— А ви до якої розвідки належите? — в’їдливо запитала Інга.

— Уже ні до якої.

— А до якої належали раніше?

Марк мовчав, закиданий нашими питаннями. У його погляді й зараз не було розгубленості, проте у мене виникло припущення, що ліквідувати нашу охорону і посадити літак для нього було легшим завданям, аніж встановлення контактів з нами.

— Ви крутите, — заявила Інга. — Ви дійсно не говорите нам усього. Ви не пояснили головного — чому допомагаєте нам. Такий аргумент, як доброта душевна, ви вже пробачте, я не приймаю. Не знаю, чи це дійсно правда, що над нами трьома висить одна загроза, але якщо так, то майте на увазі, не розраховуйте на нас до кінця. Навіть такий, як ви повинен мати захищену спину. Щойно нам здасться, що краще без вас — ми вас покинемо. Підставимо… усе що завгодно. Якщо хочете розраховувати дійсно на довіру, то це робиться не так.

— Ми хочемо зрозумілого пояснення чому ви з нами проти них.

— Тому що у мене немає вибору, — повторив Марк. — Я дійсно сам-один. І ви також. Утрьох легше.

— Ні чорта, — заявив я. — З твоїми навичками ми для тебе тягар. І вижити тобі легше самому.

— Окрім бажання вижити існують ще переконання.

— У таких як ви, не може бути переконань, — упевнено промовила Інга. — Якщо ви вважаєте мене за ідіотку, будь ласка…

— Де ти набув цих навичок? — гнув я своє. — Конкретно скажи, де ти навчався як проникнути у літак і перестріляти загін професіоналів? Звідки у тебе зброя? Відповідай так, щоб ми розуміли. Або не розраховуй на довіру.

Зрештою, ми виговорилися. Він сидів спокійно і, здавалося, більше не звертав уваги на наші наскоки. Але я бачив — він думає. Про що? Варто чи не варто? На мить, коли наші погляди зустрілися, мені здалося, що ця людина дійсно готова розповісти щось таке, після чого у нас вже не буде запитань.

— Я втомилася, — повернулася до мене Інга. — Мене починає лихоманити. Я хочу лягти і вкритися. Сподіваюся, ви дозволите? — останнє стосувалося Марка.

Вона влаштувалася на диванчику у кутку і я накрив її якимось простирадлом, розуміючи, що й сам не проти заплющити очі. Надто багато сталося такого, що…

— Гаразд, — так несподівано промовив Марк, що ми мимоволі здригнулися. — Нехай буде по-вашому. Я розповім усе як є насправді. Колись і комусь це потрібно зробити.

— Гаразд, — промовив Марк, всідаючись навпроти нас. — Як бажаєте. Ви хочете правди — нехай. Хоча, вона вам не сподобається. Причиною ваших негараздів дійсно є ця аномалія, хоч як крути. Хоча… — він замислився, підшукуючи слова. — Загалом її не варто так називати.

— Чому? — не зрозуміла Інга.

— Тому що насправді це не аномалія. Це якраз норма. Аномалія — навпаки, коли серце зліва.

— Нормально… — Інга навіть сперлася на лікоть. — І звідки у вас такі сенсаційні дані?

— Не іронізуйте, краще послухайте, — продовжував Марк. — Якщо вже хотіли. В нормі для людини, як корінного жителя Землі, праве розташування серця і відповідне розташування внутрішніх органів. Побудова ж центральної нервової системи, кажучи по-простому, головного мозку, навпаки — ліва. Тому нормально для людини бути ліваком, користуватися лівою рукою. Отже, нормальна людина, так, як її створила природа, еволюція, має серце та шлунок справа, печінку та апендикс, відповідно, зліва і користується лівою рукою.

— Тобто усі ненормальні, — гмукнув я, — лише ми…

— Та ні, не лише. Але нормальних, як ви кажете, дуже мало. Настільки, що їм важко знайти одне одного. Ми — залишки корінного населення Землі. Близько чотирьохсот років тому Земля була загарбана цивілізацією… назва її вам нічого не скаже. Її на мові землян узагалі не існувало. Це зовсім інша форма життя, вам навіть важко буде зрозуміти. Земляни не знайшли шляхів протидії цій формі і зазнали поразки.

Я мовчки подивився на Інгу, вона на мене. Запало ніякове мовчання.

