Глоба опустив руку у глибоку кишеню своїх широких штанів і витяг маленький револьвер.

Синя сталь блиснула проти сонця, і коли Васина головка показалася з води, Глоба вистрілив. Шлюпка хитнулася. Гучна луна відбилася від скелі Дельфін, і чайки знову злетіли в повітря білосніжною галасливою зграєю.

Гоночний човен водної станції клубу «Юних піонерів» легко відплив від пристані.

Ніна Іванова сиділа на задній лаві, тримаючи в руках два довгі мотузки від стерна. Андрюша Кравченко і Гриша Глузберг сиділи на веслах, а на носі лежав, намагаючись дотримуватись рівноваги і не розхитувати човен, Вітя Огрінчук.

Гриша Глузберг веслував рітмично й поважно, так само, як робив він усякої інші справи. Андрюша Кравченко нервувався, кожної хвилини обертався назад, хитав човен і цим викликав справедливі нарікання Гриші і Ніни.

Розрізаючи носом невеличкі хвилі, човен швидко посувався вперед.

Вони виїхали з бухти через широкі ворота і повернули праворуч, туди, де за невисоким рогом здіймалася скеля Дельфін.

Піонери почували на собі велику відповідальність, і тому розмов на човні майже не було. Тільки пустотливий Огрійчук весь час опускав руку у воду, бризкав на Грйшу, але Глузберг вирішив не звертати на нього уваги. Розмова на човні якось не клеїлася. Кожної хвилини могли трапитися зовсім незвичайні події. Дивувало те, що ніде не було видно човна, в якому їхали Глоба і Вася. Адже Андрюш ясно чув учора, як Глоба замовив човна на дев’яту годину.

Коли човен виплив з-за рогу і вдалині з'явилася сіра пляма скелі Дельфін, на човні зовсім затихли. Закривши очі від сонца рукою, Вітя Огрінчук і Ніна вдивлялися в далечінь. Жодна жива істота не ворушилася на поверхні моря. Це нікого не дивувало, бо по цей бік міста пляжі були погані, кам'янясті, дно скелясте і навіть рибалки неохоче ставили тут свої сіті. Андрюша і Гриша гнали човен з усієї сили, і вода тихо хлюпотіла біля стерна. Човен посувався сильними ривками, швидхо наближаючись до скелі. У кожного з школярів роїлися страшні думки. Їм весь час здавалося, що там, за скелею Дельфін, де з води стирчить щогла «Галатеї», зараз відбувається шось страшне. Тиша панувала над морем і анітрохи не розвіювала страхів і побоювань за долю Васі.

Веслуючи з усієї сили, Андрюша в думках лаяв себе за те, що не простежив до кінця, коли сяде у шлюпку Вася. А от зараз шлюпки не видно ніде, і коли Глоба вчинить що-небудь страшне і піонери не встигнуть прийти на допомогу Васі, то в цьому буде винен тільки він, Андрюша.

Ніна Іванова, сидячи біля стерна, хвилювалася, мабуть, більше за всіх. Що хвилини її невисока постать виростала над човном, очі пильно й уважно вдивлялися вперед, але ні вона, ні Вітя нічого помітити не могли; яхта «Галатея» лежала за скелею, і шлюпку Глоби побачити було неможливо.

Коли човен був за півкілометра від скелі, над морем ледве чутно щось ляснуло. Це було схоже на удар довгого батога. Ляскіт був неголосний, і в човні ніхто не міг догадатися, що це Глоба перший раз вистрілив у Васину біляву голівку.

Але коли далі почало ляскати раз за разом, Ніна Іванова занепокоїлася. Почуття тривоги опанувало її; передалося воно й хлопцям.

Ще дуже налягали на весла Андрюша і Гриша, все швидше й швидше мчав по притихлій воді човен, і з кожною хвилиною чіткішими ставали на тлі ясного неба ламані скелі Дельфін.

Останні кілька десятків метрів човен пролетів із швидкістю, якій могли позаздрити найкращі гонщики міста.

Скеля насунулася на піонерів, висока й крута. Ніна проводила човен біля самого каменя. Він спускався в море, як прямовисна важна стіна.

Човен вилетів з-за рогу скелі Дельфін і завернув праворуч. Від здивування й жаху Ніна не могла порухнутися. Андрюша і Гриша покинули веслувати. Тільки Вітька заклав два пальці в рот і оглушливо свиснув…

І в той же час легка біла моторка відчалила від епропівської пристані. Помалу розвернувшись, поступово збільшуючи швидкість. вона вийшла з порту.

