Як тільки він вийшов з ванни, до каюти безшумно ввійшов лакей і почав накривати стіл. В нього був такий гордий і незалежний вигляд, як у маршала, котрий обходить ряди своєї гвардії.

— Пан Вал зараз прийде, — повідомив лакей.

— Який пан Вал?

— А той, що привіз вас сюди.

— А ти можеш сказати мені, де я знаходжуся?

— На яхті «Туман», пане.

— Кому вона належить?

— Трестові «Туман», пане.

— Дивна назва… А чим займається цей трест?

— Приватними таємними дослідженнями, пане.

— Ти не можеш точніше сказати, що треба розуміти під приватними таємними дослідженнями?

— Не маю права. Може, вам скаже пан.

Пан Вал не примусив себе довго чекати.

— Запізнився на п'ять хвилин. Прошу пробачити. Звичайно я точний. Сугаре, можеш нести страву, — кивнув лакеєві. Той вклонився і щез за автоматичними дверима.

— Яке вино ви п'єте? — спитав Вал.

— Вип'ю горілки, але, мабуть, у вас її нема.

— На ваше щастя, маємо. Капітан передбачав. До речі, він теж любить горілку, — пан Вал налив у чарки жовтуватої рідини з приємним запахом.

— Хто, ви кажете, передбачив мою схильність до горілки?

— Капітан далекого плавання.

— Власник цього судна?

— Хіба Сугар не казав вам, що яхта належить трестові «Туман»?

— А як прізвище капітана?

— Капітан далекого плавання.

— Та це ж не прізвище.

— Це його прізвище!

— Ви жартуєте.

— Анітрохи, дорогий пане. Це прізвище, під яким його знають усюди.

— Виходить, пан Капітан далекого плавання передбачив мою схильність до горілки?.

— Саме він. Тож піднімемо чарки, пане Баділа! Вітаю вас на яхті!

— Пане Вал, нащо мене сюди привезли?

— Пане Баділа, горілка чудова й достойна всякої похвали. Ми говоритимемо лише про напої. Навіщо псувати апетит розмовами про справи? Після обіду та доброї чарки зможемо й про інше. Згодні?

— Якщо я скажу навпаки, то хіба від того щось зміниться?

— Це мені подобається. Видно, ви людина розсудлива, пане Баділа. Причому це у ваших інтересах.

Вечеря була розкішна. Вал розповідав непристойні анекдоти, від яких Сугар морщився, але той наче його не помічав, а смакував пікантні історійки, яких можна було наслухатись у казіно Монте-Карло. Нарешті повечеряли й мовчки розсілись по кріслах з чарками коньяку в руках. Пан Вал заговорив першим:

— Тепер я готовий вас вислухати, пане Баділа, й по можливості відповісти на запитання, які вас цікавлять.

— На щасливий початок я не сподіваюсь, — нахмурився Раду. — Хочу знати, для чого мене викрали й привезли сюди.

— Облишмо про це.

— Але воно для мене найважливіше.

— Матимете відповідь дещо пізніше й від когось іншого.

— Від кого саме?

— Від Капітана далекого плавання.

— Коли?

— Звісно, не цієї ночі. Мабуть, завтра, а може й післязавтра.

— Якщо не хочете відповідати, то в мене виникає припущення, що…

— Ви не ображайтесь, пане Баділа, але ваше припущення щодо моєї особи мене мало цікавить. Якщо у вас е інші запитання, то я готовий на них відповідати.

— Дещо запитаю. Наприклад, яку продукцію виробляє трест «Туман»?

— Дорогий пане Баділа, про те вам уже казав Сугар.

— Він мені нічого не казав.

— Трест займається приватними таємними розслідуваннями.

—І це ви вважаєте за відповідь?

— Мене неприємно вражає ваша наївність.

— Допоможіть мені зрозуміти.

— Тут поєднується дуже багато справ, від найпростіших до найскладніших. Наприклад, одна з найпростіших: нам треба довести, що пан ікс чи пані ігрек в домашньому побуті оскверняють святі канони церкви.

— Чи не можете ви мені навести якусь складнішу справу?

— Обійдемо це питання.

— Мене вкрадено для простої чи складної справи?

— Обійдемо й це питання. Ви у свій час отримаєте відповідь від Капітана далекого плавання.

— Тоді ще одне запитання: якій нації належить трест «Туман»? За назвою «Nebel» схоже, що він повинен бути німецьким?

— Це інтернаціональна організація.

