Пенні упізнала в них продукти «Чарівної ти». Постаті, які скакали та співали мов навіжені навкруги пекла, — то були чоловіки, які приносили в жертву спільного ворога. Як покоління до них спалювали книжки та платівки диско, ці чоловіки розв’язно волали, передаючи один одному стрекала та любовні палички, які потім купчилися у полум’ї, що кипіло і харкало.

Серед фалосів спопелялися «Бабки» та вибухали спринцівки. Жодного продукту не оминула увага. З пронизливим писком, наче кролики, яких вбиває м’ясник, вибухали батарейки.

Інші фалоси вибухали, мов сигнальні ракети. Вони вискакували прямісінько з вогню. Саме літаючі факели мало не збили гелікоптер «Сі-Ен-Ен». Наче ракетна атака, вони градом хлинули на мешканців метрополісу.

Репортер «Сі-Ен-Ен» пояснив, що ці іграшки для задоволення були придбані, запозичені та викрадені. Не зважаючи на те, яким чином вони потрапили на стадіон «Янкі», жодна з них не залишилася цілою. Репортер запевняв, що орди розлючених чоловіків роздмухують похоронне багаття для цих любовних іграшок на кожному стадіоні по всьому світу, від велетенських колізеїв до голих футбольних полів.

Камера без попередження здригнулася. Змінила ракурс з репортера «Сі-Ен-Ен». Хтось невидимий її реквізував, від чого об’єктив зосередився на одинокому брудному чоловікові. Його обличчя почорніло від сажі від палаючого латексу. Рідка борода приховувала майже всі риси обличчя, крім налитих кров’ю очей. Лише коли він заговорив, Пенні зрозуміла, хто це.

То був Юрій.

— Пенелопо Гарриґан, — проголошував він з плазмового плоского екрану в її розкішному кінозалі, — невдовзі ми витягнемо тебе з залу суду та спалимо як відьму на вогнищі!

Манхеттен, до якого повернулася Пенні, явив собою місто чоловіків. Лише чоловіки прогулювалися тротуарами. Самі чоловіки сиділи за кермом автівок та вантажівок, лише чоловіки їхали у метро. Усі стільці в усіх ресторанах займали чоловічі сідниці. І коли Пенні йшла поміж них, то притягувала надто багато уваги. Завдяки напівголодній дієті з органічних грибів та довгим годинам завзятого самозадоволення її тіло набуло довершених форм. Кожен м’яз спокусливо смикався під тонкою гладкою шкірою, коли вона впевнено крокувала вулицями.

Щоб її ніхто не впізнав, вона натягнула величезні сонцезахисті окуляри та бейсболку козирком назад. Окуляри були від Фетч. Стильна оправа з одного боку кричала: «Подивись на мене», а з іншого — «Іди собі далі». Вона відмовилася носити велетенський кулон з рубіном — цей аксесуар стовідсотково вказував, що вона Попелюшка Розумника. Попри власне інкогніто, Пенні легко уявляла, як із хмарочосів на неї можуть хлинути натовпи розлючених чоловіків. Таких, як Юрій. Світ розгніваних атрофованих пенісів. Тих самих чоловіків, які приносили в жертву курей на ґанку її будинку. Їх галасливий натовп юрмиться вулицями. Вона уявила, що всі вони несуть факели та зашморги. Якщо вони дізнаються, хто вона, ця чоловіча зграя лінчувальників кинеться переслідувати її, мов монстра Франкенштейна.

Дим зі стадіону «Янкі», наче саван, закутав Великий Нью-Йорк. У небі свистіли палаючі фалоімітатори, чорними сніжинками кружляв попіл. Від сажі у Пенні палали очі, а горло роздирав їдкий сморід. Сажа, кружляючи, чіплялася за рожеві крила будівлі «Чарівної ти», огортаючи її. Від цього башта скидалася на темну пародію сніжного раю, який Пенні нещодавно покинула.

Розтиражовані оголошення зниклих жінок продовжували займати кожну придатну міську поверхню. Вони здиралися, мов рослина кудзу, по телефонних стовпах та стінах. Але через різке денне світло усміхнені фотографії поблякнули — ці кохані жінки та обожнювані матусі почали зникати. Дощ стирав усі кар’єрні досягнення цих успішних фінансових та генеральних директорів. Їхні імена врешті-решт стерлися. І самі вони вже були напівзабуті.

А разом з ними, здавалося, було зруйновано всі політичні та соціальні досягнення, що жінки отримали важкою працею. Стерто.

