! - гукав оператор, схилившись до невеликого екрана. - Слiди цивiлiзацiї?

Еола пiдiйшла ближче, щоб через його плече поглянути на екран. Звiдти якийсь зарослий чоловiк сипав словами:

- Скелi цi нависають над широкою рiчкою, кожна з них - скульптура, одноокi, розумiєш, голови...

Еола нiяк не могла пригадати, хто це такий - не стрижуться, не голяться...

- Може, там живе Полiфем iз своєю сiмейкою? - глузливо сказав оператор. - Будь обачним, Алк!

"Так, це Алк, - упевнилась i Еола. - I як я одразу не впiзнала... Такi сердитi очi тiльки в нього..."

- Ти знову iронiзуєш,- обурювався з екрана ботанiк, а я кажу: природа такого не зумiє...

- Ну, це вже зухвальство, - в тому ж дусi продовжував оператор. - Вiд тебе, друга природи, я такого не чекав... Якщо природа могла створити отакого тебе...

Вони, мабуть, ще довго так перемовлялися б, та Еола торкнула оператора за плече, i лише тепер вiн помiтив її присутнiсть.

- Ну, гаразд, Алче, i цю твою iнформацiю ми обговоримо. Фотографуй, занотовуй. Цiкавих тобi гербарiїв!

- Усiм привiт,- встиг сказати Алк i розтанув в екраннiй млi.

Оператор пiдвiвся якось трохи дивно, очiкувально дивлячись на Еолу, торкнувся своєї густої бороди i одразу вiдсмикнув руку, наче припекло.

- Я хотiла б... Чи можна викликати "Вiкiнг"?

Уже по тому, як пересмикнулось його лице, вiдчула: щось трапилось.

- Гм... Хiба вам не сказали?..

- Нiхто нiчого не казав...

- Та, власне, нiчого особливого, це буває, - оператор говорив затинаючись. - Усякi технiчнi неполадки...

- Та скажiть, ради бога, що сталося?

- Я ж i кажу: зв'язок - це тонюсiнька ниточка...

- Ну?

- От вона i рветься. Саме це сталося вчора - зв'язок з "Вiкiнгом" перервався. Але я сподiваюсь... Та ви не хвилюйтеся - капiтан Нескуба i Лойо Майо живi-здоровi. А зв'язок...

Еола вже не дослухалася, що вiн говорив про вiдновлення зв'язку - її погляд упав на вузеньку стьожку з рулона, що лежала на панелi екрана пiд щiлиною видачi. Великими лiтерами там було надруковано:

Я радий, Еоло, що мрiя твоя здiйснилася i ти стала матiр'ю! Плекай наших дiток, повернемось - пригорну до серця.

Назавжди твiй Гордiй Нескуба.

Гантеля - Земля.

Еола спаленiла, губи їй затiпались, та вона нiчого не сказала, мовчки затиснула того папiрця у жменi i неквапом пiшла до виходу, сповнена якоїсь незрозумiлої для оператора гордостi.

17

На сiмнадцятому роцi досить одноманiтного польоту в космосi дослiдницький корабель "Орбiс" нарештi натрапив на якийсь об'єкт. Уперше цю свiтну точку помiтив старший екiпажу Анте-Ео i хоч не надавав цьому фактовi особливого значення, вирiшив звiритися з картами. Удвох iз своїм помiчником Кон-Тiро вони переглянули усi зображення, що зберiгалися в пам'ятi електронного мозку корабля, але цiєї точки не знайшли. Тодi почали приглядатися пильнiше, i виявилось, що свiтнiсть об'єкта протягом сталого вiдтинку часу змiнюється у великих межах, отже, це - довгасте тiло, яке обертається навколо поперечної осi.

Незабаром пеленгуюча апаратура виявила i радiосигнали, що надходили з точки простору, де перебуває невiдоме небесне тiло.

- Невже космiчний корабель? - Старший здивовано ворухнув шкiрою над очима. - Як ти вважаєш, Кон-Тiро?

Той, не вiдриваючи погляду вiд оглядового екрана, знизав плечима:

- Досi наша гантелянська наука жодної населеної планети не виявила, ти це добре знаєш, Анте-Ео. У радiусi мiльйона свiтлових рокiв вiд нашої системи взагалi немає планет. I це ти знаєш не згiрш вiд мене.

- "Знаєш, знаєш", - незлобиво повторив старший, погладжуючи свою велику, без жодної волосинки, голову. - Ми багато знаємо, та ще бiльше не знаємо.