— Чотириста років тому, — зрештою якомога делікатніше зауважив я, — це часи, коли ще не було навіть літаків. У нас тоді запорозькі козаки товклися з турками та поляками за допомогою шабель і перших примітивних гармат. Куди вже до боротьби з міжпланетним розумом…

— Дарма іронізуєте, — знизав плечима Марк. — А ваші «вражаючі» знання історії — також наслідок нашої поразки у цьому міжпланетному конфлікті. Цивілізація, про яку йдеться, першою дісталася до нашої галактики, розташованої на периферії міжгалактичної асоціації. Розвиток цивілізації землян на той час був настільки високий, що дозволяв їм шукати зв’язки у Всесвіті. Назвемо їх флоїдами, власне, така назва була у вжитку в нас за часів цього конфлікту. Швидкий розвиток землян становив загрозу для панування флоїдів у цій частині міжгалактичних шляхів. Земляни на той час вийшли далеко за межі Сонячної системи і не тільки. Те, що ми маємо зараз, — хоч про що б йшлося — космічні розробки, електроніка, медицина… Це не те, що жалюгідні залишки нашого доробку, — взагалі ніщо.

Ми з Інгою знову перезирнулися, цього разу вже не хвилюючись — помітить він чи ні. «Хворий…» — тепер уже знизав бровами я. «Отого найменше чекала» — ледь помітно хитнула головою Інга.

— Населення Землі було повністю знищене, — плів далі Марк, не переймаючись нашою оцінкою. — Майже повністю. Вони залишили дослідні партії землян не більше кількох тисяч — свого роду розсадний матеріал, і за допомогою генетичних перетворень створили нове населення, яке і живе зараз на нашій планеті. Флоїди — надзвичайно сильна цивілізація з високим рівнем науки і технологій. Вони створили раси — чорних, білих, жовтих, утворили нації, змінили розташування внутрішніх органів, вплинули на розумовий рівень, сферу емоцій і багато іншого. В результаті цього за короткий час Землю заселили люди, у яких залишилось мало що спільного з їхніми пращурами, і які є генетичними мутантами — настільки зміненими, що… — він лише розвів руками, — що це повністю влаштовує цивілізацію флоїдів і не становить їм найменшої загрози.

Ми мовчали не те щоб у розгубленості, просто не знали, що кажуть у таких випадках. Я особисто не міг збагнути, як тепер поводитися. Ніяково почуваєшся, коли змушений сказати хворому на голову, що розумієш, що він не сповна розуму. У цього ж, обтяженого понадцінними ідеями, крім усього була зброя і неабиякі навички головоріза, а на додаток розуміння, що ми йому украй потрібні, як і він нам.

— Нормально, — зрештою скривилася Інга. — Рада була вас зустріти. Так би жили ми, Володю, і не знали б, що мутанти.

— Та ні, ви якраз не зовсім, — заперечив Марк. — Ви якраз не належите повною мірою до тих, хто зроблений за зразками флоїдів. Коли остаточно стало відомо, що землян чекає поразка, у залишках нашої цивілізації було створено комітет порятунку, який змістив законну владу, котра стояла за боротьбу до останнього, і прийняв єдино правильне рішення. Населення Землі на той момент було в основному винищено і у кількох точках земної кулі, фактично, на кожному материку флоїди вже створили генетичні станції, які з дослідних партій землян продукували нове населення — те, що потім безкінечно воюватиме між собою, сповідуватиме різні релігії, створюватиме різну культуру. Вони виводили тих, які встановили потім владу грошей, культ насилля — усе те, що ніколи не дасть теперішнім землянам досягнути розвитку, який би міг загрожувати цивілізації флоїдів. І розуміючи відсутність найменшого шансу на перемогу, комітет порятунку заклав власну генетичну станцію, на якій з добровольців було створено клони людей, подібних за багатьма ознаками новим землянам — тим, яких тепер сотнями тисяч продукували флоїди. Для чого… — Марк зітхнув, збираючись з думками. — Земна поверхня надзвичайно велика і важко на такому просторі відловити механічно усіх корінних землян. За розрахунками флоїдів їх узагалі не мало залишитись жодного. Основною відмінністю новостворених флоїдами людей, звісно, було не протилежне розташування органів — це другорядне. Властивості мозку — ось що мало вирішальне значення. І після закінчення основних перетворень флоїди збиралися запустити систему сканерів, які відсканували б сто відсотків поверхні Землі і зафіксували б усіх до єдиного, хто залишився зі старих землян. Одразу б їх знищили. Тому комітет порятунку розробив програму власних генетичних перетворень, на відміну від тих, що робили флоїди, — зворотніх. Цих людей можна було б повернути до нормального стану, тобто не їх, а їхніх дітей. Матриця, програма цих зворотніх перетворень була надійно захована. Зробити вдалося небагато. Сили флоїдів прорвали останню захисну лінію і все довелося одразу згорнути. Часу на досконалу розробку цього проекту не було, тому досягнути вдалося лише найнеобхіднішого — перетворень мозку. Розташування внутрішніх органів у створених землянами власних мутантах залишилося тим самим, що полегшило завдання флоїдам пошуку тих людей — нехай їх тепер не брали сканери, дія яких будувалася на фіксуванні імпульсів нейронів головного мозку з відстані, тим не менше, розрізнити їх ставало можливо, адже усі їхні теперішні земляни були з лівим розташуванням серця, наші ж так і залишилися з правим.