На розі Бродвею та 47-ї вулиці Пенні примітила знайоме обличчя. На тротуарі незграбно лежала жінка, опираючись спиною об ліхтарний стовп. Наблизившись, Пенні побачила, що на засмученій незнайомці була золота з діамантами брошка «Палома Пікассо» від Тіффані. Волосся її було майстерно висвітлено попри те, що зараз звисало сальними пасмами навкруги занапащеного, а колись дорого нафарбованого обличчя. Вона була вдягнена в подрані залишки рожевого костюму від Шанель, піджак розстібнутий, оголені груди націлені на перехожих. Спідниця збилася на талії, а жінка устромляла в свою оголену піхву якусь іграшку від «Чарівної ти». На ногах брудні потьоки, вона обома руками трималася за рукоятку іграшки. Під нігтями грязюка, жінка крутила брудним від сажі пристроєм, занурюючи та витягуючи його з піхви. Мов божевільна з Вікторіанського притулку, вона хихикала та щось бурмотіла собі під ніс, не зважаючи на перехожих, які юрмилися навколо, відводячи погляди.

Пенні наблизилася до бідолашної та наважилася спитати:

— Брендо! Вас звуть Бренда?

Не зупиняючи плотські втіхи, жінка поглянула на Пенні, в її очах мелькнуло розуміння.

— Ви заручені з Юрієм, пам’ятаєте? — Пенні розвела пустими руками, ніби віддавала жінці її колишнє життя. — Ви працювали фінансовим директором «Об’єднаної хімічної корпорації». — Пенні впізнала пристрій: продукт «Чарівної ти» № 2788, зонд «Миттєвий екстаз». Оболонка з силікону та латексу настільки зносилася й забруднилася, що його взагалі було важко впізнати. Навіть сам Юрій не зміг би розпізнати той особливий подарунок на день народження, якій він так безневинно презентував. Пенні знайшла в журналі дзвінків номер телефону Юрія. З’єдналася, прислухалася до гудків на іншому кінці.

Водночас кинулася допомагати Бренді: стала стягувати те, що залишилося від піджака, намагаючись прикрити оголені груди. Силуючись врятувати жіночу гідність, Пенні наполегливо потягнула за край спідниці, щоб сховати ноги Бренди, а сама заспокоювала бідолашну жінку. Ніхто не зупинився, щоб допомогти. Усі метушливо проходили повз. Перехожі — всі чоловіки — крадькома кидали зніяковілі погляди на цю сцену та йшли геть. Телефон Юрія продовжував дзвонити.

— Хто-небудь, викличте 911, — благала Пенні, намагаючись застібнути ґудзики. — Будь ласка. — Пенні не могла не помітити, що на шиї цієї розмальованої маніячки подвійна нитка дивовижних перлин. Після власних 136 днів серед верхівки шоу-бізнесу вона могла сказати, що ці камінці розміром з кубик льоду в сережках незнайомки — чудові діаманти в два карати.

У свою чергу Бренда міцно вчепилася в фалос, підтягнула коліна до грудей, згорнулася клубочком, ніби задля того, щоб захистити свій трофей. Вона люто заричала і вишкірилася.

— Допоможіть! — благала Пенні бізнесмена в костюмі в тонку смужку — він жахнувся та поспіхом кинувся в протилежний бік. Вона м’яко намагалася вивільнити з пальців жінки її здобич, аж поки відчула різкий біль. Ця божевільна встромила свої білосніжні зуби в руку Пенні. Щоки Бренди заплямовані кров’ю, вона вгризлася в тендітну плоть біля великого пальця Пенні, мов розлючена тварина.

Якийсь кур’єр на велосипеді зупинився лише для того, щоб сказати:

— Пані, сподіваюся, ви зробили щеплення від сказу, — й рвонув геть.

Шокована Пенні від болю випустила телефон, але таки встигла почути голос на іншому кінці:

— Алло! Брендо! — відкликнувся Юрій, але телефон уже полетів у канаву, його було не дістати.

Пенні силилася вирватися, але зуби жінки міцно тримали. Бренда важко дихала, в куточках рота пузирилася кров Пенні. І лише коли Пенні рвонулася всім тілом, їй вдалося вирвати руку із зубів божевільної. Пенні впала на спину, несамовита жіночка підскочила на ноги та квапливо, петляючи, побігла геть. Кров струменіла обличчям Бренди, поки вона неслася Бродвеєм, стискаючи брудними руками рожеву пластмасову річ — предмет її ненаситної одержимості. Усі чоловіки-перехожі розступалися, коли вона мчала повз.