Анте-Ео був не тiльки вiдважний, а й мудрий гантелянин, i його помiчник, трохи молодший, Кон-Тiро завжди був охочий подискутувати iз старшим. Коли б вони мали бодай рiдке волосся на головi та ще бороди й вуса, можна було б подумати, що в секторi керування у крiслах сидять два вчених Землi. Але жодної волосини на їхньому тiлi не було - черепи голi, обличчя безбровi й безвусi. Навiть вiй не було. I все-таки вони часом у задумi погладжували пальцями неiснуючi вуса й бороди.

- Iмовiрнiше, що це заблукав якийсь астероїд, - сказав Кон-Тiро, провiвши долонею по гладенькiй шкiрi голови. - Довга призма...

- А радiосигнали?

- Випадковий збiг. Просто астероїд потрапив у сектор, звiдки плине радiацiя. От вiн перемiститься - i джерело сигналiв опиниться збоку.

- Ну, що ж, нам залишається лише почекати, - розважливо промовив Анте-Ео. - Час розв'язує всi суперечки.

- Але скiльки б не минуло часу, гравiтацiйних сигналiв, певне, ми не дiждемось. А хiба космiчний корабель може обiйтися без гравiпередатчика? Не може, це тобi добре вiдомо.

Смагляве обличчя Кон-Тiро освiтилося вдоволеною посмiшкою.

- А чом би й нi? - заперечив Анте-Ео. - Електромагнiтнi хвилi використовувались для зв'язку i в нас, на Гантелi.

- Використовувались... до космiчної епохи. Хто ризикнув би виходити в космос, не опанувавши гравiтацiйного зв'язку? Для гравiтацiйних хвиль немає перепон, вони проходять крiзь усi тiла...

- I це я добре знаю, - усмiхнувся Анте-Ео. - I все-таки... Нашi легенди ще iз передвiку донесли розповiдi про космiчну лiтану. А в тi прадавнi часи про модуляцiю гравiтацiйних хвиль, звичайно, i мови не було.

- Так то ж легенди... - зiтхнув Кон-Тiро. - Чого тiльки в легендах немає... В однiй, наприклад, згадується волосяний покрив голови. Можеш уявити, який кумедний вигляд мали б ми та й нашi дружини, коли б раптом на головi виросло волосся?! Iнколи навiть незрозумiло, чим живилися подiбнi вимисли.

- Усе виростає iз зерняти. В легендах також є рацiональне зерно.

Кон-Тiро, повернувши своє крiсло пiд прямим кутом, здивовано поглянув на старшого:

- Ти вважаєш, Анте-Ео, що в основу легенд i переказiв лягли якiсь реальнi подiї?

- Так.

- I серед наших предкiв, якi поступово розселялися по планетi, були космонавти?

- Мабуть, що були, - не зовсiм впевнено з м'якою усмiшкою сказав Анте-Ео. - Iнформацiя в легендах i мiфах прихована глибоко, треба вмiти її вилущувати.

- Та, звичайно, певна iнформацiя там є, але тiльки художньо-емоцiйна, я вважаю, - мовив розгублений Кон-Тiро. - Як джерело iсторiї, легенди i казки, м'яко кажучи, не витримують критики...

Чим дужче розпалювався Кон-Тiро, доводячи неспроможнiсть фольклору як своєрiдного дзеркала дiйсностi, тим iронiчнiше вiдповiдав йому Анте-Ео i цим збивав свого помiчника з пантелику. Той не мiг уторопати, чи старший жартує, чи справдi здатний читати легенди iнакше, анiж вiн.

- Народна творчiсть - це мiкрофон, в який говорять тисячолiття, - знову загадково усмiхнувся Анте-Ео. - Вiдстань у часi велика, може, для кого й нерозбiрливо.

Тим часом вiдстань мiж "Орбiсом" i невiдомим об'єктом скорочувалась, на екранi почали проступати його обриси - спочатку розмитi, невиразнi, а потiм усе чiткiшi. Нарештi настав момент, коли вражений Кон-Тiро вигукнув:

- Схоже на те, що це - космiчний корабель! - На мить вiдiрвавши погляд вiд екрана, подивився на суворе, без тiнi усмiшки лице Анте-Ео. - Красивi пропорцiї... Велетенський цилiндр завершується конусом... I сигнал звiдти...

Старший, пильно вдивляючись у зображення на екранi, притишено сказав: