Ось так, ведучи щоденну дружбу з повіями, я мала неймовірно респектабельний вигляд.

Проблема виникла через одного з моїх кузенів, який побачив, як я входжу і виходжу з вілли „Фіалка“, і виказав мене батькові.

Той викликав мене в день моїх сімнадцятих уродин до свого урочистого кабінету і зажадав пояснень.

Я все йому розповіла, нічого не приховуючи.

— Еммо, присягни, що… що… ну, ти розумієш… що… що ти не віддалася жодному…

Він ніяк не міг закінчити фразу… Під час цієї розмови він, гадаю, відкрив для себе, що він мій батько, і вперше, що має зобов’язання.

— Тату, присягаюся, що ні. До того ж, ти знаєш мадам Жорж, вона не жартує! Коли вона каже, що буде так, то саме так воно й буде.

— Це… це правда, — пробелькотів він, почервонівши, збентежений тим, що я відвідую мадам Жорж, яка організовувала існування, котре, сподівався він, залишається таємним.

Я вела розмову далі й уточнила, що не відчуваю сорому ні від того, що там буваю, ні від того, що моєю найкращою подругою є власниця будинку розпусти, і що треба бути справжнісіньким дурнем, як мій кузен, аби цього не відчути.

— Розумію… — несподівано для самого себе погодився він.

Він був здивований, не лише дізнавшись, яка я, його здивувало й те, що я йому, врешті-решт, подобаюсь. Ця розмова, що мала би бути бурхливою і такою не стала, ознаменувала початок наших нових взаємовідносин між моїм батьком і мною, початок наших щасливих років… Аж до нашого від’їзду з Конґо ми так і жили, ділячи себе — як він, так і я, — між двома домівками, нашою та віллою „Фіалка“».

Ось чому Ґійом знайшов у мені досвідчену незайману дівчину і жінку, яка нікому не віддавалась, але не боялася ні чоловіків, ні їхнього тіла, ні сексу. Проблеми зі здоров’ям зумовили мій від’їзд до Бельгії: після лікування я осіла в цьому родинному домі. Батько захотів приєднатися до мене, осів тут на півроку, перевізши свою бібліотеку, потім настільки затужив за Конґо — чи за віллою «Фіалка?» — що повернувся назад. Ґійом зустрів мене тут, коли мені виповнилось двадцять три роки. Спершу ми тримали наш зв’язок у таємниці. З обережності, звісно. Із цнотливості також. А ще — відчуваючи задоволення від таємничості. Потім скидалося на те, що звичка вже виробилася, так усе і залишилось. Окрім його ад’ютанта, секретаря та слуг, яких через обставини нам довелося в це посвятити, наш зв’язок не було розголошено. Нам пощастило уникнути пліток, фотографів, ми ніколи не з’являлися разом на людях. Ми ховалися тут, не рахуючи кількох поїздок за кордон, до країн, у яких Ґійом був просто туристом.

— Чому?

Я наважився її перепинити.

Емма ван А. завагалась, її підборіддя затремтіло, немовби вона силувалася стримати деякі слова всередині. Далі обвела кімнату поглядом і, помовчавши, відповіла:

— Я обрала чоловіка, не принца. Я вибрала бути коханкою, не дружиною, а ще менше двірською дамою з усіма належними зобов’язаннями.

— Ви відмовилися від одруження?

— Він мені його не пропонував.

— А Ви чекали, що він запропонує?

— Ні, це довело би, що він нічого не зрозумів ні в мені, ні про нас, ні про свої обов’язки. І взагалі, зазначмо одразу, шановний пане, королівський спадкоємець, хоч яким був його ранґ у сходженні на трон, не одружується з жінкою, яка не може мати дітей.

Це зізнання далось їй тяжко. Я прибрав співчутливого вигляду. Вона вела далі, їй відчутно стало легше.

— Ми не вдавалися до жодних запобіжних заходів у коханні. По п’яти роках я капітулювала: мій живіт був безплідніший за пустелю Ґобі. Я так і не дізнаюся, чи причиною була моя фізіологія, чи, може, моє лоно висушив спогад про маму, яка померла під час пологів.

— І як усе було?

— Спершу нічого не змінилося. Потім він зізнався, що родина починає його діймати, у пресі також висловлювали занепокоєння щодо того, що він захоплюється тільки спортом, і ставили під сумнів його чоловічу силу. У родоводах голубої крові є досить гомосексуалів, тож справжні поціновувачі жінок змушені народжувати дітей, щоби заспокоїти народ і врятувати монархію. Це доля чоловіка і принца. Він волів іґнорувати це якомога довше… Я квапила його відреаґувати.

— Тобто?

— Завести коханок та офіційно виставляти себе з ними напоказ.

— Ви розлучились?

— Аж ніяк. Ми далі були разом, ми залишалися коханцями, але він дотримувався правил пристойності. Він мав право на короткотривалі пустощі, щоразу вкрай незграбні, але настільки нескромні, що в пресі неодмінно з’являлися світлини.

— Як ви могли терпіти те, що він вас обманював?

— Легко: я сама підбирала йому коханок.

— Прошу?

— Ви все добре почули. Я підбирала жінок, з якими він заводив інтрижки.

— І він погоджувався?

— Така була моя умова. Я погоджувалася ділитись тільки за умови, що сама обиратиму, з ким маю ділитися. Оскільки він був безумно в мене закоханим, він погодився.

— Яких коханок ви йому вибирали?

— Завжди дуже вродливих.

— Справді?!

— Дуже вродливих і повних дуреп. Якщо бути вродливою існує небагато способів, то бути дурепою — їх тисяча: дурепа тому, що не вміє вести розмову, дурепа, бо веде нудні розмови, дурепа, бо цікавиться лише тим, що хвилює жінок, а не чоловіків, дурепа, бо вважає себе розумнішою, ніж є насправді, дурепа, бо пережовує якусь одну думку. Бідолашний мій Ґійом, я записала його на повний курс у країну дуреп!

— Мені здається, вас це розважало.

— Дико. Втім, я була милою, я скеровувала його лише до декоративних дуреп; якби я була злою, то посилала б його до тих, що одночасно є дурепами й потворами!

— Як він до цього ставився?

— Дуже добре. Він ішов до них з огляду на те, що в них було найліпшого, а потім тікав від них через те, що в них було найгіршого. Він хутко мене покидав, але хутко й повертався.

— Можете присягнути, що він не гнівався на вас за це?

— Ми розмовляли про пікантну кретинку якогось сезону; оскільки я обирала тих, котрі були як картинки, йому завжди було про що розповісти. Мушу зізнатися, ми багато сміялись. Це було цинічно, але ми відчували подвійний тиск: суспільство, з одного боку, змушувало нас ховатися, а з іншого — зобов’язувало його доводити, що він ловелас; ми з ним умовилися. В інтимному плані все залишалося без змін, ми обожнювали одне одного якщо не більше, то так само, бо долали ці труднощі разом.

— Ви ніколи не ревнували?

— Я не дозволяла собі це показувати.

— Тобто ви відчували ревнощі?

— Звісно. Скільки разів мою уяву було настільки насичено óбразами його з тими жінками, що в мене виникало бажання опустити завісу!

— Покінчити з собою?

— Ні, вбити їх, тих жінок. У голові роїлися думки вбивці. До того ж, своєю тупістю вони самі себе руйнували. Бо були дурепами, на щастя, справжнісінькими дурепами. Один раз, єдиний, я ледве не помилилась!

Вона замахала руками, наче досі боролась із цією небезпекою.

— Бісова Міріам, вона ледве мене не ошукала. Ніколи не зустрічала жінки, яка докладала би стільки енергії, щоб видаватись безмізкою… Ґійом таємно проводив мене в палац, де я, заховавшись за ґобеленом, спостерігала за учтами, аби впевнитися щодо вибору дурепи. Я одразу відібрала цю Міріам, яка, наче кулемет для дурниць, плела нісенітницю за нісенітницею, аж до моменту, коли зауважила, що вона видавала лише цікаві дурниці, завжди кумедні, вони не були ні недоречні, ні нудні; охолонувши, я дійшла висновку, що вона має почуття гумору, це, щонайменше, свідчить про лукавство. Далі я придивилася до неї пильніше і помітила, що кожному чоловікові, з яким вона заводила розмову, подавалася відповідна поведінка: бундючному вона з невимушеною фамільярністю кидала: «о, який він кумедний, цей дивак»; марнославному адресувала лестощі, що стосувалися його буцімто успіху; вона невтомно слухала захопленого полюванням кретина, сприймаючи переможця кроликів, наче героя багатьох світових війн; словом, це був ас у спокушанні, який приховував свої карти. Під час десерту вона підійшла до Ґійома і, ведучи мову про спорт, переконала його в тому, що хоче стрибнути з парашутом. Це була неправда, але ця авантюристка була цілком здатна спробувати, щоби мати змогу впасти йому в обійми. Я заборонила приймати її в палаці. Це була підступна жінка, яка прикидалася легковажною, щоби краще маніпулювати чоловіками… Вона забезпечила собі блискучу кар’єру, виходячи заміж лише за поважних чоловіків, і щоразу — як же не щастить — вони виявлялися багатими!