Не поспішаючи, граючись револьвером, Глоба зробив крок до човна і наказав піонерам усім негайно вийти на скелю і винести з собою весла.

Піонери мовчки, похмуро скорились. Револьвер в руках у Глоби був занадто серйозною небезпекою, щоб з ним можна було жартувати. Глоба наказав Ніні зняти навіть стерно, хоч без весел човен і так не міг стати у пригоді піонерам.

І коли всі піонери зійшли на скелю і нехотя стали віддавати Глобі весла, сталася трохи дивна річ: човен і шлюпка раптом, невідомо з яких причин, почали зіддалятися від скелі. Ніна помітила це відразу ж, але вирішила промовчати, а коли Глоба оглянувся, то човни були вже метрів за три від каміння і дістати їх він не міг.

— Стрибай у воду і підтягни човни, — наказав Глоба Андрюші.

Андрюша покірно підійшов до краю скелі, готуючись стрибнути у воду, але в цю хвилину несподівано почувся крик з-під корми Глобиної шлюпки.

— Хлопці, стрибайте у воду! Швидко у воду стрибайте!

В ту ж мить кругле Васине личко з'явилося біля корми.

— Ні з місця! — крикнув Глоба. підносячи руку з револьвером.

Але на Васю цей рух аж ніяк не вплинув. Він добре знав; у Глоби немає жодного патрона. Коли б Васі вдалося раніше добратися до цього місця, то піонери жодної секунди не слухались би наказів Глоби.

Тоді, коли почувся свист Огрінчука, Вася з останніх сил поринув у воду і, користуючись з перепочинку, доплив до каміння, яке витикалося з води недалеко від скелі Дельфін.

Вже звідтіля, трохи спочивши, він переплив до скелі, ухопився за корму шлюпки і встиг відтягти човни саме тоді, коли Глоба зійшов на скелю.

— Ні з місця! — ще раз крикнув Глоба.

— Чого ви його боїтеся? — кричав Вася. — Хлопці, стрибайте у воду! У нього ж патронів немає! Стрибайте, хлопці! — надриваючись, кричав Вася.

Секунду піонери вагалися, немов не вірячи Васиним словам. Потім три засмаглих тільця промайнули в повітрі, вода завирувала, і троє хлопців виринули біля шлюпки, де вже сидів Вася…

Ніна кинулася до води, щоб слідом за ними досягти шлюпки, але Глоба кинув їй під ноги весло, вона спіткнулася і важко впала на жорсткий камінь. Глоба схопив її за руку, підняв, поставив на ноги й повернувся до хлопців

Не кажучи ні слова, він потягнув Ніну за собою, туди, де скеля круто обривалася до моря. Підводне каміння, ледве заховане під поверхнею води, підносило вгору гострі шпилі.

Глоба підійшов до самого краю скелі. поруч із собою поставив Ніну. Закусивши губу, вона намагалася не плакати.

— Ану, швидко назад шлюпку, бо залишиться від вашої піонерки тільки мокреньке місце, — і Глоба легенько штовхнув Ніну, наче показуючи, як скине її вниз, зі скелі.

— Хлопці, тікайте! Тікайте, хлопці! — раптом закричала Ніна.

— Цить! — крикнув Глоба, але Ніна не замовкала.

— Він і вас повбиває, - кричала вона, — тікайте!

Але піонери і не подумали тікати Помалу вони пригнали шлюпку і човен знову до скелі.

Тільки тепер пожалкував Андрюша,

що не попросив Бориса Петровича або когось із старших поїхати разом з ними.

Хлопці, понурившись, не дивлячись один одному в очі, вийшли на скелю. У Васі по нозі ще текла кров. Він знесилився, і чорні плями з’являлися йому в очах.

Глоба відпустив Ніну і підійшов до них. Обличчя його, люте й червоне, зараз кривилося усмішкою.

Він підійшов до Васі, грубо схопив його за руку і штовхнув у шлюпку. Знесилений Вася не опирався і впав просто на дощане дно. Глоба підійшов до гоночного човна і каблуком став несамовито пробивати обшивку.

Тонкі стінки легко ламалися під ударами Глобиного каблука. Скоро човен вщерть наповнився водою і став тонути.

Зі сльозами на очах дивилися піонери, як гине гордість їхньої водної станції — гоночний човен. Коли вже стало ясно, що на човні нікому ніколи не вдасться більше їздити, Глоба, не звертаючи уваги на піонерів, повернувся на шлюпку.

Він двічі вдарив веслами по воді, і шлюпка відпливла від скелі Вася лежав на дні, і все-таки Глоба боявся, щоб хлопець не вискочив і не втік. Глоба не міг більше гаяти часу. Він вирішив зв’язати Васю, від’їхати трохи далі від скелі Дельфін і кинути хлопця у воду, щоб раз і назавжди звільнитися від свідка. Тим же самим мотузом він зараз міцно, морськими вузлами скрутив йому руки й ноги.

Побачивши, як Глоба в’яже Васю, школярі на скелі закричали, почали кидати в шлюпку каміння, що падало, не долітаючи, у воду. Від неможливості що-небудь зробити, чимсь допомогти товаришеві, Ніна навіть заплакала

Глоба від’їхав ще далі від скелі і раптом на мить спинився. Йому почулося ніби тихе рівне гудіння. Він прислухався, проте, крім тихого плюскоту хвиль в камінні скелі Дельфін, нічого не почув. Він став у шлюці і підняв Васю, вирішивши розправитися з ним тут-таки і якомога швидше їхати до міста, щоб встигнути на поїзд.

Вася кричав. Він кричав щось незрозуміле, але страшне, і піонери на скелі заплакали і раптом Васин надривний крик припинився.

Глоба підняв Васю в повітря.

Біла довга моторка з червоними ватерлініями, одгортаючи велику шумну хвилю, випливла з-за рогу скелі Деліфін.

Епропівеці, стояв біля високого білявого чоловіка з малиновими петлицями. Кобури в обох були розстебнуті. Позаду них виднілося схвильоване обличчя Бориса Петровича.

Крик радості пролунав над скелею Дельфін.

Піонери кричали і сміялися крізь сльози. І навіть Вася знайшов у собі сили всміхнутися. Моторка обігнула шлюпку Глоби і зупинилася біля неї.

Глоба сів на лаву і непомітним рухом відсунув до борту портфель Обличчя його, рожеве кілька хвилин тому, стало бліде, аж зелене.

— Прошу в моторку, — сказав військовий, тримаючи в руці револьвер.

Глоба сидів нерухомо. Потім різким рухом підвівся і встиг кинути у воду з таким трудом здобутий Васею портфель. Тільки Вася зрозумів справжнє значення цього руху; більше ніхто не помітив його. Борис Петрович уже встиг розв’язати вузли, які міцно, боляче затягували Васині руки, і був дуже здивований, коли, не кажучи ні слова, хлопець кинувся до борту шлюпки й поринув у воду. Глоба тихо, але злобно вилаявся. Борис Петрович запитливим поглядом глянув на епропівця і військового, але ті самі розуміли не більше за нього.

Через хвилину все з’ясувалося. Вася виринув з води, тримаючи в руці портфель.

Борис Петрович допоміг йому влізти у шлюпку. Вася віддав портфель військовому.

Над скелею Дельфін десь час стояв невгамовний радісний крик.

Глоба мовчки сидів у кабіні моторки і спостерігав, як військовий, не поспішаючи, розглядав трохи промоклі папери, видобуті з портфеля. Глянувши на фото, він тихенько свиснув.

А Вася, боязко позираючи на епропівця, розказував Борису Петровичу всі

свої пригоди за цей день. Епропивець теж уважно слухав і тільки морщив інколи лоба, немов намагаючись щось пригадати.

Вони під’їхали до скелі Дельфін, і піонери веселим, галасливим гуртом ввалилися в моторку. Вони вітали Васю і лаяли Глобу

Борис Петрович стурбовано оглядав ранку на Васиному стегні і витягав бинти. Вася глянув на товаришів, на епропівця, на військового, на позеленілого Глобу, і йому стало так хороше, що захотілося сміятись.

За хвилину він лежав у напівзабутті на м’якій подушці в кабіні моторки і з жалем думав про те, що скрипки у нього все ж таки немае.

Тягнучи за собою шлюпку, моторка швидко поверталася до міста.

Одинокий професор, сумуючи, сидів на веранді. Перша велика біла хризантема розпустилася сьогодні. Вазон стояв перед професором, і він милувався з дрібних, закручених пелюсток, що створювали прекрасну білу квітку.

Поруч з хризантемою лежала скрипка. Вона була у футлярі, але час від часу професор підіймав кришку і тихо торкався її.

Вася не приходив. Професор жадібно вдивлявся в кожну невисоку постать, але Васі не було.

Страшні думки приходили в голову старому професорові. Він думав про те, що Глоба вкрав у нього Васю і завіз куди-небудь далеко, щоб Вася міг, як учора в кафе, заробляти музикою гроші.