Зиркнувши на хронометра, почав пiдводитись: незабаром будуть доповiдати керiвники секцiй i служб. Останнiм часом, у зв'язку з тривожною обстановкою, капiтан спав у команднiй рубцi, i зараз був дуже радий, що Еола не бачить, як вiн пiдводиться з канапи, - немов старий дiд. Уявивши, що бiолог Алк також ледве пересуває ноги, Нескуба трохи втiшився, повеселiв. От кому б личило ходити на чотирьох!
Поки умивався в маленькiй кабiнi, Еола принесла снiданок. На тацi в затискувачах лежали два великi тюбики остогидлого пюре iз хлорели, в маленькiй картоннiй коробочцi - кiлька горошин полiвiтамiнiв.
"Можна б уже й на тарiлочках, - подумав з досадою. - Тюбики обридли".
- Як спалося? - Еола стала навшпиньки i на мить притулилася щокою до його щоки.
- Голова чавунна.
- Мабуть, пiдвищується тиск. - Еола намацала його пульс. - Так i є, трохи пiдвищений. Це напружена нервова обстановка.
- А тяжiння - не позначається?
- I тяжiння, звичайно. Фiзичне навантаження рiзко збiльшилось... Обличчя Еоли пойняла тривога. - Слухай, чим усе це скiнчиться?
- Не хвилюйся, люба, робота в наших лабораторiях iде повним ходом, щось придумаємо. А ти, як невропатолог... Знаєш, в такiй ситуацiї в декого можуть не витримати нерви...
- Служба здоров'я функцiонує нормально. А щодо нервiв ти маєш рацiю - у нас уже є один пацiєнт.
Нескуба запитливо скинув бровами.
- ...Правда, нiчого особливого, безневинна манiя: квiти. Тiльки й мови, що про квiти. Квiти - чудо природи, пластика, живопис, поезiя, навiть музика. Вiн, мовляв, обов'язково виростить незвичайну квiтку...
Нескуба уже здогадався, про кого йдеться, i не став розпитувати. У нього складалася iнша думка про того "пацiєнта".
Видавивши в рот рiдке пюре iз тюбика, Нескуба майже гидливо скривився.
- Я бачу, ти не в захопленнi, - обiзвалась Еола, сiвши поруч чоловiка.
- Та не дуже, - вiдказав, нехотя ковтаючи теплу масу. - Якесь воно нiяке.
- Здається, ти полюбляв антрекот...
- Не забула? - Нескуба аж облизався. - Ех, якби оце зараз...
- А вiд курятинки вiдмовився б?
- Клянуся космосом! За курячу нiжку...
- А на гарнiр пухкого рису, змащеного маслом...
- Краще не нагадуй, Еоло, не терзай мого шлунка, його й так судомить.
Еола зiтхнула:
- Менi теж цi калорiї в горлi застряють. Та й усiм уже осточортiла проклята хлорела.
Жартiвливi нотки вже не бринiли в її голосi, i це стурбувало чоловiка.
- Що ти кажеш? Проклята хлорела? - трохи силувано усмiхнувся Нескуба. Схаменись, люба. Ця водорость... якщо ти хочеш знати, то вона якраз i є чудом природи. Такий вмiст бiлка, вiтамiнiв, амiнокислот...
- То чого ти кривишся, мов середа на п'ятницю?
- Я кривлюся? Ще чого не вистачало!
- А меню можна полiпшити.
- У перфострiчцi нашого електронного кухаря запрограмовано десятки рiзних страв.
- Десятки... - знизала плечима Еола. - I все це варiацiї на тему, яка зветься - хлорела. Пора б уже замiнити перфострiчку - маємо непочатий запас трохи кращих продуктiв. Ти б скуштував i курятини, i баранини, i навiть вим'я!
Терпляче вислухавши її кулiнарну декламацiю, Нескуба сказав:
- Саме зараз, коли "Вiкiнг" потрапив у небезпечну ситуацiю, почати недоторканий запас було б нерозумно з психологiчних мотивiв. Ти мене зрозумiла? Космос теж вимагає жертв.
Так i не вдалося бiдолашнiй Еолi, гострiй на язик, перемогти хлорелу. Звичайнi аргументи на Гордiя Не-скубу не вплинули, а сильнiшi, знадливiшi, що ними тiшаться привабливi жiнки, не могли подiяти через пiдступнiсть цiєї ж водоростi, яка за вiдданiсть вiддячує чоловiковi кволiстю та байдужiстю до всього, окрiм хiба службових обов'язкiв.
Буркнувши щось не дуже гречне на адресу хлорели i свого капiтана, Еола склала на тацю зiм'ятi тюбики, порожнi коробочки i подалася з рубки. Нескуба не дуже дослухався до її бурмотiння, бо саме засвiтився екран внутрiшнього зв'язку i з голубуватої його глибини виринуло пiсне обличчя керiвника фiзичної лабораторiї. Попiд очима в нього були синцi, вчений кашляв i шморгав носом.
- Ну, як там у вас? - запитав Нескуба.
- Усе добре, але майстерня зриває графiк: досi не виготовили редуктора.
- А соленоїд?
- Почали монтаж. - Фiзик чхнув, хапливо дiстав хусточку i, витерши носа, додав: - Згiдно графiка.
- Гаразд, - капiтан спробував усмiхнутися, - давайте так, тiльки, того, бережiть здоров'я. А на майстерню ми натиснемо.
Звичайно, вiн добре знав, що iнженери не байдикують, але настрiй вони йому зiпсували. Гравiтацiйний трансформатор, модель якого запропонували фiзики, - може, це справдi порятунок для "Вiкiнга"! За iдеєю, цей пристрiй зможе пробити тунель у полi тяжiння, i всi схвалили програму робiт, обiцяли напружити, стократ помножити зусилля, а от...
З'єднавшись з майстернею, Нескуба довго доскiпувався, в чому ж причина затримки. Iнженери пояснили, послалися на об'єктивнi причини, але це не покращило капiтанового настрою. I патетичне повiдомлення з обсерваторiї вiн сприйняв без ентузiазму.
- Епохальне вiдкриття! Ми сфотографували об'єкт iз проторечовини. За попереднiми обчисленнями ця хмара перевищує своїми розмiрами наш Чумацький Шлях у мiльярд разiв!
Нескубi здалося, що великi темно-карi очi Лойо Майо вiд страшенного захоплення от-от вискочать з орбiт. Молодий вчений помiтив кислу мiну на капiтановому обличчi i здивовано вигукнув:
- Невже це вас не хвилює? Ви ж тiльки подумайте...
- А чи впливає ця хмара на силу гравiтацiйного поля?
- Еола? Та вона знаходиться...
- До чого тут Еола? - спантеличився капiтан. - Ми говоримо про нововiдкриту хмару.
- Ми хочемо назвати її Еолою на честь вашої дружини, капiтане.
- З якої речi? - здивувався Нескуба. - Здається, вона нiяких заслуг в астрономiї не має. Але я цiкавлюсь гравiтацiєю.
- На простiр, в якому ми перебуваємо, новий об'єкт не впливає. Вiн знаходиться на околицi видимого Всесвiту, вiдстань - десять мiльярдiв свiтлових рокiв*. Так що промiнь, який ми зафiксували на фотоплiвцi, вирушив у мандри тодi, коли не тiльки не iснувало життя на Землi, а й самої нашої планети ще не було. Уявляєте?
______________ * Неточнiсть. Насправдi вiдстань до цього об'єкта 14 млрд. свiтлових рокiв.
- Не дуже. З такими вiдстанями моя уява не може впоратись.
- Можливо, й так, але... Це ж дозiркова стадiя речовини!
Мабуть, не кожен закоханий з таким жаром говорить про свою кохану, як Лойо Майо про цю космiчну хмару, що мрiє десь у неуявнiй далечинi. Нескуба з властивою йому витримкою ще цiлу хвилину слухав дифiрамби, що їх виспiвував темпераментний мексiканець "зорянiй матцi", "дивовижному явищу Природи", "золотiй рибинi", яка так щасливо потрапила у фотокамеру.
- Мусимо сфотографувати її з рiзними свiтлофiльтрами, провести найдетальнiшi вимiри, виявити деякi характеристики за допомогою телескопа-спектрометра, - провадив учений. - Нам треба максимально використати сприятливi обставини, в яких перебуває "Вiкiнг".
- Сприятливi обставини?! - скрикнув капiтан, схопившись за голову.
- Ну, так... тобто, я хотiв сказати: сприятливi для астрономiчних спостережень.
- Все зрозумiло,- перебив капiтан, кладучи руки на пульт. Почувався трохи нiяково за свою миттєву невитримку i провадив далi якомога спокiйнiшим i твердiшим голосом: - Що ж до назви... Може, краще буде - Гуллiвер?
- Ну, що ж, - зам'явся Лойо Майо. - Ми хотiли увiчнити iм'я...
"Увiчнити... - подумав Нескуба. - Оце оптимiст! Певне, зовсiм не здає собi справи, в яких "сприятливих обставинах" ми опинилися. I зв'язку з Землею давно нема..."
- ...Та якщо ви... - зiтхнув Лойо Майо. - Що ж, нехай буде Гуллiвер.
На закiнчення розмови Нескуба пiдкреслив, що най-пекучiшим завданням зараз є спостереження за ближнiм космосом, хоч вiн i здається пустельним, бо це для "Вiкiнга" життєво необхiдне. На знак цiлковитої згоди молодий астроном ствердно хитав головою, але капiтан не був упевнений, що вiн усвiдомив важливiсть цього завдання. Та перепитувати не мав часу - треба навiдатись до майстернi, яка вибилася з графiка, i допомогти iнженерам на мiсцi. Залишивши за командним пультом першого пiлота - блискучоокого Саке Мацу, Нескуба подався в майстерню. Iшов довгим вузьким коридором, який нагадував йому вулички старої Риги - чудового мiста, де вивчав тонкощi радiосправи i де спiзнав гарячий ритм Еолиного серця. А втiм, спогади ненадовго вiдволiкли капiтанову увагу. Зусиллям волi вiн вiдiгнав їх за обрiй свiдомостi i почав думати про гравiтацiйний трансформатор. Це ж оригiнальна, смiлива iдея - розщеплення гравiтонiв! Якби тiльки пощастило подолати деякi технiчнi труднощi. Чи вистачить енергiї? Десь у глибинi душi ворухнувся сумнiв, зневiр'я, бо досi з гравiтонами не було жодного вдалого експерименту, але капiтан твердо вирiшив довести почате до кiнця. Та, власне, iншої альтернативи й не було, якщо спроба не вдасться - тяжiння їх розчавить.