— Раз, два, три — бігом!

Зразу по слові «бігом» мій сердешний приятель прожогом кинувся вперед. Стиль бігу був не дуже вишуканий, як у містера Лорда,* але й не дуже незграбний, як у оглядачів містера Лорда, але загалом я був певен, що він упорається. А що як ні? Ось де головне питання: що як ні? «Яке право, — сказав я, — має цей старий добродій примушувати іншу людину стрибати? Цей старий недоросток — хто він такий? Коли він попросить мене стрибнути, я не послухаюсь нізащо, бо що це за чорт?» Міст, як я вже сказав, був критий, і то на вкрай чудернацький манір, тож у ньому завжди бувала дуже гучна луна, але я цього ніколи не помічав так виразно, як тоді, коли вимовив оці останні четверо слів.

Але те, що я сказав, чи почув, чи подумав, зайняло тільки одну мить. Менш як через п'ять секунд після старту мій сердешний Тобі стрибнув. Я бачив, що біжить він дуже швидко, і від підлоги відштовхнувся він чудово, виробляючи ногами в леті всякі викрутаси. Я побачив його високо в повітрі; він. знаменито крутнувся круг себе над самим центром турнікету, і я, звичайно, дуже здивувався, що він чомусь не летить далі. Та весь стрибок тривав одну мить, і не встиг я як слід про це замислитись, а містер Достоббіс уже гепнувся спиною на поміст по той самий бік турнікета, з якого він стрибав. І в ту ж мить я побачив, що літній добродій щодуху шкутильгає геть, піймавши в підібраний фартух якийсь предмет, що впав із мороку під дахом над самим турнікетом. Усе це вкрай здивувало мене, але роздумувати було ніколи, бо містер Достоббіс лежав напрочуд тихо, тож я вирішив, що він дуже забився і треба йому допомогти. Підбігши до нього, я пересвідчився, що він і справді зазнав дуже серйозного удару. Річ у тому, що десь поділась його голова, і хоч скільки я шукав, та знайти її не зміг, тож і вирішив віднести його додому та послати по гомеопатів. А тоді в мене майнула одна думка, і я кинувся до одного найближчого вікна на мосту. І мені відкрилася сумна правда. На якихось п'ять футів над вершком турнікета, впоперек мосту, скріплюючи крокви накриття, тяглась пласка залізна штаба, покладена лежма; такі штаби скріплювали все покриття мосту. Очевидно, об гостре ребро цієї штаби й ударився шиєю мій нещасливий товариш.

Він не пережив цієї жахливої втрати. Гомеопати не дали йому досить малої дози ліків, а те, що вони дали, він відмовився приймати. Отож урешті йому стало зовсім зле, і він помер — на науку всім непутящим людям. Я зросив його могилу своїми сльозами, наніс штабу зліва на його родинний герб, а рахунок за дуже помірні витрати на похорон послав трансценденталістам. Негідники відмовились платити, тому я зразу відкопав містера Достоббіса і продав на собачий харч.

Вперше цю новелу Едґара По було надруковано у вересні 1841 року в філадельфійському журналі “Graham's Magazine”, під заголовком “Never Bet Your Head: A Moral Tale” («Ніколи не закладайся на власну голову: оповідка з мораллю»). Удруге — в нью-йоркській газеті “Broadway Journal ”, під заголовком “Never Bet the Devil Your Head” («Ніколи не закладайся з чортом на власну голову»). За мотивами цієї новели Едґара По славетний італійський кінорежисер Федеріко Фелліні зняв короткометражний фільм «Тобі Демміт» (ім’я персонажа; в даному українському перекладі Тобі Достоббіс), що разом з ще двома короткометражками (також за мотивами новел Едґара По: «Метценґерштайн» режисера Роже Вадіма і «Вільям Вілсон» режисера Луї Маля) складає стрічку-збірку «Три кроки в маренні» (“Tre Passi Nel Delirio”, 1968 р.).

Торрес Томас де Лос — іспанський поет XIX ст.

Меланхтон Філіпп (1497-1560) — німецький богослов-протестант, послідовник Мартіна Лютера.

«Батрахоміомахія» («Війна мишей і жаб») — давньогрецька героїко-комічна поема.

Ла-Сен П'єр (1590-1636) — італійський учений-гуманіст, письменник.

Якобус Гуго (XVII ст.) — французький учений.

Антіной — за оповіддю Гомера, надто настирливий претендент на руку Одіссеєвої дружини Пенелопи.

Лотофаги — за Гомером, народ, що харчується лотосами.

«Допотопні люди» — поема американця Джеймса Макгенрі (1785— 1845).

«Паугатан» — перекази про вождя об'єднаних індіанських племен Паугатана (бл. 1550-1618).

«Дайел» — часопис американських трансценденталістів (1840-1844).

«Хлопчина з Мену» — роман Джона Ніла (1793-1876).

«Північноамериканський щоквартальний трамтарарам» — По іронізує над консервативним часописом «Північноамериканський щоквартальний огляд».

Defuncti injuria ne afficiantur. — Мертві не відчувають несправедливості (латин.).

Дванадцять скрижалей — зібрання найвидатніших римських законів (V ст. до н. є.).

De mortuis nil nisi bonum. — Про мертвих — нічого, крім доброго (латин.).

Св. Патрік (бл. 372-460) — ірландський єпископ, святий — покровитель Ірландії.

«Поети та поезія Америки» — антологія, видана 1842 p. , її редактором був Руфус Грісуолд (1815-1857), майбутній виконавець заповіту і біограф По (див. передмову).

Лорд Вільям (1819-1907) — американський поет, чию збірку віршів 1845 року По гостро критикував.