Гаррі був приголомшений, коли в одинадцять років, якраз у день народження, довідався, що він — чарівник. Ще дужче його збентежило те, що в прихованому чаклунському світі всі знали його ім'я. Коли Гаррі прибув до Гоґвортсу, то виявив, що, хоч би куди він пішов, услід йому поверталися голови й лунав шепіт. Та тепер він до цього звик. Наприкінці літа мав би початися його четвертий рік у Гоґвортсі, і він уже рахував дні до тієї миті, коли знову повернеться в замок.

Однак до початку навчального року ще треба було якось пережити два тижні. Він ще раз безнадійно оглянув кімнату і його погляд зупинився на вітальних листівках, надісланих йому наприкінці липня двома найкращими друзями до дня народження. Що б вони сказали, якби він їм написав і розповів про біль у шрамі?

Миттю в його голові пролунав пронизливий і переляканий голос Герміони Ґрейнджер.

— Твій шрам болить? Гаррі, це дуже серйозно... Напиши професорові Дамблдору! А я піду перегляну "Загальні чаклунські захворювання та недуги"... Може, знайду там щось про заклинання шрамів...

Авжеж, саме так порадила б Герміона: звернутися до директора Гоґвортської школи, а тим часом пошукати відповідь у книжці. Гаррі дивився з вікна на непроникне синьо-чорне небо. Він дуже сумнівався, що книжка йому зараз допоможе. Він знав, що, крім нього, ніхто ще не вижив після Волдемортового закляття. Тож вельми сумнівно, що симптоми його хвороби занесено в "Загальні чаклунські захворювання та недуги". А до директора Гаррі звернутися не міг, бо не знав, куди поїхав Дамблдор на літні канікули. Він усміхнувся, уявивши на мить, як Дамблдор з його довжелезною сріблястою бородою, в чаклунській мантії до п'ят і в гостроверхому капелюсі вилежується на пляжі, намащуючи свій довгий гачкуватий ніс кремом від засмаги. Проте, хоч де б зараз був Дамблдор, Гаррі не сумнівався, що Гедвіґа зуміє його розшукати, адже вона ще ніколи його не підводила — приносила листа кому завгодно, навіть без адреси. Однак що він напише?

Навіть подумки ці слова звучали безглуздо.

Отож він спробував уявити реакцію іншого свого найкращого приятеля — Рона Візлі. Його довгоносе веснянкувате обличчя з ошелешеним виразом мовби виринуло перед Гаррі.

— Твій шрам болить? Але ж... але ж Відомо-Хто не може зараз бути поблизу тебе. Тобто... ти про це знав би, чи не так? Він би знову намагався тебе закатрупити, ге? Не знаю, Гаррі, може шрами від заклять завжди трохи печуть... Я спитаю в тата...

Містер Візлі, дуже тямущий чарівник, працював у відділі нелегального використання маґлівських речей Міністерства магії. Проте, наскільки Гаррі знав, він не був якимось особливим фахівцем у царині заклять. Та й Гаррі зовсім не прагнув, щоб уся родина Візлів довідалася, що він, Гаррі, нервується через якийсь хвилинний біль. Місіс Візлі метушилася б гірше за Герміону, а Фред і Джордж, шістнадцятирічні брати-близнюки, могли б подумати, що Гаррі просто злякався. Візлі були для Гаррі найкращою родиною на світі. Він мав надію, що вони от-от запросять його до себе в гості (Рон згадував щось про Кубок світу з квідичу) і зовсім не хотів, щоб розпитування про шрам псувало йому настрій під час візиту.

Гаррі потер чоло кісточками пальців. Як би він хотів (хоч і соромився навіть сам собі в цьому зізнатися) мати когось такого... такого рідного — якогось дорослого чарівника, у кого міг би спитати поради, не почуваючись дурником, хто про нього піклувався б, хто мав би досвід у чорній магії...

І раптом його осяяло. Рішення було таке просте й очевидне, що він не розумів, чому відразу про це не подумав — Сіріус.

Гаррі зіскочив з ліжка, перебіг кімнату й сів за стіл. Підсунув до себе аркуш пергаменту, вмочив орлине перо в чорнило, написав: "Дорогий Сіріусе". Тоді зупинився, міркуючи, як краще висловити свою біду й дивуючись, що не подумав про Сіріуса відразу. Втім, що тут дивного, адже він довідався, що Сіріус — його хрещений батько, тільки два місяці тому.

Цілковита відсутність Сіріуса в житті Гаррі пояснювалася просто — Сіріус сидів у Азкабані, найжахливішій чаклунській в'язниці, котру охороняли дементори, лиховісні незрячі істоти, що висмоктували душі. Коли Сіріус утік, вони кинулися його шукати в Гоґвортсі. Але Сіріус був невинний — убивства, за які його засудили, насправді скоїв Червохвіст, Волдемортів посіпака, котрого майже всі вважали мертвим. Однак Гаррі, Рон та Герміона знали, що це не так. Торік вони зіткнулися з Червохвостом віч-на-віч, хоч повірив їм тільки професор Дамблдор.

Цілу дивовижну годину Гаррі був певен, що нарешті покине Дурслів, бо Сіріус запропонував йому мешкати в нього — адже його репутація знову стане чистою. Та скористатися тією нагодою не вдалося — Червохвіст зумів вислизнути перед тим, як його доставили в Міністерство магії, і Сіріус, щоб уникнути певної смерті, мусив рятуватися втечею. Гаррі допоміг йому втекти на спині гіпогрифа Бакбика і відтоді Сіріус переховувався. Дім, у якому міг мешкати Гаррі, якби Червохвіст не втік, марився йому ціле літо. Удвічі важче було повертатися до Дурслів, знаючи, що він ледь-ледь не визволився від них навіки.

Та все ж Сіріус спромігся певним чином допомогти Гаррі, хоч і не міг бути з ним поруч. Це завдяки Сіріусові Гаррі тепер мав у себе в кімнаті все своє шкільне приладдя. Раніше Дурслі такого не дозволяли. Вони намагалися тримати Гаррі в залізних рукавицях, та ще й боялися його здібностей, тому щоліта замикали його шкільну валізу в комірчині під сходами. Та їхнє ставлення різко змінилося, коли вони довідалися, що хрещеним батьком Гаррі є небезпечний убивця — бо Гаррі "забув" їм сказати, що Сіріус ні в чому не винний.

Після повернення на Прівіт-драйв Гаррі отримав від Сіріуса два листи. Обидва доставили не сови (як це заведено в чарівників), а великі барвисті тропічні птахи. Гедвіґа несхвально поставилася до цих пістрявих самозванців. Вона з великою неохотою дозволила їм перед відльотом напитися води зі своєї тарілочки. А от Гаррі птахи сподобалися: вони навіяли йому думки про пальми та білий пісочок. Він мав надію, що Сіріусові добре там, де він є (Сіріус ніколи про це не писав, остерігаючись, що листа перехоплять). Гаррі знав, що на яскравому сонці дементори довго не витримують. Може, саме тому Сіріус і подався на південь. Сіріусові листи, сховані під напрочуд корисною паркетиною в Гаррі під ліжком, були бадьорими, і в обох Сіріус нагадував про те, щоб у разі потреби Гаррі до нього звертався. Ну, що ж, тепер він мав таку потребу..