Перед її гострим білим носом розгортався широкий пінний вал води. Здіймаючись над поверхнею, ніс немов одгортав хвилю, розрізаючи її посередині.

У кабіні човна сиділи Борис Петрович Коротков, епропівець Олександр Михайлович і ще один високий білявий молодий чоловік з малиновими петлицями.

Вчора пізно ввечері до його начальника з'явились місцеві водолази Кравченко і Огрінчук і розповіли: один — про зустріч з колишнім ад’ютантом білого офіцера, другий — про візит якогось підозрілого суб’єкта, що пропонував йому за будь-яку ціну дістати з «Галатеї» для нього якусь «мамашину пам’ятку».

Начальник, природно, зацікавився цим повідомленням і доручив розслідування одному з своїх підлеглих. До того ж сьогодні вранці Коротков і епропівець повідомили йому продовження цієї історії.

Військовий, якому доручили розібратися в усьому, скористався катером, щоб подивитися, що відбувається біля скелі Дельфін

Вони говорили про те, про се, але думки їх були там, біля скелі, де під водою на великому плоскому камені лежала яхта «Галатея».

До скелі Дельфін моторці залишалося десять хвилин ходу…

Куля пройшла глибоко у воду, залишивши довгий білий слід.

Спочатку Вася не зрозумів, що це таке продзижчало біля самого його вуха. Коли він глянув на шлюпку, Глоба саме цілився, щоб вистрілити вдруге.

Хлопця охопив смертельний жах, і він закричав. В цьому крикові не було жодної нотки благання, був тільки страх. Але в той же час Вася насторожено слідкував за кожним рухом Глоби Намагаючись розв'язати вузол, він весь час розхитував шлюпку, і Глобі було дуже важко добре прицілитися.

Коли палець Глоби на спуску ледве помітно здригнувся, Вася поринув у воду, і друга куля пішла в глибину моря, залишивши після себе такий же пінистий слід Вона пройшла зовсім недалеко від Васиної голови. Хлопець добре чув мелодійне гудіння розсіченої воли

Треба було за всяку піну звільнитися від мотуза Під водою Вася міг би доплисти до надійних схованок між камінням скелі Дельфін і врятуватися. Він ламав собі пальці, намагаючись розв'язати подвійний намоклий вузол, і з жахом думав про ту мить, коли йому доведеться виринути недалеко від шлюпки. Вузол вже почав трохи піддаватися, але повітря в легенях невистачало і хоч-не-хоч треба було виходити на поверхню.

Третій постріл пролунав саме в той момент, коли Вася виринув з води.

Щось гаряче обпекло Васі лівий бік, проте болю не було. Куля пройшла під шкірою біля стегна, і вода тут зразу ж ледве помітно порожевіла.

Глоба знову цілився в хлопця.

Вася намагався не дивитися на Глобу, на його червоні, налиті кров’ю очі. З усієї сили, ламаючи нігті, розв’язував він туго затягнутий вузол. Розв’язати вдалося саме тоді, коли Глоба вистрілив учетверте. Але шлюпка хитнулася від останнього Васиного ривка, і куля зі свистом пішла в повітря десь далеко за скелю Дельфін.

Вася невимовно зрадів, коли важкий намоклий мотуз, нарешті, випустив його із своїх цупких обіймів. Він вирішив негайно поринути у воду, під водою добратися до скелі Дельфін і там заховатися десь під камінням.

Цей план було виконати важче, ніж придумати. Сили потроху залишали Васю. У воді невелика ранка зовсім не боліла, але з неї текла й текла кров, а це вкрай знесилювало і без того вже стомленого хлопця. Поринувши, він зрозумів, що не тільки не допливе до скелі, а навіть під шлюпкою не зможе пройти так, щоб Глоба цього не помітив. Залишалося одне: триматися на поверхні води, уважно слідкуючи за кожним рухом Глоби, і поринати, як тільки ледве помітно ворухнеться палець на спуску.

Це була страшна гра, гра зі смертю! На виграш у Васі не було майже ніяких шансів. Та він мусив боротися, боротися до кінця.

Коли Васі вдалося відв’язати мотуз, у повітрі повисла скажена лайка. Три постріли, один за одним, прозвучали над морем, коли Вася знову виринув на поверхню. На цей раз жодна з куль розлютованого Глоби, який стріляв, стоячи в хиткій шлюпці, не зачепила його.