Гаррі навіть не сперечався. Він і далі напружено чекав, як вирішиться його доля.
— А тепер подумаймо, — сказав Фадж, намащуючи маслом ще одну булочку, — де ти проведеш останні два тижні канікул. Я пропоную тобі зайняти одну з кімнаток "Дірявого Казана"...
— Вибачте, — не втримався Гаррі, — а як з моїм... покаранням?
Фадж здивовано примружився.
— З яким покаранням?
— Я ж порушив закон! — сказав Гаррі. — Указ про обмеження неповнолітнього чаклунства!
— Ну, моє серденько, ми ж не будемо тебе карати за такі дрібнички! — вигукнув Фадж, нетерпляче розмахуючи булочкою. — Це ж сталося випадково! Ми не відправляємо людей в Азкабан лише за надування власних тіток!
Усе це анітрохи не скидалося на звичні дії Міністерства магії.
— Торік я отримав офіційне попередження тільки за те, що ельф — домовик знищив пудинг у дядьковому домі! — спохмурнів Гаррі. — Міністерство пообіцяло вигнати мене з Гоґвортсу, якщо там знову будуть застосовані чари!
Гаррі здалося, що міністр Фадж раптом аж мовби знітився.
— Обставини змінюються, Гаррі... мусимо взяти до уваги... тепер такі настрої... Та й ти ж, мабуть, не хочеш , щоб тебе вигнали?
— Авжеж, ні, — погодився Гаррі.
— Ну, тоді нема про що й балакати, — безтурботно засміявся Фадж. — Ось, бери булочку, а я піду довідаюся, чи має Том для тебе вільну кімнату.
Гаррі здивовано дивився услід Фаджу: відбувалося щось неймовірне. Якщо покарання не буде, то чого Фадж чекав на нього біля "Дірявого Казана"? І взагалі — з якого це дива сам міністр магії опікується неповнолітнім чаклуном?
Фадж повернувся разом з власником готельчика.
— Вільна одинадцята кімната, Гаррі, — сказав Фадж. — Гадаю, там тобі буде дуже зручно. Додам лише одне, і я певен, що ти це зрозумієш: ти не повинен блукати маґлівським Лондоном, гаразд? Тримайся алеї Діаґон. І щодня, тільки-но почне сутеніти, вертайся сюди. Сподіваюся, ти все розумієш. Я попросив Тома, щоб він за тобою пильнував.
— Гаразд, — поволі вимовив Гаррі, — але чому?..
— Не хочемо, щоб ти знову загубився! — щиро засміявся Фадж. — Ні, ні... краще, щоб ми знали, де ти... тобто...
Фадж гучно прокашлявся і взяв смугасту мантію.
— Ну, то я пішов. У мене, знаєш, повно роботи...
— А Блека ще не знайшли? — поцікавився Гаррі.
З Фаджевих пальців вислизнули срібні застібки мантії.
— Про що ти? А-а, ти вже чув... ну, ні... ще ні, але це все питання часу. Вартові Азкабану ще ніколи не зазнавали невдачі... і я ще ніколи не бачив їх такими розлюченими. — Фадж раптом здригнувся: — Ну, до побачення! — Він подав руку.
Потискаючи її, Гаррі зненацька щось згадав.
— Е-е... пане міністре? Чи можу я щось попросити?
— Звичайно, — усміхнувся Фадж.
— Знаєте, гоґвортські третьокласники мають право відвідувати Гоґсмід, але мої тітка й дядько, на жаль, не підписали бланк дозволу. Ви могли б це зробити?
— Ox, — розгубився Фадж, — ні. Ні. Вибач, Гаррі, але оскільки я не твій батько і не опікун...
— Але ж ви міністр магії! І ваш дозвіл...
— Ні, Гаррі, вибач, але правила є правила, — категорично заперечив Фадж. — Навідаєшся в Гоґсмід уже наступного року. На мою думку, буде краще, щоб ти цього зараз не робив... так... Ну, я пішов. Гарного відпочинку, Гаррі.
Усміхнувшись, він ще раз потис йому руку і вийшов.
До Гаррі наблизився усміхнений Том.
— Прошу йти за мною, містере Поттер, — сказав він, — я вже заніс ваші речі нагору..
Вони піднялися дерев'яними сходами, і Том відімкнув двері з мідним номерком "одинадцять".
У кімнаті було зручне на вигляд ліжко, ретельно відполіровані дубові меблі, камін (у ньому привітно потріскував вогонь), а зверху на шафі...
— Гедвіґа! — вигукнув Гаррі.
Біла полярна сова клацнула дзьобом і пурхнула йому на руку.
— Маєте вельми розумну сову, — засміявся Том. — Прилетіла через якихось п'ять хвилин після вас. Містере Поттер, коли буде щось потрібно, відразу кажіть.
Він знову вклонився і вийшов.
Гаррі довго сидів на ліжку й неуважно погладжував Гедвіґу. Небо за вікном швидко мінялося з оксамитово-синього на сталево-сіре, а тоді сповільна зарожевіло і взялося золотавими смугами. Гаррі не міг повірити, що покинув Прівіт-драйв усього кілька годин тому, що його не вигнали і що попереду в нього два абсолютно бездурслячі тижні.
— Ох, Гедвіґо, це була дуже дивна ніч, — позіхнув він. Навіть не знімаючи окулярів, Гаррі впав на подушки й заснув.