Думки навалилися з новою силою. Як використати це вiдкриття для власного захисту? Якщо прокурор цiлеспрямовано риє йому яму, то, можливо, знає i про цю «iграшку». Отже, вiдкривати карти ще рано. Тодi коли? Як його посадять на лаву пiдсудних? Що тодi це доводитиме? Мало. Вiдкриття давало надiю, але як мало його було для перемоги!

Телефон завiбрував у кишенi i на табло висвiтився знайомий номер.

— Станiславе Iвановичу? Доброго дня. Можете пiдходити до пана Шевчика. Ви ж бували у його конторi?

Прокурор. Стас помовчав, потираючи у пальцях трубку.

— Алло? Ви мене чуєте?

— Я-то чую, — вiдповiв Стас. — Але навряд чи менi варто туди iти. Принаймнi тепер.

— Н-не розумiю… Ви передумали?

— Здається, так, — старанно добираючи слова, Стас ще не знав, як сказати те, що могло б посiяти панiку у ворожих лавах, одночасно не вiдкривши карт. — Щастя, що усе так склалося і я не встиг наробити дурниць.

— Як бажаєте, — не розгубився спiврозмовник. — Але… словом, на цьому мої спроби допомогти вам закiнчуються.

Кладучи трубку до кишенi, Стас розумiв, що кiлька секунд назад вiдрiзав собi шлях до вiдступу, якщо, звiсно, такий iснував. Тепер доведеться проходити цiлу дистанцiю i або перемогти, або…

— Яа-к?! Ви жодного разу не були на КЕКу-у?! За всю вашу професiйну дiяльнiсть?! — дама, що втислася безформними драглистими грудьми у край столу, дивилася на нього з нерозумiнням.

Її i без того булькатi очi вiд подиву ледь не повилазили з орбiт.

— Ви що, Станiславе Iвановичу, до цього так бездоганно працювали?

— Та я, власне, i зараз нiчого поганого не зробив.

Вiд цiєї заявочки у неї вiдiбрало мову, тому втрутився начальник управлiння, що сидiв по центру:

— Станiславе Iвановичу, ви знаєте, що таке КЕК?

За якоюсь iронiєю Стас дiйсно жодного разу не бував на такiй комiсiї, хоч з розповiдей колег добре знав, що воно таке — колективне шмагання, де на лiкаря навалюються з усiх бокiв i товчуть кожен у мiру своєї агресивностi та iнтелекту. А чим може у нас захиститися лiкар?

— КЕК, — тлумачив начальник, — це контрольно-експертна комiсiя. I визначати хто зробив добре, а хто погано — функцiя присутнiх тут фахiвцiв, а не ваша. То давайте будемо виконувати кожен свої обов'язки.

З цiєю армiєю «реформаторів медицини» воювати неможливо. Те, що вiн приречений на поразку, Стас побачив одразу. Особливо активнi витягали з iсторiї хвороби Мурашевич кожну невдало поставлену кому, збiльшуючи її до розмiрiв причини смертi.

Судмедексперт, що робив розтин, дав недвозначний висновок, що смерть настала вiд набряку головного мозку внаслiдок збiльшення внутрiшньочерепної гематоми, а кровотеча у животi внаслiдок розривiв органiв дiйсно мала мiсце, проте не була важкою i не становила на той час прямої загрози життю пацiєнтки. Головний реанiматолог безапеляцiйцно заявив, що інтенсивне переливання розчинiв у тiй ситуацiї не могло пiдняти кров'яного тиску i погiршувало стан мозкових справ.

Менш агресивнi члени КЕКу просто мовчки слухали, але Стас не сумнiвався — поставлять свої пiдписи, де належить. Лише один з присутнiх — обласний трансфузiолог — висловив тверезу думку: а чи була можливiсть у лiкаря визначити до операцiї розмiри внутрiшньочеревної кровотечi? А, отже, вiн робив усе можливе в даних умовах для порятунку пацiєнтки.

Та його «посадили».

— У нас у районах зараз достатньо ресурсiв, щоб вирiшувати такi завдання… — очi голови комiсiї, яка — можна було дати голову на відсіч — близько не стояла від «району», а тим паче, його «ресурсів», нарештi повернулись у звичний стан, тому i спромоглася вона видати цю понадрозумну фразу, додавши: — А якщо нi, то поруч з хiрургом треба садити ще й головного лiкаря.

Зачитали i резюме нейрохiрурга, який тодi серед ночi приїжджав на трепанацiю черепа. Смерть вiд набряку головного мозку. Сам «свiтило» зараз оперував, тому й не мiг виступити особисто.

