Секунду я сидів вкрай розгублений і нічогісінько не розумів. Та ось по той бік дверей знову ще тихіше заговорили. І мене вмить пронизав здогад. Ні батька, ані Чанаді не було в бібліотеці! За стіною щойно увімкнули радіотранслятор і регулювали його на притишене звучання. Батько навіть гадки не мав про те, що в нього у кабінеті десь встановлено замаскований мікрофон і що хтось крадькома, за три кроки від мене, потай підслуховує його розмову з радистом.

Обережно підвівшись, я став за шафу, притулився вухом до стіни. Ще раз почувся голос Чанаді:

— Але, слово честі, докторе, мені більше подобалося перебувати у вас на посаді радиста експедиції, ніж у ролі інспектора Служби розслідування…

Усе здавалося якимось химерним: голоси батька і Чанаді, темна кімната, таємний радіотранслятор… Таке буває уві сні — ти бачиш яскраві картини, переживаєш, хвилюєшся, а як прокинешся — не можеш зібрати докупи щойно бачене. Ота година в бібліотеці також була зіткана із шматків незрозумілого, несподіваного.

Зараз доводиться добряче напружувати мозок, щоб пригадати всі подробиці діалога в батьковому кабінеті. Адже я ніколи не передбачав, що виникне потреба викладати усе це на папері.

Отож, Чанаді сказав:

— Але, слово честі, докторе, мені більше подобалося перебувати у вас на посаді радиста експедиції, ніж у ролі інспектора Служби розслідування.

Затим — батько:

— А мене, інспекторе, більше влаштовує ваша справжня роль, хоч і радист ви, скажу прямо, непоганий. Тепер у мене гора з плечей… Не вмію копирсатися в усякому чортовинні, не маю покликання. Тож займемося кожен своїм ділом.

Голос Чанаді:

— Комплімент за комплімент, докторе: про «чортовиння» ви зібрали надзвичайно цікавий матеріал, а вашим точним висновкам із спостережень позаздрить будь-хто з моїх колег. Ваша шифровка була для мене просто несподіванкою. Передаючи її в ефір, я насмілився продублювати цю інформацію і на адресу своєї Служби, попрохавши моє начальство негайно повідомити вас радіограмою про те, хто я такий. Ви отримали таку радіодепешу. Тож дозвольте доповісти вам, що́ саме спонукало міжнародну Службу розслідування скористатися з вакансії радиста у вашій експедиції. Буду відвертий, докторе: мені нелегко вести цю розмову. Мушу починати з трагічних подій, які, на жаль, безпосередньо торкаються вашої сім'ї, йдеться про катастрофу в океані, біля острова Арпа-Нау, про загибель ЕГБ-1, і ви мене розумієте…

Я не пам'ятаю випадку, коли б батько за будь-яких обставин не стримав себе. Він умів володіти собою, і я, при нагоді, намагався бути схожим на нього, силкувався, що б не трапилося, не втрачати самовладання. Правда, мені це не завжди вдавалося, іноді я забував про власні обіцянки тримати в шорах свій характер і контролювати кожен свій крок.

Як повів себе батько там, у кабінеті, почувши про Експериментальну глибоководну базу, мені невідомо. Але я, згадавши свою загиблу матір, на мить забув, де перебуваю. Ноги самі винесли мене з-за шафи. Ненароком я зачепив лампу, вона захиталася, порцелянова квітка-абажур ледве не звалилася на стіл. Я встиг підхопити її й опам'ятався. Завмер, чекаючи кроків за стіною.

Хто знає, як усе склалося б, яким шляхом пішли дальші події, якби тої хвилини розкрилася моя присутність у бібліотеці. Та легкий шум, видно, не долинув до сусідньої кімнати. Як і перед тим, динамік транслятора бездумно передавав чужі слова і думки.

Очевидно, я пропустив кілька фраз або вони випали із моєї свідомості, бо коли зосередився знову, Чанаді вже відповідав на якесь батькове запитання:

— …Ні, докторе, ні! Причини катастрофи ще далеко не з'ясовано. На скелястім дні западини, де стався вибух, знайдено уламок деформованого металу, над його походженням ми довго ламали голову.

— Не розумію! — втрутився батько. — Ви кажете: над його походженням? У матеріалах комісії, що вивчала залишки зруйнованої бази, зареєстровано кожен уламок і визначено, звідки він. Я знайомився з документами.

