— Гадаю, завтра вийдеш, — повiдомив Олег. — Можливо, навiть без застави. Схоже, у них нi хрена немає на тебе. Але насамперед… — вiн стишив голос. — Ти не збивав?
— Здурiв чи що? — несамохiть вигукнув Стас, вiд чого навiть здригнувся сержант за дверима. — Звiсно, нi!
Дiставши маленький термос, Олег розлив каву i коротко промовив:
— Розказуй.
I Стас несподiвано повiрив. Має викрутитися. Ну не може ж отак статися, щоб Бога духу не винний… Розповiдь умiстила все, починаючи вiд першої зустрiчi з Мамчуром i закiнчуючи подiями страшної ночi. Не забув нiчого.
— Телефон у чергового, разом iз рештою, — додав Стас. — Розмова з Мамчуром записана уся.
— Цiкаво, чи мiг туди хтось дiстатися? — тихо пробурмотiв Олег.
— Не думаю. Я встиг вимкнути, здаючи. Вмикається лише пiсля введення коду. Хiба б сам телефон заникали.
— Ну, це навряд чи, — припустив Олег. — Не думаю. Значить, сиди, не смикайся. До кiнця дня я зможу сказати щось конкретне i визначитись iз нашою тактикою. А ти зайве не парся.
Нахрапистий адвокат зробив свою справу. Експертиза не виявила на машинi нiчого пiдозрiлого, а травми, отриманi загиблою, не вiдповiдали габаритам транспортного засобу. Олеговi вдалося це довести.
Проте усе вiдбувалося з неабияким скрипом. Помпрокурора на повну ставив палицi в колеса i усiма можливими шляхами гальмував законний хiд, iгноруючи всiлякi адвокатськi штучки. Результату добулися аж по обiдi наступного дня. Утримання пiд вартою замiнили пiдпискою про невиїзд. Слiдство у справi продовжувалося.
— Вчепилися конкретно, — скрушно хитав головою Олег. — Не мають бiльше нiкого.
— А я гадаю, все-таки через дiм, — упевнено сказав Стас. — Хоче його Мамчур аж пищить. А тут такий шанс — узагалi надурняк отримати. Казав я, не буде усе так просто…
— А чого вухами хлопав? — обурився Олег. — Давали! Чому не брав?! Жадiбнiсть. Гадав, ще бiльше урвеш. Усi так. Ну, тепер доведеться ще помучитися. Хотiв би сказати тобi, що усе позаду, та, на жаль, ще не можу.
Це Стас розумiв i сам.
XIX
Iсторiя хвороби Мурашевич Неонiли Йосипiвни, старанно перексерена здовж i впоперек працiвниками прокуратури, лежала на столi у завiдувачки вiддiлення, перечитана добрий десяток разiв. Вона ще додивлялася то там, то сям на його каракулi, а Стас уже розумiв, як справа розгортатиметься далi. От би помилитися! Та нi, не той випадок. I не важливо, яку думку висловить зараз Дiана, вiн усе знав наперед.
Так i сталося. Близько третьої вiн побачив краєм ока, як широка прокурорська постать зникла у кабiнетi завiдувачки, а коли туди запросили i його, запах кави стояв доволi вiдчутний, щоправда, самої кави вже не було.
— Станiславе Iвановичу, — почав Мамчур, — тут стосовно вашого випадку усе надзвичайно негарно складається… так… — вiн розвiв руками. — Я, звiсно, не схильний думати, що ви учинили умисний наїзд на цю жiнку, хоча й не маю доказiв, що ви цього не робили.
— А як же експертиза? — з-пiд лоба запитав Стас.
— Ну, експертиза… вона ще не доводить вашої повної непричетностi. Навiть за таких результатiв проблем у вас попереду ще дуже багато. Але якось так склалося, словом, Дiана Василiвна не раз виручала мене i моїх близьких у скрутних ситуацiях, i я також намагаюся пiдтримувати вашу службу в усяких негараздах…
Не кажучи бiльше анi слова, Стас мовчки дивився на нього.
— Загалом ситуацiя украй неприємна, — продовжував той. — Хлопцi нашi перестаралися. Мене не було, аби взяти вчасно усе пiд свiй контроль. Висновки судмедекспертизи вже в обласнiй прокуратурi. Ксерокопiя iсторiї хвороби також лежить у вашому управлiннi, i менi вiдомо неофiцiйно, що вам ставитимуть у провину неправильне лiкування хворої. Я звичайно, не компетентний у цьому, але…
— I у чому ж полягають нашi помилки? — запитав Стас, наперед знаючи вiдповiдь.
— Так як чув Володимир Григорович, — Павловська кивнула на прокурора, — i як зрозумiла я, нам ставитимуть у провину тактичну помилку. У висновку судмедексперта причина смертi — набряк головного мозку, а не внутрiшньочеревна кровотеча. Ви ж почали з операцiї на животi, видалення селезiнки. Крововтрата за протоколом операцiї до пiвтора лiтра — на середню ступiнь. Ви капали постраждалiй в обидвi вени i робили операцiю, яка в принципi могла ще почекати. Натомiсть травмована помирала вiд набряку головного мозку.
— Дiано Василiвно! — не витримав Стас. — Що ви говорите? Як я мiг до операцiї визначити реальну величину крововтрати? Пацiєнтка була з низьким тиском! Як я мiг не капати в обидвi вени?!
— Це розумiю я, — спокiйно вiдповiла Павловська. — I, напевно, робила б те саме у такiй ситуацiї. Гадаю, кожен з хiрургiв дiяв би так. Але як на це подивляться там? Ви розумiєте, що нам свiтить усе це доводити? Ви що, не могли написати у протоколi операцiї крововтрату хоча б на лiтр бiльшу? Хто б це перевiрив? А у нас були б вагомi виправдання.
— Ситуацiя безвихiдна вiд початку, — не погоджувався Стас. — Якби я взявся оперувати на черепi i навiть встиг би зробити декомпресiю мозку, пацiєнтка однаково б померла. Вiд кровотечi в животi, яка на той час складала б два з лишнiм лiтри i була б уже важкого ступеня! I нейрохiрург, що приїхав, був цiєї ж думки. I тодi мене б звинувачували, що я взявся за непрофiльну операцiю, не дочекавшись фахiвця. Це ще гiрше! А якби я не оперував узагалi i чекав на нього, то сказали б, що я бездiяв у той час, як травмована помирала! Ви що, не бачите, що тут як не зроби — однаково «люмiнiй»!
— Я-то бачу, — ще раз повторила Павловська. — Але я не начальник управлiння i не голова КЕКу, а такий самий лiкар, як i ви.
— А якщо додати стороннi обставини, якi обов'язково додадуться, — знову вступив прокурор, — я тут уже нiчого не зможу зробити…
— Якi такi обставини? — запитав Стас, прекрасно розумiючи, куди той хилить.
— Усе тi ж. Що у вас були мотиви бажати смертi панi Мурашевич. Окрiм вас поки що у мiстi бiльше таких не виявлено. Саме через наявнiсть мотиву ви провели двi ночi у слiдчому iзоляторi. Саме через це ви залишатиметеся пiдозрюваним номер один стосовно наїзду аж до кiнця слiдства! От i подумайте, що виходить. Я розмовляю з вами неофiцiйно, — нагадав прокурор, — лише з дружнiх мiркувань. Обмальовую ситуацiю, як вона виглядає збоку для будь-якого кримiналiста. Ви, зацiкавлений у смертi цiєї жiнки, створюєте їй пастку з, так би мовити, подвiйною гарантiєю. Якщо вона не гине на мiсцi вiд наїзду вашої машини, то обов'язково потiм потрапляє знову-таки до вас, адже ви чергуєте як хiрург, i доводите справу до кiнця. Вижити у неї шансiв немає практично жодних. Почекайте! — вiн пiднiс палець, бачачи, як Стас пiдводиться. — Додам словами Дiани Василiвни: «Це розумiю я, що швидше за все воно не так, але вони ж подивляться iнакше!»
— Я збагнув, — процiдив Стас. — Усе збагнув. Тiльки пастка тут, навпаки, для мене, а не для неї, як ви сказали. I також з подвiйною гарантiєю… Якщо не знайдеться незаперечних доказiв мого наїзду на цю жiнку, то докази невдалого її лікування вже тут.
— Ото ж бо й воно, — згодився прокурор. — Бачу, розумiєте. I повiрте, там, — вiн показав угору, — такi «звiрi» цiєю проблемою займуться, що мало не здасться. Мiж iншим, загибла була донедавна головою спiлки ветеранiв району! Справа резонансна.
«Плювали ви i тi, хто вище, на всiх ветеранiв, разом узятих, — подумав Стас. — Зате влаштувати шоу при нагодi…»
— Зараз я повернуся, — промовила шефиня, виходячи. — Ви собi говорiть.
— Отже, виходу немає, — припустив Стас.
— Як вам сказати… — прокурор глибоко зiтхнув. — Вихiд є. Скажу вiдверто, так як думаю. Навряд чи експерти, слiдчi знайдуть на мiсцi пригоди якiсь конкретнi докази проти вас, навiть якщо це дiйсно були ви. Навряд чи i по медичнiй лiнiї вистачить доказiв, щоб iнкримiнувати вам злочиннi дiї. Так, помилка у складнiй ситуацiї у гiршому разi, а це вже не кримiнал. Нехай догана, зняття категорiї, але ж не в'язниця! Розумiєте, про що я? Ви тепер бачите, що вас топить? Мотив. Наявнiсть мотиву убивства. В усьому мiстi не знайшлося досi людини, якiй була б вигiдна її смерть. Тiльки вам. А наявнiсть мотиву у кримiналiстицi — рiч серйозна. От уявiть, що в цiй ситуацiї немає нiякого заповiту з дивними умовами, i будинок, у якому ви проживаєте, за жодних обставин не може перейти у власнiсть панi Мурашевич або ж, навпаки, вже є її власнiстю. Хто б тодi цiкавився, де ви були вiд сьомої до дев'ятої учора? Хто б там ксерив оту iсторiю хвороби i винюхував помiж рядками?