I тепер Стас не лише чiтко розумiв плачевнiсть ситуацiї, а взагалi подальший розвиток подiй. Зараз поважна комiсiя констатує його тактичну помилку у лiкуваннi постраждалої Мурашевич, визнавши, що вона вплинула на результат. Усе. Далi працюватиме прокуратура i, маючи у розпорядженнi цей висновок КЕКу, а також наявнiсть у нього мотивiв бажати смертi цiй громадянцi, доведе, що помилка була навмисною i що вiн безпосередньо винен у її смертi. Вони зроблять з цього склад злочину. I далi вже для досягнння мети не матиме значення, збивав вiн її своєю машиною чи нi. Його посадять на лаву пiдсудних. А далi… Як би там склалося далi, йому буде не до будинку. Тим паче, нiхто не завадить, коли сам вiн перебуватиме у слiдчому iзоляторi, увiйти i здiйснити якщо не капiтальний ремонт, то хоча б змiну iнтер'єру.

Знати б тодi, у що це виллється! Стас дивився на обличчя чиновникiв, якi, здавалося, говорили тепер усi нараз, i до голови лiзли всiлякi дурницi. Цiкаво, вони насправдi такi чи якась рука покерувала i тут, примусивши їх чiтко спрямувати хiд засiдання у потрiбне русло? Невже отих шiстдесят тисяч, на якi тягне будинок, вартують того, щоб розiгрувати фарс, задiюючи отакi ресурси? Що такого має бути заховано у старому домi, щоб…

Дверi розчинилися без стуку i увiйшов чоловiк у простiй тенiсцi з течкою, якi роздають фармацевтичнi фiрми для реклами. Вiн мовчки присiв скраю, витягаючи з неї папери. Тiльки тепер Стас упiзнав у ньому головного нейрохiрурга.

— Iгоре Iвановичу, — розвiв руками начальник управлiння, — не варто було так поспiшати. Ми ж знали, чим ви займаєтеся. Ваш висновок вже зачитали i…

— Пробачте, я не давав висновку для КЕКу, — поправив його нейрохiрург.

— Ну, ми казали, що достатньо й цього.

— Та нi, — стояв на своєму той. — Я написав спецiально, точнiше, тому що це має значення.

— Ну… — зачитайте, — розвела руками шефиня «докторської інквізиції».

Вiн умiв висловлюватися коротко, але точно, цей нейрохiрург. Виступ його перейшов у дискусiю, а Стас мовчки слухав, тепер уже сам викочуючи очi, наче та бульката головиха.

— Нi, я, як член КЕКу, категорично проти, — чiтко вимовляючи кожне слово, вiв свою думку нейрохiрург. — Я не пiдпишуся пiд рiшенням, у якому визнається тактична помилка. Її не було. Хiрург Ковач робив те, що мiг. Проводив ту операцiю, яку мiг зробити краще.

— Але ж пацiєнтка померла вiд набряку мозку! — не витримала головуюча. — Ви самi написали! А лiкар у районi живiт оперував. А мав на вас чекати, якщо вже сам не мiг!

— У свiтлi сучасних канонiв, — ще чiткiше вимовив Iгор Iванович, — обидвi операцiї мали проводитися одночасно. Я написав чорним по бiлому. Од-но-час-но! Сам вiн двi нараз проводити не мiг, гадаю ви розумiєте. Тому обрав одну — ту, якою володiв краще. I ще повторюю — травма черепа була несумiсна з життям. Лiкар зобов'язаний боротися, поки пацiєнт ще живий, тому, приїхавши, я й розпочав операцiю. Але не сумнiвався, що пацiєнтка помре.

Стаса попросили вийти. Очікування у коридорi було важким i принизливим. Але хто зважатиме на приниження, коли справи набирають таких обертiв. За дверима говорили на високих нотах, проте слова не розрiзнялися. Нарештi, усi почали розходитися.

Вийшла й заступниця голови експертизи з району, якiй також належало бути на такого роду заходi, що не додавало здоров'я i їй.

— Важкiсть травми, не сумiсна з життям… — промовила вона, взявши його за лiкоть. — Пощастило нам. Як з ланцюгiв позривалися, не пам'ятаю такого. Завжди нарванi, але щоб так…

Стас закурив, сiвши пiд управлiнням на вiльну лавку. Без звуку розчинялися й зачинялися потрiйнi дверi. Гiгантська будiвля працювала потрiйним «ротом» в обидвох напрямках, упродовж цiлого дня ковтаючи та випльовуючи назад чиновникiв рiзних рангiв. Щойно ця складна система мало не перетравила його. Допомогло диво.

Вiн сiдав у дорогу машину на стоянцi пiд будiвлею. Очевидно, зараз цiй людинi нiкуди поспiшати. Тому i встиг Стас якраз на той момент, коли, зачинивши дверцята, водiй взявся за ключ.