І тут, коли я все ступав обережно вперед, в пам’ять мою поринули зграєю відгуки від тисячів невиразних чуток про Толедські страхіття. Про підземелля розказувано дивовижні речі — байки, як я завжди вважав, але ж таки дивовижні — занадто лихі, щоб повторювати, хіба тільки пошепки. Може, мене покинули на голодне конання в цім підземнім темрявім світі; чи, може, якась іще жахливіша доля на мене чигає? Що в кінці буде смерть, і смерть незвичайно люта, цього я, знавши занадто своїх суддів, був певний. Спосіб і час — це єдине займало і хвилювало мене.

Мої простягнені руки зіткнулися врешті з якоюсь твердою перепоною. Це була стіна, як видно, мурована — дуже рівна, ковзька й холодна. Я пішов уздовж неї, ступаючи з усією пильною недовірливістю, що її надихнули мені деякі стародавні оповідання. Цей спосіб, одначе не давав мені змоги вияснити розміри моєї в’язниці, бо я міг обійти кругом і повернутись до того місця, звідки почав, не спостерігши цього — така одноманітна видавалась стіна. Отже, я взявсь був шукати ножа, що був у мене в кешені, коли мене вели до судової залі — та він зник; мою одежу замінено на халат із цупкої саржі. Я думав загнати ніж у якусь невелику шпару в мурованні, щоб так позначити точку виходу. Трудність, власне, була пуста, дарма що в розладі моєї уяви вона видавалась мені непоборною. Я увірвав частину окрайки з одежі і розтягнув її долі на всю довжину, під простим кутом до стінки. Ідучи напомацки круг моєї в’язниці, я не міг не натрапити на цей виривок, коли завершу своє коло. Так, принаймні, я думав, але ж я негоден був зважити ні розмірів моєї тюрми, ані власної знедужалости. Ґрунт був вогкий і ковзький. Деякий час я брів наперед, аж нараз спіткнувся і впав. Знесилений крайною втомою, лишивсь я простертий долі, і скоро сон зборов мене отак, лежачи.

Прокинувшись і простягши від себе руку, я знайшов коло себе хлібину та глек із водою. Я занадто знемігся, щоб роздумувати над цим фактом, тільки жадібно їв і пив. Скоро по тому я знов розпочав свій обхід довкола в’язниці, на превелику силу дійшовши врешті до виривка саржі. Перед тим як упасти, я нарахував п’ятдесят два кроки, а вдруге почавши обхід, нарахував іще сорок вісім і з тим прийшов до свого виривка. Всього була сотня ступнів, і, прийнявши два ступні на ярд, я рішив, що в’язниця має п’ятдесят ярдів околом. Я, одначе, зіткнувся в обході з численними виїмками у стіні і, таким чином, не міг собі уявити форму склепу, а що це був підземний склеп, я був зовсім певний.

Я мав мало виглядів — жодної надії — в цих своїх розшуках, але безцільна цікавість спонукувала мене провадити їх далі. Одійшовши стіни, я рішив перейти простір темниці. Перше я рушився надзвичайно сторожко, бо підлога, хоч і була, як видно, міцна, укрита була зрадливою вогкістю. Але врешті я набравсь духу і не боявся ступати рішучими кроками, наміряючись перейти в’язницю як-найпростіше. Я зробив так яких десять чи дванадцять ступнів, коли кінець розірваної окрайки на моїй одежі вплутавсь мені межи ноги. Я заступив його і з маху упав долілиць.

Змішавшися від цього падіння, я не помітив зразу одного разючого факту; але кільки секунд по тому, коли я все ще лежав простертий, він привернув до себе мою увагу. Це було таке: моє підборіддя упиралося у долівку, але губи і верхня частина голови, хоч і лежали ніби-то нижче від підборіддя, не доторкались нічого. Заразом мій лоб повивали наче якісь липкі випари, а ніздрі мої забивав своєрідний дух гнилявих грибків. Я простяг перед себе руку і весь похолов, побачивши, що упав на самісінькім краї круглої ями-колодязя, що його розмірів, звісно, не міг зразу вияснити. Обмацуючи муровання попід самою гранню, мені пощастило вирвати з нього малий уламок, і я пустив його у безодню. Довгі секунди я прислухався до відгомонів, коли він ударявся в своїм падінні об стіни прірви; врешті настало його зловісне занурення у воду, супроводжене голосною луною. В цю саму мить почувся звук, мов би хто хутко розкрив і знову поспішно закрив які двері вгорі наді мною, а слабий промик світла раптом майнув у пітьмі і так саме раптово пропав.

Я побачив гаразд, який чорний уділ мені був судився, і повітав себе із щасливим випадком, що ним оце врятувавсь. Іще один крок перед моїм падінням — і світ би мене не побачив більше; а ця смерть, що її я зараз уникнув, належала саме до того, що я вважав за байку й дурниці в оповіданнях про інквізицію. Жертвам її тиранії давалось на вибір або смерть з найстрашнішими тілесними муками, або смерть з найжахливішими тортурами духу. Мені тепер полишалося друге. Від довгих терпінь нерви мені так розслабли, що я весь трепетав на звук власного голосу, і з мене став як-найкраще придатний об’єкт для того способу мордування, що мені призначався.

Трясучися кожним членом, я напомацки повернувсь назад до стіни, воліючи краще загинути тут, ніж рискувати страхіттями тих ям, що їх тепер моя уява малювала безліч по всій темниці. В інакшому стані духу я міг би здобутись на мужність, щоб покінчити зразу всі свої біди, кинувшися в яку з цих прірв; але тепер я був боягуз із боягузів.

Розрух у думках не давав мені спати протягом багатьох довгих годин, але врешті я знов заснув. Збудившися, я знайшов коло себе, як і перше, хлібину та глек з водою. Жагуча спрага налила мене, і я спорожнив цей глек одним духом. Він мав бути заправлений якимсь зіллям, бо заледве я його випив, як мене облягла необорна дрімота. Глибокий сон мене зміг — сон, як смерть. Як довго тривав він, я, звичайно, не знаю, та коли я розкрив знову очі, округи стало видно. Химерний сірнистий світ, що його джерела я визначити одразу не міг, давав мені змогу з’ясувати простір та вигляд в’язниці. В її розмірах я сильно обмиливсь. Цілий обвід її стін не перевищував двадцять п’ять ярдів. Кільки хвилин цей факт сповняв мене цілим світом марних тривог; справді марних, бо що б же могло мені менше важити у моїх жахливих обставинах, аніж розмір моєї в’язниці? Але дух мій знаходив химерну розкіш в марницях, і я заглибивсь у намагання вияснити помилку в моїх вимірах. Істина врешті осяяла мене. При моїй першій спробі дослідження я нарахував п’ятдесят дві ступні аж до того, як був упав; я мусив тоді упасти на який ступінь чи два від уривка саржі; направду я за малим не обійшов весь окіл моєї в’язниці. Тоді я заснув і, прокинувшись, мусив звернутися ув обхід назад, уявивши свою темницю, таким чином, чи не вдвоє більшою, ніж вона справді була. Замішання в думках не дало мені спостерегти, що при початку мого обходу стіна була вліво, а при кінці — праворуч.

Я обманився також і в формі темниці. Намацуючи дорогу, я знайшов багато виїмків і звідси вивів уяву про сильну неправильність стін — так потужно впливає цілковита пітьма на того, хто збуджується з летаргії чи сну! Ці виїмки це просто були незчисленні малі заглиблення або ж ніші на нерівних віддаленнях одне від одного. Загальна форма тюрми була квадратова. Що я вважав за муровання, виявилося тепер залізом або іншим яким металом у величезних листах; шви чи стики між ними утворювали западини. Вся поверхня цієї металічної обшивки була грубо почеркана найгидкішими, найпотворнішими девізами, на які тільки здольне гробарське суєвірство манахів. Тут грозилися постаті чортів, впереміж із кістяками та іншими образами, реальнішими в своїй страшливості; вони укривали й поганили собою геть усі стіни. Я замітив, що зариси цих страховищ були досить чіткі, але барви виглядали зблякло й туманно, мов би від впливу вогкого повітря. Роздививсь я і підлогу — вона була кам’яна. В центрі зяяв округлий колодязь, що його щелепів я був уникнув; але він був один у в’язниці.

Все це я роздививсь неясно і з великими труднощами, бо моє власне становище дуже змінилося, поки я спав. Я лежав тепер горілиць на весь зріст на якійсь дерев’яній колоді. Я був накріпко до неї прив’язаний довгим ременем, що нагадував наче попругу. Численними звивами він облягав усі мої члени і тіло, лишаючи на свободі лиш голову та ще ліву руку — настільки, щоб я спромігся з великим напруженням підкріплятися їжею з глиняної миски, що стояла долі коло мене. Я побачив із жахом, що глечика прибрано. Кажу ― з жахом, бо мене палила нестерпна спрага. Мої мучителі мали, здавалося, намір її розпаляти, бо їжа у мисці — це було м’ясо, прикро заправлене гострими присмаками.