— Мотузку! Принеси мені котушку з мотузкою!

Пенні зіщулилася від жаху в фургоні, але її батько вистрибнув із-за керма та схопив мотузку. Разом чоловіки зв’язали жінку в халаті та швиденько сховали її в кузові фургону. Й увесь цей час бідолашна волала:

— Тільки разом з іграшками! Дозвольте забрати мої іграшки!

Майло зачинив важкі дверцята, батько Пенні натиснув на газ, вискнули шини. Позаду залишився самотній візок з його сумним вантажем. Потім він зник удалечині.

Усе викрадення тривало не більше дев’яноста секунд. У темному кузові фургону викрадена жінка продовжувала кричати, аж поки Майло зробив їй укол.

Батько досі важко дихав, але їхав уже трохи повільніше.

— Мені прикро, що тобі довелося все це побачити, люба.

І лише тоді Пенні таки впізнала сердешну, що відключилася, зв’язана, на підлозі.

То була її мати.

— Поглянь на неї, бідолашну, — співчутливо промовив Майло, заліплюючи мамин рот липкою стрічкою. — Ми повинні її перепрограмувати. — Вони колесили мальовничими вуличками та околицями, які Пенні пам’ятала з дитинства.

Батько розповів дочці, як швидко її мати перетворилася на навіжену. Священик разом із іншими членами церкви звинуватив мати у непереборному потягу до «Чарівної ти», але вона заперечувала, що з нею щось не так. Сьогодні вони відвезуть її додому, там будуть тримати на заспокійливих, поки вона відвідає кілька сеансів гіпнозу та психотерапевтів, які допоможуть жінці подолати згубне захоплення.

Пенні навіть не здивувалася, що не впізнала цю крикливу навіжену. Мамине обличчя пожовкло та змарніло від виснаження. Удома вони обережно внесли зв’язану жінку на ґанок, потім у двері. Тільки-но хвору безпечно вивільнили з пут, а потім прив’язали руки та ноги до каркасу ліжка на горищі задля безпеки, Пенні поквапилася до підвалу, де на полицях від підлоги до стелі мама зберігала колекцію «Нешнл Інкваірер». Кожна полиця мала позначку з роком та місяцем, відповідно до яких видавався журнал. Але Пенні не потрібно було глибоко занурюватися. Купа журналів, у яких згадувалося про К. Лінуса Максвелла, лежала збоку. Пенні подякувала мамі. Нещасній жінці попри переслідування вдалося допомогти Пенні в її дослідженні, відібравши ці дорогоцінні екземпляри з-поміж тисяч, що накопичилися тут за півстоліття.

Пенні зробила собі філіжанку какао, на яку заслужила, взяла добірку журналів, влаштувалася в улюбленому кріслі біля каміна та почала читати.

Нової інформації майже не було. Максвелл, повне ім’я Корнеліус Лінус Максвелл, народився 24 січня 19… року в медичному центрі Харбор В’ю, що в Сіетлі. Жодних відомостей про батька. Мати виховувала сина одна. Він був єдиним сином.

Він навчався у Вашингтонському університеті, але був змушений його покинути після перших двох курсів, коли загинула мати. Пліткували, що він залишив навчання заради навчання у якогось містика у Гімалаях. Згідно з менш приємними чутками, він опинявся у розкиданих по світу борделях та закритих лікувально-профілактичних закладах, де можна придбати все, що забажаєш. Розбещений секс… синтетичні наркотики… хай там як, але Корні Максвелл зник аж на шість років. Через пару місяців після повернення він зблизився з молодою амбіційною Кларіссою Хінд.

У номері десятилітньої давності в економічному розділі «Інкваірера» було надруковано початок серії з десяти репортажів про сучасні дослідження, які проводила компанія «ДейтаМайкроКом». Наступні десять випусків було присвячено детальному опису того, як Макс став піонером у галузі технології крихітних роботів. Їх назвали нанороботами, або нанітами. Ці роботи були настільки маленькими, що вимірювалися мільйонними долями метру. Вони були не більші за молекули. Точні науки завжди навівали на Пенні нудьгу, але ці статті захопили дівчину. Уперше нанороботів застосували у медицині. Точніше сказати, у наномедицині, адже ці роботи були такими нескінченно малими, що могли вільно пересуватися кровотоком чи нейрошляхами й лагодити пошкоджену тканину на молекулярному рівні.

Детальна, глибока стаття в науковому розділі «Нешнл Інкваірер» допомогла зібрати частини загадки, яких не вистачало. Деякі нанороботи були розроблені задля того, щоб загоювати вени та артерії, видаляти небезпечні накопичення бляшок. Інші рої нанороботів шукали ракові клітини та вбивали їх через підвищення температури або завдяки хіміотерапії.

Ледь чутний голос у Пенні в голові нашіптував: «А деякі нанороботи просочилися завдяки продукції інтимного догляду й заволоділи контролем над твоїм клітором!»

Вона пошукала ще інформацію про розвиток нанороботів, але в газеті нічого не знайшла. Після революційних винаходів у галузі мініатюрних нанороботів «ДейтаМайкроКом», вочевидь, кинула цю справу. На додачу була стаття, в якій Макс сказав, що нанороботи нерентабельні. Він закрив лабораторію, що займалася роботами, та всі ресурси спрямував на розвиток більш прибуткової лінії продукції «Чарівна ти».

Збентежена Пенні пригадала епізод у лімузині президента. Без жодної явної стимуляції вона відчула збудження. І не просто збудження — вона ледь не здригнулася в оргазмічних судомах. Пенні усвідомлювала лише свої збуджені соски та клітор. І лише м’яка впевненість президента допомогла стримати хвилю еротичного божевілля.

Вона пригадала зрив Алюет на сцені театру «Кодак». І власну змучену матусю, яку прив’язали до ліжка на горищі. У всьому винна поламана іграшка. «Бабка». Ідея здалася божевіллям, на кшталт змови, про яку з піною на вустах товчуть феміністки. Але існувала вірогідність того, що іграшка не ламалася сама по собі, а просто висиджувала роботів. Її тіло тріскалося вздовж, вивільняючи рій мікроскопічних роботів — достатньо маленьких для пересування крізь шийку матки в саму матку. Достатньо маленьких, щоб подолати кров’яний бар’єр її яєчників та подорожувати нервовою системою. Навіть дістатися мозку. Кому відомо, як саме вони можуть вплинути на її поведінку та відчуття?

Поки летіла з Нью-Йорку, Пенні прочитала про те, що двадцятитисячний натовп жінок зібрався на Таймс-сквер, і покупці стали битися одна з одною за шанс купити нові парфуми. Так само в Римі жінки билися за те, щоб накласти руки на новий крем для обличчя, який наполегливо рекламували.

Не дивно, що рентген, який зробила Пенні після нападу в метро, нічого не показав. Наномедроботи менше, ніж може виявити будь-яке діагностичне обладнання. А тепер Пенні зрозуміла: такі ж нанороботи імплантовані в десять мільйонів жінок по всьому індустріальному світу.

Якщо вірити зізнанню Бриллштейна і Алюет загинула через Макса, тоді нанороботи можуть викликати не тільки задоволення. Напевно, вони вміють іще й вбивати.

Пенні допила какао, потім неспішно піднялася сходами на горище. Її батько з Майло стояли у темряві над оголеним маминим тілом, яке корчилося в неволі, стогнало та ґелґотіло з заклеєним ротом.

— Нам несила вилікувати її, — відверто зізнався Майло, — але можливо зменшити цей самогубний вплив. — Обидва чоловіки стали навколішки по обидва боки ліжка, склали руки й почали мовчки молитися. На приліжковому столику юрмилися нові флакончики із заспокійливим та шприци.

Безпорадна Пенні спостерігала за цією картиною, розмірковуючи, чи права вона у своїх здогадках. Напевно, за дикою сексуальною поведінкою мами криються нанороботи.

— Тато, — обізвалася вона. — Мені вже час.

Знесилений батько підвів очі.

— Знаєш, Пен-Пен, коли ми з твоєю матусею мешкали в Шиппі, лікарі нас попереджали, що, можливо, вона ніколи не матиме дітей.

Пенні прислухалася. Вона вперше чула цю історію. Дівчина поглянула на годинник. Її вже чекав літак.

Подивившись на безпорадну напівпритомну дружину, батько Пенні продовжував:

— Усі, до кого ми зверталися, казали, що вона не матиме дітей. Саме тому ти стала для нас справжнім дивом.

Пенні наблизилася до батька, обійняла за шию.

Він, продовжуючи стояти навколішки, усміхнувся дочці.

— Ти — наш маленький дарунок Всевишнього. — І вже з надією додав: — Якщо Господь дарував нам таку дочку, як ти… — Він поплескав її по голові. — Можливо, Господь зцілить твою матір від цієї огидної недуги.