— Я навіть бачила його. — Чи відчув Орфей огиду в Резиному голосі? Якщо так, то, можливо, вона навіть полестила йому.

Фарид відчув, як Яшма занепокоєно тицяє йому скляними пальцями в плече. Він майже забув про скляного чоловічка. Яшма страшенно боявся Орфея, не менше, ніж свого старшого брата. Фарид посадив його поряд із собою на запорошену підлогу й застережливо підніс пальця до вуст.

— Так, він був бездоганний, — провадив далі Орфей самозакоханим голосом, — абсолютно бездоганний… Що ж, як і завжди. Але повернімося до доньок Смерті. Про них кажуть, що їм не дуже подобається, коли хтось вислизає їм крізь пальці, що потім вони переслідують цього смертного в сновиддях, лякають його уві сні своїм шепотом, ба навіть з’являються й тоді, коли він не спить. Чи спить Мортимер погано після, того як вирвався від білих жінок?

— Що означають ці всі запитання? — поцікавилась Реза, і в її голосі відчувалися роздратування і страх.

— Він погано спить? — повторив Орфей.

— Так, — ледве чутно відповіла Реза.

— Добре! Дуже добре! Як я й казав… щонайкраще! — Орфей говорив так голосно, що Фарид несамохіть відірвався від дірки. Але ту ж мить знову притулився до неї. — В такому разі, зрештою, мабуть, правда те, що я почув недавно про блідих пань, — і тут ми вже підходимо до моєї плати!

Так, Орфей видавався вкрай збудженим, але цього разу його збудження не мало нічого спільного з перспективою отримати гроші.

— Є чутка, а чутки, як ти, певне, знаєш, і в цьому, і в будь-якому іншому світі часто містять добре приховане зерно істини, — Орфей говорив таким оксамитовим голосом, наче хотів, щоб Реза смакувала кожне слово, — що людина, до серця якої доторкалися білі жінки, — він зробив невеличку, ефектну паузу, — може покликати їх будь-коли. Не треба ані вогню, яким користався Вогнерукий, ані страху перед смертю, а тільки знайомий їм голос, тільки знайомі їхнім пальцям удари серця… і вони з’являються! Думаю, ти здогадалась, якої плати я прагну. Я хочу, щоб в обмін за слова, які я маю написати, твій чоловік покликав білих жінок. Тоді я зможу розпитати їх про Вогнерукого.

Фарид затамував віддих. Йому здавалося, ніби він підслухав, як укладає угоди сам диявол. Він не знав, ні що йому думати, ні що відчувати. Обурення, надію, страх, радість… Усі ці почуття змішалися в його серці. Але зрештою одна думка прогнала решту: Орфей поверне Вогнерукого! Він таки поверне його!

Унизу в кабінеті була така тиша, що Фарид зрештою замість вуха приклав до дірки око. Але побачив тільки старанно зачесаний проділ у білявому Орфеєвому волоссі. Поряд із Фаридом став навколішки Яшма, на його обличчі проступала тривога.

— Найкраще йому спробувати на якомусь цвинтарі. — Орфеїв голос був такий упевнений, наче він уже уклав угоду. — Там білі жінки, якщо вони справді покажуться, привернуть до себе менше уваги, а шпільмани змогли б скласти разючу пісню про цю найостаннішу Сойчину пригоду.

— Ти огидний, не менш огидний, ніж казав Мо! — Резин голос тремтів.

— Ох, невже він казав таке? Вважаю це за комплімент. І знаєш що? Я думаю, він охоче погукає їх! Про це можна написати розкішну героїчну пісню! Пісню, що оспіває його дивовижну відвагу й чари його голосу.

— Погукай їх сам, якщо хочеш розмовляти з ними.

— Що ж, на жаль, я не можу. Думаю, я досить ясно…

Фарид почув, як хряпнули двері. Реза пішла! Він схопив Яшму, пробрався крізь Орфеєве вбрання й побіг сходами вниз. Ос був такий приголомшений, коли Фарид промчав повз нього, що навіть забув перечепити його. Реза стояла вже у вестибюлі. Бріана саме подавала їй плащ.

— Благаю тебе! — Фарид загородив Резі дорогу до дверей. Він знехтував неприязний погляд Бріани й переляканий зойк Яшми, що мало не впав з його плеча. — Благаю тебе! Чарівновустий і справді може покликати їх?! Нехай тільки покличе, а потім Орфей запитає їх, як можна повернути Вогнерукого! Ти ж, певне, хочеш, щоб він повернувся, так? Він захистив тебе від Каприкорна. Задля тебе він прокрався у в’язницю Сутінкового замку. Його вогонь урятував вас усіх, коли Баста послав вас на Змієву гору!