Настала пауза. За стіною почувся кашель, шарудіння. Та ось радіотранслятор знову порушив мовчанку. Говорив Чанаді:

— Бачите, докторе, в документах комісії одна із знахідок названа уламком батискафа, що ним користувалися працівники ЕГБ-1 під час підводних розвідок за межами бази. Але… Є речі, про які не варто передчасно патякати на весь світ. Усі матеріали про катастрофу поблизу Арпа-Нау заздалегідь переглядало керівництво Служби розслідування. З тактичних міркувань було зроблено деякі поправки. Погодьтеся: заявити одразу вголос про те, що в океані виявлено не уламки батискафа, а рештки міни чи торпеди величезної вибухової сили, було б необачно з нашого боку.

— Міна чи торпеда?! Інспекторе, ви натякаєте на те, що в океані вчинено диверсію? Кому ж заважала перша на планеті наукова глибоководна колонія, в складі якої були вчені понад десяти країн?

— Якби я міг відповісти на це запитання, докторе, мені не треба було б годувати тут москітів.

— Не можу збагнути, товаришу Чанаді… це жахливо. Після звістки про загибель Оксани, моєї дружини, та її товаришів, дехто з моїх знайомих поставив під сумнів версію про підводний вулкан. Значить, у них були підстави сумніватися… Не природа — люди тут доклали рук…

— Так, природа не винна.

Батько сказав:

— Отже, ви маєте намір з'ясувати причини катастрофи?

— Мене уповноважено розшукати злочинців.

— Це вас і привело сюди, в Сені-Моро?

— Так.

— Спасибі за щирість, Чанаді.

— Мені нема за що дякувати. Вас повідомили про мої повноваження, мені відомі ваші міркування стосовно деяких незрозумілих подій у цьому закутку сельви. Отже, між нами немає таємниць. Признатися, докторе, історія, почута вами від Катультесе, це для мене нове… У мене виникла думка: чи не пов'язана часом ця майже невірогідна історія із справою, якою я займаюся?

Тут голос Чанаді пропав. За секунду знову почувся із попередньою чіткістю:

— …Знаю, знаю, ви хочете почути про мою подорож на яхті «Зігфрід» від порту Хармю. Вас цікавлять люди з того суденця? Про це, докторе, трохи пізніше. А зараз скажіть, що ви знаєте про Алі Акхара?

— Афганістанця, відомого вченого-металурга?

— Саме про нього мова. Цей молодий вчений має світлу голову. Приміром, йому не складає труднощів узяти пробу золота, з якого три тисячоліття тому майстри Причорномор'я виготовили прикраси для вашого предка скіфа, і незаперечно довести, що цей жовтий метал добуто на Уралі… Ми консультувалися з Акхаром. Він зробив аналіз того загадкового уламка з океану і заявив, що монополію на вироби із надтвердої сталі такої марки тримає західноєвропейський концерн «Крон». То була перша ниточка, за неї ми й ухопилися обома руками. Наші експерти перегорнули купу паперів і з точністю до одної гайки вивчили все металеве спорядження підводної колонії. Вони дійшли висновку, що знайдений уламок якоїсь кулястої штуковини — то чужорідне тіло на базі, бо така куляста річ ніколи не значилася в оснащенні ЕГБ-1. А тоді ми й узялися за концерн «Крон». Виявилося, що шмат сталі, піднятий з глибин, донедавна був часткою стінки батискафа, виготовленого в цехах одного з бельгійських заводів концерну на замовлення чілійського товариства «Друзі дельфінів».

— Припустімо, батискаф не належав підводній колонії і невідомо яким чином потрапив на базу. Але ж батискаф — не торпеда?

— Докторе, під сталеву стінку батискафа неважко закласти будь-що. Встановлено, що руйнівна сила діяла на апарат зсередини. Незаперечно, батискаф був носієм вибухівки, якою знищено глибоководну базу та людей. Під час розслідування ми натрапили на цілу низку замовлень, що їх багато років підряд виконували підприємства концерну «Крон» тому ж самому товариству, яке палає любов'ю до дельфінів. Перед нами лежав довжелезний перелік найрізноманітнішого обладнання, приладів, апаратури, матеріалів. Консультанти розводили руками: кому й для чого десь у Чілі знадобилося стільки добра? Здебільшого вироби та матеріали навантажувалися на кораблі, порт призначення вказувався завжди один — Хармю. Іноді обладнання посилалось на літаках. Якщо вірити підрахункам, то порт на Вачуайо давно мав перетворитися на величезний склад справжніх скарбів або ж там містився якийсь потужний науково-технічний центр. З такою думкою я й вирушив до Хармю. І потрапив у таке собі зачухане містечко — зо три десятки халуп, один-однісінький причал, кілька старих портальних кранів…