— Гаразд, але ж повинен він мати якесь пристановище? Кожен трест повинен бути в якійсь країні.

— Трест ніде не зареєстровано, а пристановище він має, скажімо, на «Тумані-1».

— Це яхта, на якій ми знаходимось?

— Ні, ця яхта — «Туман-2».

— Так, але ж цьому «Туманові» необхідно плавати під якимось прапором.

— Авжеж. Він плаває під прапором тієї країни, яка майже не має власного флоту й наймає судна за відповідну плату. Врахуйте, ті країни платять мито менше за наймане судно, ніж за своє власне.

— Які ж це країни?

— Та багато їх — різні дрібненькі держави.

— А викрадення людей теж входить у методи роботи цього тресту?

— Щоб досягти мети, трест використовує всі доступні йому засоби.

— Навіть злочин?

— Злочин? Люди можуть зникати. Коли зникне якась людина — це ще не означає, що її вбили.

— А як розуміти моє зникнення?

— Ви не зникли. Просто поїхали прогулятися на кілька днів у Північну Францію, притому особисто про це повідомили власника готелю. До речі, за вами зберігається номер у готелі до вашого повернення.

— Невже ви гадаєте, що власник готелю повірить у телефонну розмову? В нього може виникнути підозра щодо мого імені, й тоді…

— Для цього у власника готелю не буде причин, дорогий пане Баділа. Ви заплатили за номер наперед за весь час вашої відсутності.

— Виходить, за мене платив трест «Туман»?

— Трест не зважає на витрати, дорогий пане, тому й добивається успіхів у всьому.

В цю мить відчинились двері, й на порозі каюти з'явилась жінка у мундирі морського офіцера.

— Яка несподіванка! Капітан яхти «Туман-2» удостоїв нас честі своїм візитом, — зрадів пан Вал. — Дорога міс Голлу, це наш гість, пан Баділа.

— Вітаю вас із щасливим прибуттям на мій корабель, пане, — сказала жінка французькою мовою.

— Пан Баділа краще володіє німецькою мовою.

— Дуже добре, тоді ми розмовлятимемо по-німецьки, мені все одно. То як ви себе почуваєте на моєму кораблі?

— Ви, фрейлейн… Капітан далекого плавання?

— Я? Ні, звідки ви взяли?

— Ви ж казали… — звернувся до Вала Раду.

— Та ви плутаєте, пане Баділа. Капітан далекого плавання не командує яхтою «Туман-2». Він — головний директор нашого тресту.

— Ви мене з ним випадково сплутали, — засміялася міс Голлу, — і не відповіли, як ви себе почуваєте на моєму кораблі.

— Коли не брати до уваги мій приїзд сюди не з власної волі, то можна сказати — чудово, міс. Проте з нетерпінням чекаю, коли зможу виїхати звідси.

— Розумію… Але запевняю, коли ви звикнете до корабля, то, їй-богу, почуватимете себе непогано, — усміхнулася міс Голлу.

— На жаль, міс Голлу, пан Баділа залишить ваш корабель ще до того часу, коли почне звикати, — сказав Раду.

— Господи, яка я безталанна, — скривилася Голлу, — і чомусь завжди помиляюся. Мені здавалось, що ви пробудете на кораблі хтозна-скільки. Але при ситуації, в якій ви перебуваєте… Ой, здається, знову кажу дурниці.. Правда ж, Вале?

— Дорога міс Голлу, така ваша доля: кожного разу казати ті речі, про які слід мовчати, але ви це робите досить мило, й ніхто на вас не ображається,

— Справді? І ви, пане, теж вважаєте, що я приваблива? — звернулася вона до Раду.

— Міс Голлу, — мовив той, бажаючи зробити її приємність, — у всьому світі дуже мало знайдеться таких гарних жінок, як ви.

— Як це мило з вашого боку, пане!.. — Потім мовила до Вала: — Ви не дасте мені щось випити?

— Що ви бажаєте, міс Голлу?

— А ви що п'єте?

— Коньяк.

— Я, мабуть, вип'ю зараз коктейль, який сама приготую.

Міс пройшла до буфета і з спритністю досвідченого бармена приготувала собі напій.

— Боже, яка нудьга!.. А вам легка музика подобається? — І не дочекавшись відповіді, ввімкнула радіоприймач. Залунала мелодія танцювальної музики.

— Пане Баділа, чи не хочете мене запросити на танець?

— Міс Голлу, в іншому місці мені було б дуже приємно з вами потанцювати, а тут я полонений, і мені зовсім не до танців.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: