Ось двері розчинилися: на порозі застигла Ольда, мов жива статуя, якою Сірано марив після відвідин палацу кардинала Рішельє. Витончені риси обличчя — прямий ніс, що продовжував лінію чола, ніжні щоки, тремтливі губи і волошкові очі, в яких відбивалися і радість, і подив, і ляк, коли вона, незважаючи на гостя, припала до Тристана і вже зовсім по земному заридала.

Дзвін сонця doc2fb_image_0300000E.png

З того, як Ольда схлипувала і горнулася до чоловіка, Сірано зрозумів: вона вірно ждала свого героя. І зайві були якісь слова та запевнення — обоє переживали прекрасну і щасливу мить довгожданої зустрічі.

Першим заговорив Тристан, по-давньогрецькому пояснив, що його супроводжує друг із далекої планети Земля.

Ольда привіталася до Сірано. Виявляється, вона вивчила земну мову і лише нею спілкувалася з Тристаном усі спільно прожиті роки.

Сірано скинув свого капелюха з пір’їною, зніяковіло відійшов убік і раптом відчув на собі чийсь допитливий погляд. Біля дверей стояла тендітна дівчина з білявим, схожим на Ольдине, але по-справжньому неземним обличчям.

— Як довго тривав цей ранок і день виростав світлоносний! — сказала, немов проспівала, вона гомерівський рядок.

Отже, і вона, Ельда, дочка Тристана й Ольди, так само володіє земною мовою?

Ельда наблизилась до Сірано, простягла до нього руки:

— Хай щастя та радість соляріїв торкнуться і гостя з Землі.

Сірано здивувався, як вона, наслідуючи земних поетів, дотрималася в цих словах гекзаметра. Серце забилося дужче, він покірно схилив голову, поправив на лобі пов’язку. Нараз згадав індіанську легенду про те, як “сини неба входили до дочок людських…”

Для соляріїв він — син неба! Хіба землянин не має права мріяти про щось схоже, не пізнавши на своїй планеті принад кохання?

6. СВІТ МУДРОСТІ

Якби мені повідали найвищу мудрість і попросили про неї мовчати, я б відмовився.

Сенека

Світ, що відкрився Сірано на Солярії, здавався таким упорядкованим, справедливим і багатогранним, немов у ньому поєдналися його особисті мрії з ученням улюблених філософів.

Солярії прийняли гостя, як рівного собі, до нього ставилися поважно й не стомлювали допитливістю. Він жив у домі свого вчителя, сім’я якого спілкувалася мовою еллінів.

На щастя, Сірано вивчив її ще в колежі де Бове і тепер через Тристана, Ольду й особливо Ельду пізнавав усе нове на цій планеті.

Ельда, яка виховувала маленьких соляріїв, взяла землянина під опіку. Вона передусім намагалася показати свої знання культури далекої Землі, а тому говорила з ним лише гекзаметром. І це вдавалося їй, вимова набувала хвилюючого колориту.

— Немає у світі святішого права, ніж виховання соляріїв-малих, — співучим голосом говорила Ельда. — Вони — немов пташенята, що у вас на Землі чи в давні часи у нас на Солярії. Розквітнути можуть вони пелюстками добра або страшним пучком лиходійства. І лиш виховання наситить їх чуттям і радістю братерства.

— Ти певна, Ельдо, що ми з’явилися на світ нерозрізнено однаковими і природа й далі творила нас незмінними?

— Ця думка твоя проймає наскрізь… Звичайно, права я почасти, та все ж… Згадай, у вас на Землі кожен живе ціною життя іншого. Смерть їстівних тримає усіх вас, убивство таких, як самі, дає вам бажані блага. А з давніх-давен на Солярії нашій не знають убивства, “кривава схильність” зникла сама. Від думки одної, щоб знищить когось, тут кожен із нас іздригнеться.

— Спасибі, Ельдо, на Землі тебе вважали б жителькою Олімпу. Та поясни мені, як солярії обходяться без убивств “їстівних”? Як підтримують своє життя? Ви ж не олімпійські боги, щоб харчуватися промінням?

— Хліба шматок соляріям дає вічно ворожий нам світ.

— Який саме? — Сірано розгублено дивився на дівчину.

— Невидимий нам без хитрого пристрою. Злісні, нікчемні звірі прагнуть забратися до нас у кров і викликать недуги, Хранителі життя, такі, як мати, поможуть незримо нам виграти битву в крові і тим подолати хвороби.

— Для цього в нас “пускають кров”.

— Безконечно давно так само лікували і в нас на Солярії. І зовсім не відали того, що органи наші, поповнюючи кров, насичують її “друзями здоров’я”, дрібними стражами тіла, здатними знищити злісних ворогів,[20] повертаючи хворому радість і силу. До речі, все те, що нуртує в мені, рветься назовні. Вибач…

Дзвін сонця doc2fb_image_0300000F.png

І дівчина стала танцювати, змінюючи граціозні пози, спинилася і втупила в нього жадібний погляд. Нарешті втомлено сіла поруч і знову заговорила співучим голосом про те, що невидима шкідлива звірина розмножується з незбагненною швидкістю в зумисне створених для того умовах під впливом мінерального живильного середовища і променів світила. Це і є необхідна поживна речовина, яку в минулому вирощували прадавні солярії в грунті і яка залежала від зовнішніх умов, часто потерпаючи від примх природи. Тепер навчилися готувати з них вишукані і смачні страви.

Сірано уважно слухав. Ельда легко переходила з теми на тему, і він збирав усю волю, щоб зосередитися.

Одного разу вона забажала перевтілитись з учительки в ученицю — неодмінно оволодіти французькою мовою, яка подобалася їй. Ельда захоплено відтворювала кожну почуту фразу.

Ніби корінна парижанка, вона якось спитала:

— Нащо ти носиш цю чорну пов’язку на лобі? Я хочу бачити тебе таким, який ти є.

Зніяковівши, Сірано розповів про своє природжене каліцтво і цим дуже здивував Ельду, яка звикла до носолобих соляріїв. Повідав і про поранення, коли кинутий ворогом ніж мачете зрізав йому верхню частину носа, утворивши потворний шрам.

Враз Ельда чисто по-земному сплеснула в долоні: її ненька — справжня Мати здоров’я, і вона неодмінно виправить цю фізичну ваду.

Ольда на прохання доньки завітала до Сірано і, уважно оглянувши його, запевнила:

— Я зніму тобі, землянине, небажаний рубець. Зніму без крові.

— Вибачте, але кров мені не страшна.

— Не в тому річ. Просто хочу прилучити тебе до наших знань про живий організм.

— Схиляюсь перед вашими досягненнями…

— Тристан уже повідав тобі про життєвий устрій соляріїв. Кожен із нас є живим осередком, здатним існувати лише в співдружності з іншими, прагнучи зробити все для блага соляріїв…

— “Мені — нічого, все що є — усім!” — Сірано переклав давньогрецькою мовою останній рядок свого сонета, присвяченого Кампанеллі.

— Знаю цей вірш. Тристан читав. Твій філософ передбачив деякі риси нашого суспільства, в основі якого — прагнення кожного служити всім. Уяви тепер, що організм, схожий на наше суспільство, складається з безлічі живих клітин, не здатних обходитися одна без одної.[21] Операції, які роблять у нас швидко й безболісно, вторгаючись усередину тіла для його досконалості, що я й хочу зробити на твоєму чолі, не порушують цілісності кров’яних потоків, а лише розсувають живі клітини. І, зрозуміло, не ушкоджують їх, а дають можливість миттєво зростися.

— Ви так вправно володієте ножем?

— Ні, Сірано, будь-яке вістря надто грубе для ніжного поводження з клітинами організму. Я працюю пальцями!

— Чим? — він зиркнув на її тонкі пальці.

— Саме пальці спрямовують особливе випромінювання, яке з певною чутливістю розсуває живі клітини.[22] Поглянь, — вона приклала до грудей долоні.

Сірано помітив: її пальці незвично світяться.

Те, що сталося далі, могло тільки привидітись. Але ж як змінилася його зовнішність! Тепер відпала необхідність у чорній пов’язці (що пізніше відбив художник — сучасник Бержерака).

Мовби в тумані пригадалися ті секунди, коли Ольда спершу зняла шрам, а потім, ніжно торкаючись пальцями, зовсім безболісно взяла шматочок шкіри з його руки і перенесла на лоб. Перенісся враз загоїлося, і обличчя землянина набуло зовсім іншого вигляду.

вернуться

20

У своїх трактатах Сірано де Бержерак дав опис мікробів, відкритих через двісті з лишком років після його смерті. Він писав і про знищення тих шкідливих істот, що несуть хвороби, “захисниками організму”, які живуть у крові. Отже, за триста літ він передбачав сучасні знання про “антитіла” в крові.

вернуться

21

Клітинну будову людського організму Сірано описав в одному із своїх трактатів задовго до того, як цієї думки дійшли вчені нашої планети.

вернуться

22

Автору довелося бачити вісімнадцять різних операцій філіппінських зцілителів, знятих на плівку кінематографістами Америки, Японії, Західної Німеччини. Один із таких кінодокументів на стрічці без склеювань (!) належить радянському лікареві Н. Г. Борисовій, якій самій було зроблено три п’ятихвилинних операції: видалення каменя з сечового міхура. Стрічка зберігається в секції фізики Московського товариства дослідників природи, дійсним членом якого є автор.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: