Брудно і холодно в цьому місті,

Навколо буйно цвітуть чорні квіти,

Тут чорний-цвіт щастя,і тут ніде сісти,

І, мабуть, те ж саме й у цілому світі.

Та є на снігу невеличка стежина,

Тут слід хтось залишив міцніючим кроком,

Від пласту відмовилась дика крижина,

Маючи власного бога під боком.

Залиш свої речі, ходімо зі мною,

З повітря казав мені теплий цей спогад.

Залиш, в біса, все тут, з цією пітьмою,

Ходімо туди, де проясниться погляд.

І я поривався, хапаючи звуки,

Щоб більше почути, впіймати важливе,

І я не дивився, як мерзнуть руки,

І не помічав усі вбивчі зливи…

Коли він спинився, і сніг розтанув,

Стежина, як вперше, здалася чужою.

За мною зростав геть міцний світанок.

Я мовив наступним: ходімо зі мною.