Баста, Змієва гора… Пам’ять на мить оглушила Фарида, наче смерть знову вчепилася за нього.

Але потім Фарид, затинаючись, заговорив знову, дарма що Резине обличчя й далі було незворушне:

— Благаю тебе! Адже тепер уже не так, як тоді, коли Чарівновустого поранили… з ним тепер не станеться ніякого лиха. Таж він Сойка!

Бріана глянула на Фарида так, немов він відбився глузду. Вона, як і решта, вважала, що Вогнерукий зник назавжди, а Фарид ладен за нього повбивати всіх!

— Я даремно прийшла сюди! — Реза спробувала відсунути Фарида, але він схопив її за руки.

— Він має тільки погукати їх! — крикнув він їй. — Спитай його!

Але Реза знову відпихнула Фарида, і цього разу так брутально, що він ударився об стіну, а скляний чоловічок учепився за його курточку.

— Якщо ти розповіси Мо, що я була тут, — проказала вона, — тоді я присягну, що ти брешеш!

Реза вже стояла у відчинених дверях, як її зупинив Орфеїв голос. Мабуть, він уже стояв якийсь час угорі на сходах, чекаючи, поки скінчиться суперечка. Ос стояв позаду нього з незворушним обличчям, яким воно завжди ставало, коли гевал не розумів, про що йдеться.

— Нехай іде! Вона не хоче, щоб їй допомогли, — зневажливо цідив кожне слово Орфей. — Твій чоловік загине в цьому сюжеті. Ти знаєш про це, бо інакше не прийшла б. Феноліо, мабуть, ще сам устиг написати підходящу пісню, перше ніж у нього скінчилися слова: «Смерть Сойки», зворушливу й дуже драматичну, героїчну, як і годиться для такого персонажа, але в кінці, звичайно, немає слів «І вони жили щасливо аж до смерті». А втім, як і завжди, і Свистун сьогодні вже проспівав перший куплет. Який спритник — для такого шляхетного розбійника сплів мотузку з материнської любові. Хіба існує більш убивчий матеріал? Твій чоловік, звичайно, найгероїчніше полізе в зашморг, із не меншим запалом, з яким грає роль, написану Феноліо, і його смерть стане темою ще однієї пісні, що аж серце краятиме. А ти, коли його голова стирчатиме на піці над замковою брамою, сподіваюся, пригадаєш, що я міг зберегти йому життя.

Орфеїв голос так яскраво змалював описану картину що Фаридові здалося, ніби він бачить, як кров Чарівновустого тече по замкових мурах, а Реза стояла у дверях з опущеною головою, наче Орфеєві слова зламали їй карк.

Сюжет Феноліо на мить, здавалося, затамував віддих.

Зрештою Реза підняла голову і глянула на Орфея.

— Проклін тобі! — мовила вона. — Як я хотіла б мати змогу погукати білих жінок, щоб вони одразу забрали тебе!

Реза спустилася сходами на вулицю й пішла так невпевнено, ніби їй підгиналися ноги, проте ні разу не озирнулася.

— Зачини двері, холодно! — наказав Орфей, і Бріана зачинила. Та Орфей і далі стояв на сходах і дивився на зачинені двері.

Фарид невпевнено глянув на Орфея:

— Ти справді віриш, що Чарівновустий може покликати білих жінок?

— Ага, ти підслухав! Добре.

Добре? Що він тепер надумав?

Орфей пригладив своє біляве волосся:

— Ти, безперечно, знаєш, де ховається Мортимер, еге ж?

— Таж ні! Ніхто…

— Тільки не бреши мені! — казав далі Орфей. — Піди до нього і скажи йому, чому його дружина приходила до мене, і запитай, чи готовий він заплатити ціну, якої я вимагаю за свої слова. Якщо хочеш знову побачити Вогнерукого, принеси мені позитивну відповідь. Зрозумів?

— Вогнеходець мертвий! — У голосі Бріани навіть не чулося, що вона говорить про свого батька.

Орфей тихенько засміявся.

— Що ж, красунечко, Фаридові білі жінки теж дозволили бавитися з собою. А чом би їм не спробувати ще раз? Треба тільки зробити цю угоду привабливою для них, і я, здається, вже знаю як. Це як рибу ловити. Головне — знайти правильну наживку.

Яка тут має бути наживка? Що є пожаданішим для білих жінок, ніж Вогнеходець? Фарид волів не знати відповіді. Він хотів думати тільки про одне: можливо, це все ще скінчиться добром. Тож Орфея, мабуть, привели сюди слушно…